Пеппі й Анніка почули крик і прибігли. Бугай саме взяв хлопчика на роги й підкинув високо вгору.
Пеппі підскочила до бугая, схопила його за хвіст і відламала йому роги. Бугай вирішив трохи побуцати дівчинку, але вона стрибнула йому на спину. Бугай ревів і бігав по всьому лузі, але скоро втомився і ліг на землю.
Виявилось, що пан Нільсон весь час сидів на сосні і сумував, бо йому було не дуже весело залишитися самому в лісі.
Коли друзі з мавпочкою йшли додому, то раділи і співали. Томмі й Анніка вважали, що хоч їх і перелякав бугай, вони чудово провели день.
ПЕППІ ЙДЕ ДО ЦИРКУ
До малесенького містечка, де жили Пеппі, Томмі й Анніка, завітав цирк. Томмі й Анніка отримали від тата гроші на цирк і відразу побігли до Пеппі. Вона саме заплітала коневі хвоста в тоненькі кіски, бо у нього був день народження. Томмі й Анніка пояснили Пеппі, що таке цирк, і дівчинка погодилася йти з ними.
Перед входом у цирк юрмилися люди, до каси стояла довга черга. Та врешті й Пеппі опинилася біля віконця. Дівчинка думала, що треба платити, щоб дивитися на жінку, що продавала квитки. Втрутився Томмі й сказав, що Пеппі хоче купити місце. За золоту монету Пеппі літня жінка дала три найкращі квитки біля самої арени.
Спершу по арені бігали десятеро білих коней з червоними плюмажами на голові. Коли один кінь опинився біля того місця, де сиділи діти, Пеппі нахилилася, взяла коня за ногу й сказала, що сьогодні день народження у її коня.
Коли номер скінчився, на арені з'явився білий кінь, а на спині в нього стояла вродлива дівчина в зеленому трико. В програмі було написано, що її звати міс Карменсіта. Кінь забігав по арені. І раптом тоді, коли кінь пробігав повз стілець Пеппі, дівчинка вискочила на спину коневі й стала позад міс Карменсіти. Міс Карменсіта хотіла скинути дівчинку, але не вдалося. Публіка аж вищала зі сміху. Директор цирку дав знак своїм людям у червоній уніформі, щоб вони спинили коня. Двоє охоронців хотіли вигнати Пеппі з зали, але вона всілася так міцно, що не було змоги відірвати її від стільця.
Тим часом почався новий номер. З'явилася міс Ельвіра, що пройшлася по линві, а потім почала робити різні акробатичні штуки. Коли вона досягла маленького помістка в кінці линви і обернулася, то побачила там Пеппі. Міс Ельвіра стрибнула на арену й кинулась на шию директорові, що був її батьком. А той знов послав своїх людей скинути Пеппі з линви. Усі глядачі в цирку загукали, що хочуть подивитися на дівчинку. Пеппі рушила по линві, і всі штуки міс Ельвіри були ніщо в порівнянні з тим, що показувала вона. Директор хотів її спекатися, тому покрутив механізм, який натягав линву, сподіваючись, що Пеппі впаде. Але Пеппі не падала. Вона сіла на линву, немов на гойдалку, й почала гойдатися все швидше й швидше, аж поки нарешті пустила линву й стрибнула просто директорові на спину.
Пеппі повернулася на своє місце. Почався новий номер. На сцену вийшов найдужчий чоловік світу – Адольф. Самовпевнено всміхаючись, він уклонився публіці. Директор запитав, хто хоче позмагатися на 100 крон. Пеппі перелізла через бар'єр на арену. Директор цирку, побачивши її, зовсім осатанів. Проте Пеппі обминула директора й підійшла до Дужого Адольфа. Вона потиснула його велику руку й міцно схопила за стан, і не встиг ніхто отямитись, як кинула його на мату. Так Пеппі кинула його тричі, тоді підняла його над головою і на витягнених руках обнесла навколо арени. Дужий Адольф ганебно втік з арени, а директорові довелося підійти до Пеппі й простягти їй гроші. Дівчинка не взяла їх, а сіла на свій стілець і заснула.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ДО ПЕППІ ЗАКРАДАЮТЬСЯ ЗЛОДІЇ
Тепер усі в містечку знали, що Пеппі страшенно дужа. Але мешканці інших місцевостей, певна річ, не знали, хто така Пеппі.
Одного темного осіннього вечора повз віллу "Хованка" йшло двоє злодіїв. Вони побачили світло у вікні вілли й вирішили зайти. Пеппі саме рахувала на кухні золоті монети. Вона однаково не могла б їх порахувати, але все-таки часом пробувала, бо любила, щоб у всьому був лад.
Почувся стук у двері, і Пеппі крикнула заходити, коли хочуть. Двері відчинилися, і волоцюги зайшли до кімнати. Злодії побачили монети і руду дівчинку. Чоловіки спитали, чи дівчинка сама вдома. Пеппі сказала, що є ще пан Нільсон. Звідки злодіям було знати, що пан Нільсон – це мавпа. Чоловіки мовчки перезирнулися. Їхній погляд означав: "Ми заглянемо сюди трохи пізніше". А Пеппі вони сказали, що хотіли дізнатися, котра година.
Злодії чекали надворі, поки дівчинка засне. Пеппі довго ще світила, бо надумала вчитись танцювати твіст. Нарешті в її вікнах стало темно. Чоловіки ще трохи почекали, щоб пан Нільсон устиг міцно заснути. Потім крадькома підійшли до кухонних дверей і приготувалися відімкнути їх своєю злодійською відмикачкою. Один із них – Блюм, виявив, що двері не замкнені. Другий – Шибайголова Карлсон, сказав, що тут точно живуть нерозумні. Злодії зайшли до кухні, в кімнаті поряд спала Пеппі й стояло лялькове ліжечко пана Нільсона. Шибайголова Карлсон відчинив туди двері, злодії побачили на подушці ноги і страшенно здивувалися. Чоловіки вголос міркували, де ж Нільсон. Пеппі з-під ковдри сказала, що Нільсон спить у ляльковому зеленому ліжечку. Злодії спершу так злякалися, що хотіли дременути, але потім до них дійшов зміст слів Пеппі: пан Нільсон, виявляється, спить у ляльковому ліжечку! Вони освітили ліхтариком ліжечко й побачили в ньому мавпу.
Блюм рішуче підійшов до ліжка й стягнув з Пеппі ковдру. Він спитав, де гроші. Дівчинка сказала, що у торбі в шафі. Блюм підійшов до шафи й витяг торбу, але не встиг він отямитися, як торба була вже в Пеппі. Він схопив Пеппі за руку й спробував відібрати здобич. Пеппі висадила Шибайголову Карлсона на шафу. За мить там опинився й Блюм. Тоді обидва волоцюги стрибнули з шафи й кинулися до Пеппі, яка досі тримала в руці торбу. Пеппі ткнула одного й другого вказівним пальцем, і вони розлетілися в різні боки. Поки вони встигли звестися на ноги, Пеппі схопила довгу мотузку і зв'язала їм руки й ноги. Злодії почали просити відпустити їх. Пеппі спитала, чи не потанцюють вони з нею твіст. Ті погодилися. Тоді Пеппі звільнила полонених.
Блюм заграв на гребінці,а Пеппі почала танцювати з Шибайголовою Карлсоном. Танці тривали до 3 години ночі. Після них Пеппі дістала з буфета хліб, сир, масло, шинку, холодне м'ясо й молоко і пригостила злодіїв. Чоловіки наїлися, подякували й почали прощатися. Коли злодії були вже на порозі, Пеппі наздогнала їх, дала кожному по золотій монеті й сказала: "Беріть, ви чесно їх заробили".
ПЕППІ ЗАПРОШУЮТЬ НА ПІДВЕЧІРОК
Мама Томмі й Анніки влаштовувала підвечірок для своїх приятельок. Жінка вирішила, що діти також можуть запросити до себе свою нову товаришку. Томмі й Анніка страшенно зраділи і відразу помчали до Пеппі. Почувши про запрошення, Пеппі хвилювалася, що її поведінка буде вимагати кращого, але вона погодилася прийти.
О третій годині дня перед дверима вілли, де мешкали Сетергрени, спинилася Пеппі Довгапанчоха, вичепурена, як дама. Задля цієї події вона розпустила свої руді коси, губи нафарбувала яскраво-червоною крейдою, а брови начорнила сажею. Нігті вона також нафарбувала червоною крейдою, а до черевиків причепила зелені банти.
У вітальні Сетергренів сиділи три поважні дами, Томмі, Анніка та їхня мати. Стіл був уже накритий, а в каміні палали дрова. Усе навколо дихало миром і спокоєм. Та несподівано на порозі з'явилась Пеппі. Вона крикнула так голосно, що з несподіванки дами аж підскочили. Дівчинка обійшла всіх трьох дам і кожну поцілувала в щоку.
Пані Сетергрен гадала, що діти підуть до кімнати Томмі й Анніки, коли прийде їхня товаришка, але Пеппі, видно, й гадки не мала покидати вітальню: вона поплескувала себе по колінах і раз по раз позирала на накритий стіл. Згодом вона нагребла на тарілку цілу гору пиріжків, укинула в чашку з кавою п'ять грудочок цукру, вилила туди з половину вершків і вернулася на своє крісло. За якусь хвилину вона вм'яла все, що було на таці, і знов рушила до столу. Та стояв торт, і дівчинка викусила цукатну квітку. Але нахилялася вона надто швидко, тож коли підвела голову, все обличчя в неї було заліплене кремом. Вона сказала, що торт зіпсований, тому сама з'їла весь і вдоволено поплескала себе по животі. Пані Сетергрен на той час вийшла до кухні й не знала, що сталося з тортом. Але інші дами дуже суворо дивилися на Пеппі.
Коли дами говорили про хатніх служниць, Пеппі розповіла про служницю своєї бабусі. Та служниця, за словами Пеппі, кидалася і кусала гостей за ноги. А одного разу вчепилася в литку дружини пастора. Пеппі ще багато чого говорила, поки пані Сетергрен різко перебила її і наказала дітям іти гратися.
Коли гості збиралися йти додому, Пеппі підступила до пані Сетергрен і пошепки сказала: "До побачення, даруйте, що я не вмію гарно поводитись". Потім дівчинка пішла додому, сіла на коня і наздогнала дам, які йшли додому. дівчинка знову розповіла їм про служницю своєї бабусі.
ПЕППІ СТАЄ РЯТІВНИЦЕЮ
Якось у неділю після обіду Пеппі сіла відпочити, міркуючи, чи все вона поробила. Томмі й Анніки вона не чекала в гості, бо ті пішли зі своїми татом і мамою до знайомих.
День минув у приємній для неї роботі. Вона встала рано й подала в ліжко панові Нільсонові сніданок. Потім нагодувала й вичесала коня, а заразом розповіла йому довгу казку про свої морські подорожі. Після того намалювала на шпалерах у вітальні картину. Потім дівчинка перебрала свої скарби і вчила пана Нільсона танцювати твіст.
Ввечері вона згадала, що вже кілька днів не їздила верхи, й вирішила негайно надолужити прогаяне. Дівчинка прихопила ще й пана Нільсона. Пеппі мчала тісними вуличками містечка, і люди злякано сахалися, даючи їй дорогу.
Та раптом тишу пронизав різкий крик про пожежу. І звідусіль на ринок кинулись переполохані люди. Вулицями, страхітливо сигналячи, промчала пожежна машина. Містечкові діти плакали. Коли над'їхала пожежна машина, з вікон триповерхового будинку бухкало полум'я, а пожежників огортав дим. Раптом люди помітили, як у вікні мансарди під самим дахом майнула дитяча рука, звідти виглянуло двоє хлопчиків.