Він порозплющував їх своїми гострими зубами. Згодом Суботик поставив курінь. Увечері обидва сиділи перед ним і дивилися на зірки. Суботик заспівав пісню про море, а потім обидва заснули.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
П'ЯТИЙ РОЗДІЛ. СУБОТИК У НЕБЕЗПЕЦІ
Зранку друзі виявили, що до них пливе пароплав. Два моторні човни поволі підпливали до берега. Чекаючи на гостей, Пляшкер і Суботик принесли з пралісу всіляких плодів і спокійно поснідали. Після сніданку пішли поплавати, а тоді трішки задрімали. Обидва човни тим часом зникли за піщаною косою.
Тим часом до пані Моркван прийшов пан Вівторакус із букетом квітів у руці. Вони сіли пити каву.
До пана Пляшкера з Суботиком підійшли туристи, які прибули човнами. Вони думали, що цих двоє — справжні Робінзони. Туристи трохи перекусили, і чудовий білий узбережний пляж вкрився сміттям. Пляшкер сказав Суботику, що пора звідси тікати. Друзі заповзли у курінь.
Тим часом пан Вівторакус випив уже не одну, а цілі три чашечки кави. З кімнати пана Пляшкера не чутно було ані звуку. Вівторакус зайшов туди, але нікого не було. Він почав роздивлятися машину для здійснення бажань, а потім забажав, щоб Суботик і Пляшкер опинилися під дверима будинку. Саме тоді в курені пан Пляшкер нахилився до Суботика й прошепотів: "Я хочу, щоб ми зараз опинилися дома, в моїй кімнаті!".
Перед Вівторакусом постали Пляшкер із Суботиком і раптом знов десь ділися. Тепер вони стояли під дверима будинку, а тоді знову стояли в кімнаті, а тоді знову під дверима надворі. І, нарешті, біля пана Вівторакуса в кімнаті. А на машині яснішав слабенький блакитний промінець. Суботик закричав Вівторакусу тримати їх, але вони знов зникли. Коли ж обидва, вкотре вже, з'явилися в кімнаті, пан Вівторакус ухопив пана Пляшкера за руку, а Суботик щосили вчепився за пана Пляшкера. Суботик кричав вимкнути машину.
Пан Вівторакус вимкнув. Суботик сказав, що двоє протилежних за змістом бажань змагаються між собою, подужає або машина, або він. Для слабшого це закінчиться погано, страх погано.
Малому стало зле. Пан Пляшкер страшенно стривожився. Він узяв Суботика на руки й дуже обережно посадив у крісло. І Суботик, і машина були гарячі. З машини здіймався чорний дим.
Пляшкер приклав мокру ганчірку Суботикові до лоба, ганчірка запарувала. Суботик промимрив, що він переміг, а машина перегоріла. Він полегшено зітхнув і... зомлів. Пляшкер поклав його в ліжко.
Коли малий прийшов до тями, то сказав, що машина поламалась, а він страшенно втомився, тому мусить довго відсипатися.
Пан Пляшкер і пан Вівторакус розговорилися і зрозуміли, що загадали бажання одночасно. Друзі посварилися, і Вівторакус пішов геть.
ШОСТИЙ РОЗДІЛ. КОРОТКЕ ЗАМИКАННЯ
Уранці Суботик був уже здоровий. Пан Пляшкер переживав, бо в суботу Суботик завжди йшов. Пляшкер хотів загадати бажання, щоб малий не йшов.
Суботик сказав, що спробує полагодити машину, але потрібно: у три дроти звиту сталеву струну, два з половиною сантиметри цинкового дроту, викрутку, шурупів і зо два старуватих огірки (бо Суботик завжди голодний).
Після сніданку Суботик дуже уважно обдивився машину. Справи були погані, потрібний був відтинок дратви. Суботик побіг його шукати і повернувся аж після обіду. Він заходився відгвинчувати передню стінку машини і щось лагодити. Коли лампочка раптом слабенько зажевріла, у машині щось залущало, затріскотіло, і вгору попливли легенькі хмарки диму. Суботик сказав швидше щось загадати. Пляшкер загадав п'ять марок. Та замість них з'явилося п'ять шкварок. Вдруге він загадав шапку, але з'явилася жабка. Втретє загадав банкноти, але на столі де не взявся млинок для кави. Тоді Суботик сказав, що треба бажати мало не впритул до того, що хочеться! Наприклад, Пляшкер хотів маленький стільчик-триніжок, але треба загадати горішок. Пляшкер загадав горішок, але з'явилася консервна бляшанка.
У машині сталося коротке замикання. Лишивши, як є, все, що постачила їм машина, Суботик і Пляшкер вирішили піти поїсти.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
СЬОМИЙ РОЗДІЛ. ОСТАННЯ ЦЯТКА
Уранці наступного дня не Суботик, як завжди, збудив пана Пляшкера, а пан Пляшкер розколошкав Суботика своїм лементом, бо всередині у машині все перегоріло й розплавилось. Суботик сказав, що машину треба залити оцтом або змастити олією. А краще і цим, і тим.
У пані Моркван пан Пляшкер позичив оцту й олії. Суботик виліз на стіл і спочатку спорожнив у машину пляшечку з олією, потім вилив туди ж таки оцет і нарешті сипнув у розтруб добру жменю солі. Машина почала потріскувати, над нею злетіли іскри, і слабенько заблимала червона лампочка. Пан Пляшкер уже хотів загадати, щоб Суботик назавжди…, але захотів спершу випробувати машину, тому загадав стомаркову купюру. Машина жахливо застогнала, загарчала й закректала, червона лампочка заблимала з шаленою швидкістю, і на столі справді з'явилася грошова купюра. Але вона була в тридцять чотири марки.
Тоді Пляшкер вирішив загадати щось навспак. Він загадав купюру в тридцять чотири марки. З'явився рятувальний круг. Суботик зневірено похитав головою. Пляшкер загадав розкішний сніданок, і раптом усі полички кухні заповнилися вареними спагеті, а усі шухляди були вщерть повні теплого томатного соусу.
Пан Пляшкер побіг до своєї кімнати і увімкнув машину для здійснення бажань і загадав, щоб посеред кухні в пані Моркван стояла величезна каструля, а в ній – усі макарони й томатний соус. Та посеред кухні виросла яблуня. Пан Пляшкер загадав, щоб пан Амфібер цієї ж миті сидів у своїй ванні з водою. Але враз зникла шафа. Пляшкер загадав, щоб шафа з'явилася, але він сам зник.
Суботик вимкнув машину і став чекати. Кілька хвилин по тому пан Амфібер знов з'явився в поліційному відділку. Він говорив, що у його ванній кімнаті з'явилася старовинна дубова шафа. Амфібера відправили додому.
Суботикові довелося чекати дуже довго. Урешті-решт прийшов пан Пляшкер. Він був дуже втомлений, бо машина закинула його за шість кілометрів від дому. Суботик запропонував винести машину на горище. А щоб ніхто ніколи її не ввімкнув, Суботик з'їв важілець-перемикач. Машину доправили на горище.
Пан Пляшкер вголос роздумував, що ж ця машина дала йому: ані автомобіля, ані грошей, нічогісінько. Суботик засміявся і сказав, що Пляшкер загадував не ті бажання і просив лише певних речей. Може, треба було придумати інакші бажання? Пляшкер сказав, що треба було загадувати стати мужнішим чи зробитися добрим водієм.
Суботик, щоб якось розвеселити Пляшкера, розповів смішний вірш. Пан Пляшкер засміявся і сказав, що волів би, щоб Суботик завжди залишався з ним. І треба було цього забажати ще першого дня. А ще Пляшкер хотів, щоб його друг Вівторакус більше не гнівався і знов навідався. Суботик сказав, що можна просто піти до Вівторакуса і вибачитися. Та Пляшкер навіть не знав, де мешкає друг. Суботик запропонував піти до найближчого телефона-автомата і пошукати в телефонній книзі, де саме він мешкає. Пан Пляшкер зрадів і так швидко кинувся бігти сходами наниз, що Суботик ледве встигав за ним.
Пан Вівторакус аж рота роззявив з дива, коли пан Пляшкер із Суботиком несподівано з'явилися перед дверима його будинку. Пан Пляшкер вибачився, друзі помирилися. А потім усі пішли до пані Моркван. Вона раділа, бо дерево на кухні зникло. Але сумувала, бо замісила тісто на яблучний пиріг, а яблук уже не було. Вівторакус і Моркван пішли у продуктову крамницю по яблука. А пан Пляшкер із Суботиком лишилися самі в кухні.
Пан Пляшкер сказав, що дуже радий, бо помирився з другом. І тепер спробує здійснювати власні бажання самотужки. Шкода лише, що Суботика не буде. Тут Суботик показав за своїм лівим вухом одну синю цятку! Пляшкер загадав бажання, щоб Суботик назавжди лишився з ним. І тоді з-за вуха в Суботика враз зникла остання синя цятка.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу