Далі Аліса побачила десятеро вояків із піками. Вони були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними в колоні по двоє крокувало десятеро челядників, розцяцькованих бубнами. Далі, побравшись за руки, ішли парами десятеро королівських дітей і всі — в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші. За гостями йшов Чирвовий Валет. Він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію Король і Королева Сердець.
Королева познайомилася з Алісою, а тоді наказала відтяти дівчинці голову. "Дурниці!" — твердо промовила Аліса на весь голос, — і Королева затихла. Згодом Королева наказала стяти голови садівникам. Нещасних врятувала Аліса, сховавши їх у квітковий горщик.
Королева запропонувала Алісі пограти у крокет. Поруч з дівчинкою опинився Білий Кролик. Він прошепотів, що Герцогиню засуджено до страти, бо вона нам'яла Королеві вуха.
Під час гри Алісу дивував крокетний майданчик — він був увесь у горбиках та рівчаках; замість куль тут котили живих їжаків; за молотки правили живі фламінго, а вояки, постававши навкарачки, вдавали ворітця. Грати було незручно. Крокетисти били всі заразом, не дожидаючи своєї черги, і весь час сперечалися й чубилися за їжаків. Невдовзі Королева гасала скрізь, як навіжена, тупотіла ногами й репетувала, щоб комусь відтяли голову.
Аліса хотіла непомітно втекти, і раптом угледіла в повітрі усміх Чеширського Кота. За мить зринула ціла голова. Аліса випустила з рук свого фламінго й почала ділитися враженнями, рада, що знайшовся слухач. Кіт вочевидь вирішив, що голови цілком вистачить, і далі з'являтися не став. За плечима Аліси з'явилися Королева і Король. Королева відійшла, коли Аліса похвалила її гру. А Король хотів, щоб Кіт поцілував його руку. Кіт не хотів цього робити. Король попросив Королеву, щоб кота стратили.
Згодом довкола Кота зібрався цілий натовп з Катом, Королем та Королевою. Кат доводив, що не можна відтяти голову, коли її нема від чого відтинати. Король доводив, що всяк, хто має голову, може її позбутися, і годі молоти дурниці. А Королева доводила, що коли питання не вирішиться швидше, ніж уже, то вона скарає на горло всіх до одного. Аліса раптом сказала, що Кіт належить Герцогині і треба порадитися з нею. Кат побіг по Герцогиню, що сиділа за ґратами. Коли нарешті привели Герцогиню, від голови не лишилося й сліду.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ. РОЗПОВІДЬ КАЗНА-ЩО-НЕ-ЧЕРЕПАХИ
Герцогиня зраділа зустрічі з Алісою. Вони відійшли поговорити. Аліса сказала, що коли стане герцогинею, не триматиме на кухні ані перчини, бо, можливо, саме від лютого перцю люди стають такі сердиті. Коли Герцогиня пригорнулася до Аліси, дівчинка не була в захваті. До них підійшла Королева і сказала: "Або щезаєш ти, або твоя голова. І то негайно! Вибирай!". Герцогиня зробила вибір і щезла з очей.
Аліса подалась за Королевою, щоб продовжити гру. Решта гостей, скориставшись із відсутності Королеви, спочивали собі в холодочку, та щойно вона з'явилася і нагадала, що кожна згаяна хвилина коштуватиме їм голови, всі негайно повернулися до гри. Королева і далі сперечалася з гравцями і верещала: "Зітнути йому голову!". За якихось пів години на майданчику не лишилося ні ворітець, ні крокетистів: усі вони, окрім королівського подружжя та Аліси, сиділи під вартою в очікуванні страти.
Королева запропонувала Алісі піти разом з нею до Казна-Що-Не-Черепахи. Король тим часом усіх помилував.
Невдовзі Аліса і Королева надибали Грифона. Він мав відвести Алісу до Казна-Що-Не-Черепахи. Королева вернулася на страту. Грифон говорив, що досі тут нікого ще не страчували.
Казна-Що-Не-Черепаха сидів сумний на прискалку. Підійшовши ближче, Аліса почула його зітхання. Він почав оповідати свою історію, як ходив до морської школи. Аліса весь час його перебивала і допитувалася. Казна-Що-Не-Черепаха розповідав, як вивчав чотири дії матимачухи: добивання, відбивання, вноження і обділення. Грифон попросив розказати про забави у школі.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ. ОМАРОВА КАДРИЛЬ
Казна-Що-Не-Черепаха розповів про омарову кадриль, для якої треба шикуватись у дві лави на березі: моржі, черепахи, лососі і так далі. Кожен у парі з омаром. Пари ступали два кроки вперед, підходили до партнера, мінялися омарами. Тоді жбурляли омарів у море, пливли по них, крутили в морі сальто-мортале, знову мінялися омарами, поверталися на берег.
Казна-Що-Не-Черепаха і Грифон вирішили показати декілька па. Вони поважно закружляли довкола Аліси, а дівчинка була щаслива, коли танець нарешті скінчився.
Згодом Аліса заходилася оповідати про свої пригоди, відколи вперше побачила Білого Кролика. Дівчинці довелося продекламувати кілька віршів, хоч їй це зовсім не подобалося. Раптом здалеку несподівано долинув крик: "Суд починається!"
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ. ХТО ВКРАВ ПИРІЖКИ
Король з Королевою сиділи на троні в оточенні всілякого птаства та звірини, а також цілої колоди карт. Попереду під охороною двох вояків стояв, закутий у кайдани, Чирвовий Валет, а поруч із Королем — Білий Кролик. Посеред судової зали красувався стіл, а на ньому — повний таріль пиріжків із фруктами. У Аліси аж слинка потекла.
Суддею був Король. Було і дванадцятеро присяжних, які записували свої імена, щоб до кінця суду не забути. Аліса бачила, що вони писали слово "пришелепкуваті". Зачитали звинувачення: Краля Чирвова спекла пиріжки і рулет, які Чирвовий Валет украв. За першого свідка був Капелюшник. Він з'явився з чаєм і хлібом з маслом. Король звелів йому скласти свідчення. Капелюшник хвилювався, переступав з ноги на ногу, кидаючи тривожні погляди на Королеву, і зопалу замість хліба надкусив чашку.
Тієї ж миті Аліса почала рости. Першим її бажанням було встати і вийти із зали, але потім вона вирішила, що сидітиме доти, доки їй вистачить місця на лаві.
Капелюшник говорив якісь нісенітниці, а Короля це нервувало, і він пригрозив йому карою на горло. Сердега Капелюшник випустив із рук чашку з чаєм та хліб з маслом і впав на одне коліно. Він сказав: "Я бідний неборака, ваша величносте". "Ти бідний, бо дурний", — хмикнув Король. Тут одна з морських свинок зааплодувала, і її негайно придушили судові виконавці. Король сказав, що Капелюшник може йти. Капелюшник чкурнув. Королева наказала зітнути йому голову на виході. Але за ним уже й слід прохолов.
Наступним свідком виявилася Герцогинина кухарка. В руці вона тримала коробочку з перцем. Ще до її появи в залі Аліса здогадалася, хто зараз увійде: всі, хто сидів біля дверей, почали дружно чхати. "Складай свої свідчення!" — наказав Король. "Не буду!" — відказала кухарка. Король збентежено глянув на Білого Кролика. Той сказав, що треба зробити перехресний допит. Король схрестив руки на грудях і спитав густим басом: "З чого печуть пиріжки?". "Переважно з перцю", — відповіла кухарка. "З меляси", — озвався Сонько. Поки виганяли Сонька-Гризуна, кухарка зникла. Наступним свідком оголосили Алісу.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ. СВІДЧИТЬ АЛІСА
Вона підхопилася так рвучко, що подолом спідниці змела з лави всіх присяжних просто на голови публіці, а потім заходилася їх збирати. Дівчинка сказала, що по суті справи їй нічого не відомо.
Аліса вже виросла так, що могла легко зазирнути до табличок присяжних. Король сказав, що за законом, особам заввишки в одну милю і вищим, слід покинути судову залу. Аліса сказала, що не вийде.
Білий Кролик сказав, що є ще лист, написаний підсудним. Але цей лист виявився віршем. Та й почерк не належав Валетові. "Він, певно, підробив чужу руку", — вирішив Король. Валет сказав, що не писав вірша. А Білий Кролик прочитав:
Я знаю від них, що ви в неї були
Й сказали про всіх навпростець.
Вважає вона, що я гідний хвали,
З мене поганий плавець.
Він їм передав, що я не пішов
(Ми знаємо, звідки й куди):
Якщо вона справу порушить ізнов,
То вам не минути біди.
Я дав їй один, вона йому — два,
А ви нам, здається, три…
Аліса зрозуміла, що вірш абсурдний і сказала, що у вірші ані крихти глузду. Розтлумачити його не заохотився ніхто.
Король "зачепився" за слово "поганий плавець", бо Валет був картонний. Тоді слова "Я дав їй один, вона йому — два" Король пояснив, як роздавання Валетом пиріжків присяжним. А слова "Ще доки на неї дур не найшов..." пояснив як такі, що стосуються Королеви. Вона ж сказала, що спершу має бути страта, а тоді вирок. "Нісенітниця! Як могло вам таке прийти в голову!" — голосно вигукнула Аліса. Тоді Королева наказала стратити і Алісу. Дівчинка на той час уже виросла до своїх звичних розмірів і назвала усіх простою колодою карт. Тут раптом усі карти знялися в повітря й ринули на неї. Аліса почала від них відбиватися і... побачила, що лежить на березі, поклавши голову сестрі на коліна, а та обережно змахує їй з обличчя сухі листочки. Сестра розбудила Алісу. Дівчинка стала переповідати сестрі все-все, що їй запам'яталося з незвичайних пригод.
Коли вона скінчила, сестра поцілувала її, мовивши: "Що й казати, моє золотко, сон і справді дивний. Але вже вечоріє — біжи-но пити чай". Аліса підвелася і щодуху побігла додому, не перестаючи дивуватися, який же чудовий їй наснився сон. А сестра так і залишилася сидіти, підперши голову рукою. Вона сама поринула в сон. І найперше наснилася їй сама Аліса. Усе довкола стало оживати й повнитися чудернацькими істотами з Алісиного сну: пробіг Білий Кролик, з'явилася Миша, дзенькали чашки Шаленого Зайця та його приятелів, верещала Королева, дитина-порося чхала на колінах у Герцогині, чувся Грифонів крик, порипування Ящурового пера, схлипував Казна-Що-Не-Черепаха...
Отак сиділа вона, приплющивши очі, й майже вірила у країну чудес. А далі вона уявила собі, як її мала сестричка стане колись дорослою жінкою, збере довкола себе інших дітей і засвічуватиме їм оченята своїми незвичайними оповідями. Можливо, розповідатиме вона їм і про Країну Чудес, що наснилася їй багато років тому, пам'ятаючи своє власне дитинство і щасливі літні дні...
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.