Першим пройшов гладкий Авґустус Ґлуп з батьками. Потім Верука Солт у норковій шубці. Наступні пішли Віолета Бореґард і Майк Тіві. Останніми зайшли Чарлі з дідусем. Містер Вонка сказав, що дуже щасливий за хлопчика.
Великі залізні ворота за спиною повільно зачинялися. Юрба за ними й далі штовхалася й галасувала. Містер Вонка повів усіх у великі червоні двері. Вони опинилися в довжелезному і широкому коридорі. Містер Вонка сказав, що це головний коридор. Він попросив повісити шуби й шапки на вішак і йти за ним.
Це був чималий гурт людей: 9 дорослих і 5 дітей. Почалася штовханина, коли всі кинулися бігти коридором, намагаючись не відстати від містера Вонка, який безліч разів завертав то ліворуч, то праворуч. Він гукнув, що всі коридори спускаються вниз, бо велетенські цехи фабрики розташовані глибоко під землею. Раптом містер Вонка зупинився перед дверима, на яких було написано "Шоколадний цех".
Розділ 15. Шоколадний цеx
Тут був мозковий центр усієї фабрики, серце всього бізнесу. Усі опинилися посеред чудової долини з луками, деревами, травою, квітами і… шоколадною рікою. Посеред ріки шумів велетенський водоспад. Під ним звисало до самісінької річки ціле гроно велетенських скляних труб. Вони висмоктували з річки шоколад, переганяючи бозна-куди.
Містер Вонка розповів, що труби засмоктують шоколад і розносять його по всіх фабричних цехах. Діти та їхні батьки не могли з подиву промовити й слова. Усе тут було їстівне: дерева, трава, жовтець. Гості спробували по стеблинці трави, а Авґустус Ґлуп хапнув одразу цілу жменю. Раптом усі побачили якихось маленьких істот, що були їм по коліна. Містер Вонка пояснив, що це умпа-лумпи.
Розділ 16. Умпа-Лумпи
Ці люди прибули сюди прямо з Лумпаландії, жахливої країни, де ростуть джунглі. Там живе багато страшних звірюк, від яких умпа-лумпи ховалися у хатинках на деревах. Коли містер Вонка примандрував у ту землю, то запропонував умпа-лумпам перебиратися на його фабрику. За це він пообіцяв їм какаові боби, їхні найбільші ласощі. Тепер ці люди тут і вони чудові працівники. Усі люблять танці й музику, постійно складають пісні, але поводяться трохи пустотливо.
Верука Солт, яка звикла отримувати все, що хотіла, раптом закричала, що хоче собі умпа-лумпу. Батько пообіцяв їй до вечора дістати. Несподівано пані Ґлуп почала кликати свого сина Авґустуса, бо він встиг нищечком підкрастися до річки і тепер заливав собі жменями в рот рідкий гарячий шоколад.
Розділ 17. Авґустус Ґлуп вилітає в трубу
Коли містер Вонка обернувся й побачив, що робить Авґустус Ґлуп, то закричав, що такого робити не треба, бо він забруднює шоколад. Авґустус ніби оглух і не чув нічого, крім поклику свого велетенського шлунка. Та раптом він упав у річку і миттю зник під коричневою поверхнею. Батьки хлопця кричали, а той вигулькував і благав про допомогу. Поки пан Ґлуп готувався стрибнути у шоколад, нещасного хлопчиська затягнуло у велику трубу. Там він застряг, але шоколад посунув його далі. Коли хлопець зник, а батьки кинулися до містера Вонки, той заспокоїв усіх і сказав, що Авґустус трохи покатається, та й усе. Труба, по якій помчав Авґустус, виходила прямісінько в цех, де виготовляли полуничну помадку в шоколаді. Мама хлопця обізвала містера Вонку потворою, але той лише сміявся. Він викликав умпа-лумпа і попросив відвести пана й пані Ґлупів у помадковий цех і знайти їхнього сина Авґустуса, який щойно вилетів у трубу.
Пани Ґлуп поспішили за своїм крихітним супровідником, а п'ятеро умпа-лумпів на другому березі річки заспівали пісню про Авґустуса Ґлупа, скупого тюфтельку-товстопупа, який день і ніч жере. Умпа-лумпи також співали про те, що постараються змінити хлопця на краще.
Розділ 18. По шоколадній річці
На теплій шоколадній ріці з'явився дивовижний рожевий човен, видовбаний з карамельки. Веслували на ньому ті ж умпа-лумпи. Човен пристав до берега, а щойно всі безпечно розмістилися в човні, умпа-лумпи відштовхнули човен від берега й налягли на весла. Верука Солт заявила татові, що хоче такого човна і багато умпа-лумпів, і шоколадну річку і ще хочу... хочу...
Раптом містер Вонка, що сидів навпроти Чарлі, понишпорив на дні човна, знайшов великого кухля, занурив у річку й зачерпнув шоколаду. Він дав Чарлі кухоль і сказав: "Випий, тобі піде на користь. Щоб не померти з голоду". Потім містер Вонка наповнив ще одного кухля й подав дідуневі Джо, бо бачив, що старий геть охляв.
Човен линув за течією, яка ставала стрімкою. У якомусь тунелі зникло світло. Пасажири злякано залементували. У темноті на адресу містера Вонка понеслися лайливі слова: "Навіжений! Псих! Очманілий! Ненормальний! Придуркуватий!" і так далі. "Ні, він не такий!" — заперечив дідунь Джо.
Спалахнуло світло, течія була дуже стрімка, умпа-лумпи веслували, мов навіжені. У стінах труби, куди вони потрапили, були двері з різними написами: "Склад номер 54. Усі сорти кремів…", "Склад номер 71. Бити — всіх форм і розмірів", "Склад номер 77 — усі сорти бобів…". За п'ять секунд попереду з'явилися яскраво-червоні двері, і містер Вонка наказав спинити човна.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 19. Цех винаходів — вічні барбариски й волосяні іриски
На дверях був напис: "Цех винаходів — стороннім вхід заборонено". Це був найважливіший цех усієї фабрики.
Усі зайшли у велетенську залу, яка нагадувала якусь відьомську кухню. Скрізь кипіли й булькали на величезних плитах чорні металеві казани, а ще свистіли чайники, шипіли каструлі, бряжчали й шкварчали дивні залізні апарати. Тут містер Вонка показав свої винаходи: вічні барбариски, які ніколи не з'їдаються; волосяні іриски — з'їси хоч отакісінький шматочок — і рівно за пів години на голові виросте копиця густого шовковистого волосся! І вуса! І борода!
Розділ 20. Велика жуйкова машина
Найбільше він пишався великою жуйковою машиною. Вона стояла в самісінькому центрі цеху винаходів. Містер Вонка натиснув три різні кнопки, і з трубок потекли всі барви веселки. У величезній балії всі ці кольори змішалися, суміш мінилася всіма кольорами, згодом вона почала всмоктуватися назад у нутро машини. Потім у машини збоку вискочила маленька шухлядка, де з'явилася сіра жуйка. Містер Вонка сказав, що це плиточка найдивовижнішої, найказковішої, найфантастичнішої жуйки на світі!
Розділ 21. Чао, Віолето
Він розповів, що ця жувальна гумка замінює харчі. Одна крихітна смужечка гумки, що тут лежить, дорівнює повноцінному обіду з трьох страв! Віолета Бореґард, яка найбільше любила жуйки, миттю вийняла з рота власну рекордну жуйку й приліпила її за ліве вухо. Дівчинка попросила дати їй чарівну жуйку. Містер Вонка порадив не ризикувати, бо жуйку треба ще вдосконалювати. Та перш, ніж містер Вонка встиг її зупинити, Віолета кинула жуйку в рот. Дівчинка почала коментувати, що їсть зараз томатний суп, потім було смажене м'ясо, запечена картопля.
Нарешті Віолета повідомила, що їсть чорничний пиріг з вершками. Та раптом дівчинка почала чорніти і синіти. Вона сама ставала чорницею і почала сильно роздуватися. Від самої Віолети Бореґард лишилося тільки по парі крихітних ніжок та ручок, що стирчали з величезної круглої ягоди, та ще малесенька голівка нагорі.
Пані Бореґард закричала, щоб містер Вонка врятував її дочку. Він покликав 10 умпа-лумпів і наказав відвезти панночку Бореґард у сокочавильний цех. Пан і пані Бореґард побігли за умпа-лумпами. Решта умпа-лумпів співали про те, що нема гіршого, як бачити дурну дивачку, яка весь час жує жувачку.
Розділ 22. По коридору
Залишилося ще 3 дітей, і містер Вонка повів їх далі. Чарлі запитав його, чи стане Віолета Бореґарл хоч колись нормальною. Містер Вонка відповів, що з неї миттю вичавлять соки. З сокочавильної машини Віолета вийде тоненька, але буде насиченого фіолетового кольору.
Вони знову бігли коридорами. Двері траплялися щодвадцять кроків, і на всіх було щось написано. На одних було написано: "Їстівні зефірні подушечки", на інших — "Лизальні шпалери для дитячих кімнат". Були ще написи: "Гаряче морозиво для холодних днів", "Корови, що дояться молоком", "Летючі шипучки". На ще одних дверях був напис: "Квадратні цукерки, що обертаються круглими".
Розділ 23. Квадратні цукерки, що обертаються круглими
Саме там вони зупинилися і поглянули через скляні двері. За довгим столом, на якому нескінченними рядами лежали квадратні білі цукерочки, сиділи умпа-лумпи і старанно малювали на цукерках смішні личка. "Не бачу, щоб вони ставали круглими", — знизав плечима Майк Тіві. Верука Солт погодилась з Майком. Містер Вонка нагадав: вони квадратні, але обертаються круглими. І щоб довести це, містер Вонка розчинив на двері. Усі малесенькі квадратні цукерочки обернулися до них круглими личками. "Вони обернулися круглими личками! І нема чого сперечатися! Це квадратні цукерки, що обертаються круглими личками!" — сказав містер Вонка.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 24. Верука в горіховому цеху
На наступних дверях, до яких вони підбігли, був напис: "Горіховий цех". Вонка попросив зазирнути у скляне віконечко в дверях, але не заходити. Усі побачили, як сотня білок чистить волоські горіхи. Вонка пояснив, що лише білки можуть лущити так, щоб сам горішок лишався цілим. На фабриці Вонки використовували тільки цілі горішки.
Верука Солт раптом скрикнула, що хоче мати білочку. Вдома вона вже мала безліч домашніх улюбленців, але їй хотілося ще. Пані Солт пообіцяла дочці, що за першої-ліпшої нагоди дістане їй білочку. Та Верука верещала, що їй потрібно саме зараз. Пан Солт, Веруччин батько, витяг гаманця і уже хотів купити тваринку, та містер Вонка сказав, що білочки не продаються. Верука швидко відчинила двері і зайшла у цех, хоч містер Вонка просив не робити цього.
Дівчина простягла руку, щоб ухопити білочку, та раптом всі білки накинулися на неї. Найголовніша білка видряпалася дівчинці на спину й почала стукати по голові суглобами кігтика. "Перевіряють, чи не зіпсута всередині", — пояснив містер Вонка.