Його нігті нагадували пташині пазурі, а на руках і ногах, там, де тіло не прикривало лахміття, клаптями облазила шкіра.
У П'єрфорі його зловили і повели до бургомістра. Гренуй пред'явив свою грамоту підмайстра і збрехав, що під час мандрівки на нього напали розбійники, затягнули до печери і протримали там у полоні цілих 7 років. Бургомістр доповів про цей випадок маркізу де ля Тайяд-Еспінассу, який займався різними науками. Останнім часом маркіз захоплювався теорією про залежність вітальності від землі. Він вважав, що життя могло розвинутися тільки на певній відстані від землі, оскільки сама земля постійно виділяє тлінний газ, який пригнічує вітальні сили і рано чи пізно повністю їх паралізує. Тому всі живі створіння за допомогою росту намагаються віддалитися від землі. Почувши про те, що в П'єрфорі об'явився індивід, який 7 років провів у печері, де його повністю оточував елемент розкладу − земля, маркіз де ля Тайяд-Еспінасс нестямно зрадів і звелів негайно привести Гренуя до себе в лабораторію, де піддав його ретельному обстеженню.
Маркіз Тайяд-Еспінасс заявив, що може вилікувати Гренуя за допомогою свого винаходу − апарату для вентиляції вітального повітря. Гренуя було поміщено в комірчину зі щільно припасованих одна до одної соснових дощок. Через височенний комин на даху комірчина провітрювалася очищеним від летального газу повітрям, а відпрацьоване повітря вилучалося крізь шкіряний вентиль у підлозі. Гренуєві подавали дієтичні страви, приготовлені з віддалених від землі продуктів: голубиний бульйон, паштет із жайворів, рагу з диких качок, консервовані фрукти з дерев, хліб з високорослих сортів пшениці, піренейське вино, молоко сарни і крем зі збитих яєць від курей, яких тримали на горищі замку. П'ять днів тривав цей курс дезинфекції та ревіталізації. Потім Гренуя добряче відмили, позрізали нігті на руках і ногах, почистили зуби, поголили, постригли і зачесали, вдягнули у гарний одяг. Після таких заходів Гренуй став схожий на звичайну людину, а маркіз мав шалений успіх, всі повірили у його теорію.
Якось Гренуй вдав, що йому погано від фіалкових парфумів маркіза, бо цей аромат має підземне походження. Але він переконаний, що враз одужає, якщо маркіз дозволить йому для цілковитого знищення запаху фіалки придумати власні парфуми. Маркіза переконала тонка аргументація підопічного, зроблена відповідно його летально-флюїдній теорії.
Так Гренуй опинився у майстерні парфумера на ім'я Рунель. Там Гренуй створив для себе людський запах, використавши, крім квіткових олій, котяче лайно, шматок зіпсованого сиру, протухле яйце, свинячу шкурку. Два флакони цих "парфум" Гренуй сховав для себе, а потім створив ще одні парфуми, подібні до перших; вони також складалися із свіжих квіткових елементів − вже без смердючої основи.
Маркіз де ля Тайяд-Еспінасс був у захопленні від нових парфумів. Гренуй вручив йому обидва флакони зі звичайними квітковими парфумами.
Перед тим як маркіз мав представити публіці нового Гренуя, хлопець на парфумився своїм людським ароматом, і люди прийняли його чудово. За допомогою Гренуя маркіз Тайяд-Еспінасс переживав найвеличнішу годину свого життя.
Гренуй ще кілька тижнів залишався в Монпельє. Він став досить знаменитим, натренувався у вмінні говорити, навчився майстерно брехати. На початку березня він втік.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Гренуй прийшов на південь, у місто Грас. Уже кілька десятиріч воно було безперечною столицею виробництва й торгівлі ароматичними речовинами, парфюмерними товарами, туалетним милом та олією різних сортів. Гренуй хотів тут опанувати майстерність виробництва пахощів.
Під одним з будинків міста він відчув страшенно гарний запах, що линув з садку. То був запах дівчинки, ще дитини. Гренуй вирішив почекати 2 роки, поки її аромат дозріє й набереться такої сили, перед якою всі будуть безпорадні.
Гренуй найнявся на роботу до молодої вдови, пані Арнульфі. Хлопець відразу зрозумів, що вона жінка заможна, розсудлива й практична, а перший підмайстер на ймення Дрюо − її коханець.
Була саме пора нарцисів, коли Гренуй почав працювати. Квіти засипали у смалець та яловичий лій, розігрівали цей жир, потім охолоджували. Так робили багато разів, кожного разу використовуючи нові квіти. Коли жир був досить насичений ароматом, вариво перетворювалось у запашну помаду. Пані Арнульфі продавала її або наказувала Дрюо перетворити всю продукцію в рідкий концентрат. Тоді помаду розігрівали в закритих тиглях, розводили найчистішим винним спиртом, а коли суміш охолола, спирт зливали. Виходило щось на кшталт парфумів, надзвичайно інтенсивних. Таким чином аромат удруге змінював середовище. Потім, заливши ароматизований алкоголь у невеличкий перегінний апарат, Дрюо повільно дистилював його на слабкому вогні. Те, що лишалося після звітрювання спирту, була крихітна кількість безбарвної рідини. Достатньо було розчинити одну краплю цієї есенції в літрі спирту, щоб оживити запах цілого лугу квітів.
У квітні вони мацерували дрік та апельсиновий цвіт, у травні − троянди. Гренуй працював, як кінь, Дрюо все частіше дослухався його і часто довіряв усю роботу. В кінці липня почалася пора жасмину, в серпні − нічних гіацинтів. Аромат цих ніжних квітів збирали за допомогою холодного жиру. Холодний анфлераж був найрафінованішим і найдійовішим способом отримування ніжних ароматів.
Восени і взимку у майстерні поспокійнішало. Дрюо і пані рідко там з'являлися, тож Гренуй створював для себе різні аромати. Спочатку він скомпонував собі запах непомітності, потім запах, що додавав йому певного нахабства. Під прихистком різноманітних пахощів, Гренуй нарешті присвятив себе своїй справжній пристрасті: полюванню на запахи. Спершу він почав з видобування ароматів неживих речей, а потім ловив зимових мух, личинок, щурів, кошенят і топив їх у розігрітому жирові. Ночами він пробирався до хлівів, аби на кілька годин обгорнути просмальцьованими простирадлами корів, кіз та поросят. Тварин він мусив убивати.
Та Гренуй прагнув аромату конкретних людей: тих надзвичайно рідкісних особистостей, що надихали на любов. Вони й стали його жертвами.
У січні вдова Арнульфі одружилася зі своїм першим підмайстром Домініком Дрюо. Гренуй став першим і єдиним підмайстром.
Рік розпочався жовтим потоком касій, гіацинтами, фіалками та наркотичними нарцисами. Якось недільного березневого дня він пішов перевірити аромат дівчини, на яку вирішив чекати. Запах дівчини набрався сили, не втрачаючи ніжності. Гренуй був сповнений щастям коханця. Звичайно, він любив не дівчинку, а її аромат.
Вночі, лежачи у своїй халупі, Гренуй вирішив на довго зберегти цей запах і залишити його не чистим, а додати речовин, які протримають його довше. Звичайно, для оформлення, для основного, середнього та завершального відтінку, для загострення та фіксації не годилися ні мускус, ні цибетин, ні трояндова олія чи амбра, це зрозуміло. Для таких парфумів, людських парфумів, потрібні були інші інгредієнти.
У травні того ж року в трояндовому полі знайшли роздягнений труп 15−річної дівчинки. Вона була вбита дрючком по потилиці. Дівчинка була неймовірно вродлива. Невдовзі після початку збору жасмину сталися ще два вбивства. Жертвами знову були чорняві красуні, знову голі, обстрижені; з тупими ранами на потилиці лежали вони серед польових квітів. І знову злочинець не лишив ніяких слідів. Люди вже не знали, на кого й думати. Городяни організували в кожному кварталі нічну сторожу. Лейтенант поліції посилив варту біля брам. Проте всі ці заходи нічого не давали. За кілька днів після подвійного вбивства знову знайшли труп дівчинки.
Влітку не минало тижня, щоб не знайшли трупа. Й щоразу це були юні дівчата, красуні. Люди були налякані. Лікар виявив, що всі дівчата були незаймані. Дивним чином ця звістка ще дужче розпалила страхи, бо кожен сам собі вважав, що дівчаток було зґвалтовано. Єпископ навіть виголосив вбивці анафему. Це несподівано вплинуло. Наступного дня вбивства припинилися. Жовтень і листопад минули без трупів.
Нарешті відновився нормальний ритм громадського й приватного життя. Але був у Грасі чоловік, який не довіряв цьому спокоєві. Його звали Антуан Ріші, він займав посаду другого консула, був у міста найбагатшим, був удівцем і мав красиву доньку на ймення Лора.
Найкоштовнішим своїм скарбом Ріші вважав доньку. Вона була його єдиною дитиною, мала 16 років, темно-руде волосся й зелені очі. Минулого року, під час отих убивств, вона була ще дитиною, а тепер, коли підросла і стала дівчиною, Ріші охопив справжнісінький страх.
Він вирішив перехитрити вбивцю. Ріші зробив вигляд, що їде з дочкою до Гренобля. На очах у мешканців міста він проїхав біля брами Кур, але поїхав зовсім не до Гренобля. Він з Лорою та служницею повернувсь у напрямку Кабрі, де вони влаштували обідню перерву й рушили далі на південь. Наступного дня Ріші хотів, щоб їх із Лорою переправили на Лерінські острови, на меншому з яких стояв добре укріплений монастир Сент-Оноре. Там ченці мали переховувати дівчину до її заміжжя, яке батько надіявся влаштувати дуже скоро.
Надвечір вони спинилися переночувати у маленькому містечку Напулі. А тим часом Гренуй вловив запах міста, у якому бракувало аромату Лори. Коли Дрюо розповів під час обіду, що вранці другий консул та його донька подалися дванадцятьма мулами до Гренобля, Гренуй побіг до брами Кур. Там він запитав вартових, яким шляхом помандрував другий консул. Постовий кивнув на північ. Гренуй побіг до своєї повітки, взяв полотнину, горнятко з помадою, лопаточку, ножиці й гладенького дрючка з оливкового дерева та й вирушив негайно в путь, тільки не до Гренобля, а за вказівкою свого носа: на південь.
Запах дівчини привів його до Напулі, швидше за Ріші. Гренуй зайшов до заїзду і залишився там ночувати у хліві, збрехавши, що він помічник дубильника з Ніцци і їде до Марселя.
За дві години прибув Ріші з дочкою і служницею. Він видавав себе за дворянина із Кастеллани; завтра хотів переправитися на Лерінські острови. Хазяїн сказав, що у заїзді ночує лише підмайстер дубильника з Ніцци, але в хліві.