Гренуй перейшов міст і рушив на запах у вулицю де Сен. У цьому запаху відчувалася свіжість і тепло, він поєднував у собі все, він був сумішшю чогось леткого й важкого, не сумішшю, а єдиним цілим, мізерним і слабким, але водночас і міцним та тривким.
Гренуй зайшов у якийсь двір, потрапив до меншого задвірку. Над стіною звисав перехняблений дерев'яний дах. Під ним на столику стояла свічка. За столиком сиділа дівчинка й чистила сливи мірабель. Дівчинці було років 13−14. Саме вона була джерелом запаху. Хлопець не міг повірити, що такий вишуканий запах може йти від людини. Її піт пахнув свіжим морським вітром, масне волосся − солодко, мов горіхова олія, її стать − як букет водяних лілій, шкіра − ніби абрикосовий цвіт… А поєднання всіх цих складників створювало чарівний аромат. Гренуй зрозумів: якщо він не заволодіє цим ароматом, його життя не матиме більше сенсу.
Дівчина не помітила Гренуя. Він підійшов ззаду і задушив її, а потім поклав на землю серед сливових кісточок, розірвав на ній сукню і почав обнюхувати. Винюхавши її, зів'ялу, до решти, він ще кілька хвилин посидів біля неї навпочіпки, щоб прийти до тями, бо був переповнений нею. Потім він устав і задув свічку.
В цей час вулицею де Сен уже поверталися додому люди. Невдовзі знайшли мертву. Зчинився лемент, та Гренуй уже давно був на другому березі.
Цієї ночі комірчина здавалася йому палацом, а дерев'яне лігво − божественним ложем. Що таке щастя, досі він, виявляється, не знав. Він тремтів від щастя і не міг спати від повного блаженства. Тієї ж таки ночі він перевірив мільйони, мільярди запахів, складаючи їх у певному порядку: гарні до гарних, погані до поганих, тонкі до тонких, грубші до грубших, сморід до смороду, духмянощі до духмянощів. Він привласнив і тепер мав найкраще, що було в тієї дівчини: принцип її запаху.
На той час у Парижі був добрий десяток парфумерів. Один з них жив на мосту Міняйл, що з'єднував правий берег з островом Сіте. Цей міст був з обох боків так щільно забудований чотириповерховими будинками, що поміж них не видно було річки. Міст Міняйл вважали однією з найкращих торгових адрес міста, бо там були найкращі крамниці.
Тут була також крамниця й домівка парфумера і рукавичника Джузеппе Бальдіні. Коли двері до його крамниці відчинялися, дзвоники видзвонювали перську мелодію, а дві срібні чаплі починали випльовувати із дзьобів фіалкову воду в позолочену чашу, що мала форму флакона, як на гербі Бальдіні. У крамниці був дуже широкий вибір. Крім парфумів, есенцій, олій, розчинів, нектарів, секретів, бальзамів, смол, пудри, мила, кремів, тут продавалися і приправи, насіння, сиропи, лікери і фруктові наливки, кипарисові вина, родзинки, мед, кава, чай. Продавався також духмяний сургуч, поштовий папір, чорнило кохання із запахом трояндової олії, канцелярські папки з іспанської шкіри, ручки з білого сандалового дерева, більші й менші скриньки з кедру, чаші для цвіту, латунні кадила, кришталеві флакони. Всім цим товарам не вистачало місця, тому увесь другий і третій поверх теж були захаращені.
У домі Бальдіні панував неймовірний хаос запахів. Сам Бальдіні та його люди отупіли від цього хаосу запахів і майже не сприймали їх. Та покупців ці запахи хвилювали й дурманили, а багато жінок просто непритомніли. За таких обставин було не дивно, що перська мелодія дзвоників у дверях крамниці Джузеппе Бальдіні лунала дедалі рідше й дедалі рідше плювалися срібні чаплі. Успіх оминав чоловіка.
За прилавком крамниці працював Шеньє, помічник Бальдіні, трохи молодший від нього, але теж уже старий чоловік. Бальдіні робив вигляд, що створює нові парфуми, щоб ароматизувати іспанську шкіру на замовлення графа Верамона, та він не міг створити аромат, бо ніколи цього насправді і не робив. Один аромат він успадкував від свого батька, а один відкупив у якогось генуезького торговця прянощами. Решта його парфумів − давно відомі суміші.
Останнім часом популярними були парфуми "Амур та Псіхея" парфумера Пелісьє. Бальдіні ненавидів Пелісьє, який у свої 35 років так багато досягнув.
Таємно купивши парфуми Пелісьє, Бальдіні намагався визначити складники, а потім удосконалити парфуми і показати усім, що Пелісьє халтурник. Та як не намагався Бальдіні розгадати формулу "Амура та Псіхеї", у нього нічого не виходило.
Того дня Бальдіні вирішив продати свій будинок разом із крамницею і відчув себе дуже щасливим. Та його мрії не судилося здійснитися, бо до нього прийшов Гренуй з козячими шкурами, які передав Грімаль. Хоч Бальдіні уже не потребував їх, та він вирішив взяти, щоб не справити щодо себе поганого враження.
Гренуй вперше зайшов до парфумерної крамниці, бо раніше лише ночами вистоював перед вітринами, вловлюючи запахи. А тепер йому спало на думку, що саме тут його місце, що він залишиться тут, щоб звідси завоювати світ. У комірчині й воднораз майстерні та лабораторії, де Гренуй поклав шкіри, він сказав Бальдіні, що хоче тут працювати. Бальдіні відповів, що вже має помічника, а учень чинбаря нічим йому не пригодиться. Коли Гренуй раптом сказав, що Бальдіні пахне "Амуром та Псіхеєю", бо в його кишені є хустинка, просякнуту цими парфумами, Бальдіні був вражений. Хлопець сказав, що ці парфуми погані, бо в них забагато бергамоту та розмарину і мало трояндової олії. Гренуй назвав усі складники, а потім запропонував, що зробить ці парфуми тут же. Бальдіні був вражений, але не показував цього і сказав, що парфумерові треба мати не тільки тонкий нюх, але й вміти складати і визначати точну формулу аромату. Цього Гренуй не вмів, але сказав, що рецепт має в носі. Бальдіні зрештою погодився, і Гренуй сам узяв з полиць 9 необхідних флаконів, а потім приготував парфуми, розвівши винним спиртом. Новостворений аромат був ідентичний з "Амуром і Псіхеєю". Потім Гренуй дістав дозвіл удосконалити ці парфуми. Він удруге заходився змішувати, а коли все було готово, Бальдіні вивів Гренуя зі свого будинку і сказав, що подумає, чи візьме його.
Коли Гренуй зник, Бальдіні повернувся до майстерні і зробив висновок, що новий аромат просто божественний. Він узяв козячу шкіру, викроїв її і залив новими парфумами. Рештки парфумів розлив у дві пляшечки і назвав їх "Неаполітанська ніч".
Наступного ранку Бальдіні заплатив Грімалю за козячу шкіру й викупив у нього Гренуя за 12 ліврів. Грімаль одразу погодився і того дня так напився, що опинився на набережній В'язів, де випадково утопився.
З придбанням Гренуя торговельний дім Джузеппе Бальдіні почав зазнавати національного, а то й європейського визнання. Передзвін перських дзвіночків не змовкав і чаплі не припиняли бризкати водою у крамниці на мосту Міняйл. Ще в перший вечір Гренуєві довелося виготовити великий балон "Неаполітанської ночі", із якого наступного дня було продано понад 80 флаконів. Тоді як Шеньє сам-один відбивав у крамниці атаки покупців, Бальдіні замикався в майстерні зі своїм новим учнем. Мало не щодня створювалися нові парфуми. Поступово Бальдіні виманив у Гренуя рецепти всіх ароматів, які той винайшов раніше, а тоді навіть заборонив йому створювати нові, поки не запише всіх.
Гренуй за цей час вивчив мову парфюмерії, опанував назви ароматичних речовин, що були у майстерні Бальдіні, навчився самостійно записувати формули своїх парфумів і, навпаки, перетворювати чужі формули та інструкції в парфуми та інші духмяні вироби.
Запахи, які він міг виготовити у Бальдіні, були дитячою забавкою у порівнянні з тими, які він носив у собі і які мав намір у майбутньому реалізувати. Але для цього, він мусив мати бодай становище підмайстра, а також знати прийоми, за якими виготовлялися, відокремлювалися, концентрувалися, консервувалися ароматичні речовини і таким чином ставали придатними для якогось вищого застосування. Гренуй ще вмів фізично здобувати запахи.
Майстерня Бальдіні не була розрахована на широке виробництво квіткової та трав'яної олії. Проте час від часу, коли на ринку можна було дешево придбати свіжі квіти, Бальдіні витягав свій великий мідний перегінний куб з конденсатором, з допомогою якого колись дистилював лаванду. Духмяна душа, ефірна олія, яку добували з конденсатора, була тим найкращим і єдиним, що цікавило Гренуя. Минуло небагато часу, і він став фахівцем у галузі дистилювання. Але дещо взагалі не можна було продистилювати, за чим Гренуй дуже жалкував. Греную самому вдалося видобути олію з деяких квітів, але були такі речовини, для яких цей спосіб зовсім не годився. Гренуй спробував, наприклад, дистилювати запах скла, латуні, землі, свого волосся, та нічого не виходило. Він не розумів, що для субстанцій, в яких ефірна олія була відсутня, такий метод − справжнє безглуздя.
Коли хлопець усвідомив це, то сильно захворів. У нього страшно підскочила температура, усе тіло вкрилося червоними пухирцями. Бальдіні викликав найкращого лікаря, але той сказав, що хлопець помре. Бальдіні був у нестямі. Він взяв папір та чорнило і хотів "витягти" з хлопця всі рецепти−скарби, які той носив у собі. Цілу ніч Бальдіні сидів біля хворого, але Гренуй нічого не сказав. А зранку хлопець спитав, чи є інші способи, окрім вичавлювання та дистиляції, щоб видобути аромат із якогось тіла. Бальдіні відповів, що є: гарячий, холодний і жировий анфлюкраж, ними послуговуються для вилучення найніжніших ароматів: жасмину, троянди та апельсинового цвіту... За тиждень Гренуй одужав.
Понад усе йому хотілося одразу піти на південь. Але про це, звичайно, годі було й мріяти. Адже він усього лишень учень, тобто ніщо. Ще 3 роки хлопець прожив у Бальдіні. За цей час старий заснував мануфактуру в Сент-Антуанському передмісті, пробився зі своїми вишуканими парфумами у придворні парфюмери, отримав королівський привілей. У 70−річному віці він став найвизначнішим парфюмером Європи і найбагатшим буржуа в Парижі. Він придбав ще один дім, поряд із старим, на мосту Міняйл.
Відпускав Бальдіні хлопця за трьох умов: по-перше, Гренуй не мав права виготовляти сам або передавати комусь рецепти всіх тих парфумів, що були створені в майстерні Бальдіні: по-друге, він мусив залишити Париж і не повертатися сюди, доки Бальдіні не помре; і по-третє, він повинен мовчати про дві попередні умови.