Робін повинен огорнути їх млою і не допустити, щоб вони повбивали один одного. Потім він повинен зробити так, щоб хлопці заснули, і змочити Лізандру очі соком квітки, яка знову прояснює стуманілий зір. Поки Пак вирішуватиме всі ці справи, Обертон планує отримати від Тітанії хлоп'я, а потім відчарувати її очі від полуди.
Паку вдається не допустити бою Деметрія і Лізандра, бо він вміє говорити їхніми голосами і вводить їх в оману, вдаючи з себе то одного, то іншого з хлопців. Спершу чоловіки бродять у тумані, а потім, втомившись, лягають спати, щоб уже зранку битися. Недалеко від них засинає й Гелена. Пак чекає на четверту, і скоро приходить втомлена Гермія, яка теж засинає. Пак видушує сік із зілля на очі Лізандрові і зникає.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Тітанія досі закохана у ткача-блазня. Усі її піддані догоджають Навію: Горошок чухає йому голову, Павутинка носить мед. Навій усе більше перетворюється на віслюка і просить вівса і сіна. Коли його хилить на сон, усі ельфи за наказом королеви зникають. Тоді Навій і Тітанія засинають. Тут з'являється Оберон з Паком. Король розповідає, що встиг поглузувати з королеви, коли вона прикрашала ослячу голову Навія вінком з квітів. Коли ж він наглузувався вдосталь, Тітанія попросила пробачення і віддала королю індійського хлопця. Обертон наказав Паку зняти ослячу машкару з голови афінця-вахлая, а сам скропив очі королеви соком зілля, щоб вона стала такою, як раніше.
Королева прокидається і мириться з королем. Вони планують повеселитися завтра на весіллі у Тезея.
Тим часом Тезей з Іпполітою, Егей і весь почет прибувають у ліс, щоб почати весняне полювання. Та раптом усі бачать на галявині сонних Лізандра, Деметрія, Гермію і Гелену. Їх будять, Лізандр просить у князя пробачення. Коханці стають навколішки. Тезей не розуміє, чому суперники спали поряд без підозри й страху. Лізандр признався, що хотів утекти з Гермією. Егей відразу попросив князя судити злочинця. Але тут Деметрій сказав, що кохає Гелену, а з Гермією не буде одружуватися.
Тезей дає згоду на шлюб закоханих пар і пропонує влаштувати спільне весілля. Закоханим досі здається, що вони у чарівному сні.
Навій теж прокинувся у лісі і подумав, що друзі кинули його сонного у лісі. Ткач невиразно пам'ятає казкові події, що трапилися з ним, але вважає це все сном.
Клинець, Дудка, Носик, Замірок і Гембель шукають Навія, бо у місті уже відбувся шлюб Тезея та Іпполіти, Лізандра і Гермії та Деметрія і Гелени. Ремісники бояться, що пропала їхня вистава без Навія. Та він скоро знаходиться, і чоловіки дуже щасливі, бо скоро покажуть свою п'єсу.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ДІЯ П'ЯТА
Афіни. Зала в Тезеевім палаці. Після шлюбу Тезей та Іпполіта обговорюють розповідь коханців про пригоди у лісі. Іпполіті розповідь здається чудною, а Тезей вважає, що:
"У всіх коханців, як у божевільних,
Кипить у голові: уява їхня
Таке витворює…"
Входять закохані − Лізандр, Деметрій, Гермія й Гелена. Тезей вітає їх, а потім питає Філострата (розпорядника на весіллі), чим же їх ще потішать у день весілля. Філострат дає князеві список приготованих розваг, і той вибирає "Коротку п'єсу про Пірама й Тізбу", яка водночас і трагедія, і весела, і коротка, і тривала воднораз. Філострат пояснює князеві:
"У п'єсі, князю, лиш десяток слів,
І я коротшої не чув ніколи,
Але й того десятка забагато,
Тому вона тривала. В ній немає
Ні слова до ладу, немов навмисне.
Трагедія вона лише тому,
Що в ній герой Пірам себе вбиває.
Я плакав, репетицію дивившись,
Але, признаюсь, плакав я зі сміху".
Тезей дізнається, що актори − звичайні ремісники, і вирішує дивитися, хоч Філострат зауважує, що п'єса не цікава, хіба що князя побавить щирість акторів у їх незграбних і тяжких зусиллях догодити йому. Іпполіта не
хотіла дивитися, але Тезей сказав:"Ми тим щедріші будемо, коли
Подякуємо їм за те "ніщо".
Оцінимо не успіх, а зусилля".
Починається трагедія, входить Клинець у ролі Пролога. Він говорить свої слова, а Тезей і Лізандр після прологу говорять про те, що їм не сподобалося, наприклад, зашвидкий темп мовлення Клинця. (Впродовж усієї вистави князь і цариця, Лізандр, Деметрій, Гермія і Гелена коментують те, що відбувається на сцені, насміхаючись з гри акторів та їхнього втілення трагедії). Потім входять Навій у ролі Пірама, Дудка в ролі Тізби, Носик у ролі Муру, Замірок у ролі Місячного сяйва і Гембель у ролі Лева. Клинець розповідає, про що буде трагедія: Пірам і Тізба − закохані, які зустрічаються і спілкуються через дірку у мурі. Однієї місячної ночі вони вирішують зустрітися, але лев побачив Тізбу і зірвав з неї плащ, скривавивши його своєю пащею. Пірам знаходить плащ і думає, що кохана загинула. Він вихопив кинджал і вбив себе. Пірама згодом знаходить Тізба і, побачивши, що коханий мертвий, теж вбиває себе.
Впродовж вистави ремісники втілюють усе, що задумали: Том Носик у ролі Муру розповідає, що він не мур, а простий лудильник (коваль); Гембель у ролі Лева попереджує глядачів, щоб не лякалися, бо він простий столяр, а не Лев.
Трагедія не сподобалася Іпполіті, а Тезей відмовився від епілогу і сказав: "коли актори всі мертві, то нема кого й ганити". З іронією змальовується відверте презирство Іпполіти до спектаклю, а також зверхність Тезея, нездатних зрозуміти щирі почуття, якими керувались незграбні простолюдці.
З'являється Пак із мітлою, Оберон і Тітанія з усім своїм почтом. Король і королева благословляють молодят, зичать усього найкращого, бажають закоханим продовжити рід. На кінець Пак говорить до глядачів:
"А як ми вам не вгодили,
Все направим любо-мило:
Думайте, що ви заснули
Й перед вами сни майнули.
За виставу, хоч погану,
Не висловлюйте догану:
Це ж бо сон лише, вважайте,
І за це нам попуск дайте.
Як обійдеться без свисту
Й совість матимемо чисту,
Це всім нам додасть охоти
Вади наші побороти,
Й дальша п'єса краща буде.
На добраніч всім вам, люди,
Трохи оплесків, будь ласка, —
І скінчилась наша казка."