Раптом пролунав вигук: "Дорогу великому й могутньому лорду Едуардові, принцу Уельському!", і Том Кенті, герой цього бучного свята, з՚явився перед народом. На ньому було розкішне вбрання, а на шиї висіло кілька орденів.
ПРИНЦ У ТЕНЕТАХ
У цей час Джон Кенті – батько Тома, замахнувся на дорозі палюгою на Едуарда. На захист хлопцеві підскочив якийсь невідомий оборонець й прийняв удар на себе. Джон Кенті вдарив смільчака по голові. Той поточився і з стогоном упав під ноги юрбі.
Кенті привів хлопця додому. Едуард побачив дві розпатлані дівчини й немолоду жінку. Також там була суха баба – відьма з розкуйовдженим сивим волоссям. Джон Кенті сказав, що Том затіяв якусь гру, а хлопець став запевняти всіх, що він принц. Відьма так і прикипіла на місці, а батько звеселився й зайшовся реготом. Але матері й сестрам Тома Кенті було зовсім не до сміху. Вражені несподіваним лихом, вони кинулись до хлопця. Мати Тома заглянула хлопцеві в обличчя і заплакала. Вона жаліла його, а Едуард сказав їй, що її справжній син здоровий, не втратив розуму і зараз у палаці. Нен і Бет просили батька відпустити хлопця, щоб той виспався і прийшов до розуму. Та спершу батько спитав хлопця, що він сьогодні назбирав. Едуард знову сказав, що він син короля. Тоді Джон Кенті став бити хлопця. Мати кинулася на захист і, захищаючи хлопця всім тілом, прийняла на себе рясний град ударів. Перелякані дівчата забилися в куток, а їхня жахлива баба рушила на допомогу синові. Принц вирвався з обіймів місіс Кенті і сказав, що не допустить, щоб її били за нього ці звірюки. Від тих слів звірюки взялися катувати хлопця. Коли на Едуардові вже не лишилося й живого місця, були побиті дівчата і місіс Кенті.
Коли усі лягли спати, місіс Кенті ніяк не могла заснути. Поступово в душу їй закралося чудне підозріння. Тонким материнським інстинктом вона відчувала, що цей хлопчик насправді не її син. Потім жінка згадала, що коли Том був маленьким, йому обпалило порохом обличчя, і з тої пори, злякавшись чогось спросоння, він неодмінно затуляв рукою очі. Жінка вирішила перевірити: вона запалила свічку і підійшла до хлопця. Потім враз піднесла огонь йому до обличчя й постукала об підлогу. Хлопець широко розплющив очі і сполохано озирнувся навколо, але рукою навіть і не ворухнув. Ще два рази вона повторила це, але він ні разу не зробив знайомого їй руху.
Зранку сонний хлопець кликав сера Вільяма Герберта, та поруч була тільки Нен. Він зрозумів, що йому снився сон. Раптом з вулиці долинув страшенний галас, а ще через хвилину хтось загрюкотів у двері. Джон Кенті враз перестав хропти й гукнув, хто там. Хтось крикнув йому, щоб втікав, бо вчора він палюгою вбив того чоловіка, який виявився отцем Ендрю.
Через кілька хвилин сім'я Кенті вискочила на вулицю й кинулася бігти. Джон Кенті, міцно схопивши принца за руку, тягнув його по темному провулку й стиха наставляв тримати язик за зубами. Кенті сказав сім'ї, що коли розминуться, то кожен хай біжить до Лондонського мосту і дожидає інших коло останньої крамниці. А звідти втечуть до Саутверка.
Втікачі опинилися серед величезної юрби, що з піснями й танцями товпилася на березі Темзи. Родину Кенті вмить поглинуло бурхливе море люду і понесло в різні боки. Пробираючись крізь натовп, Кенті наштовхнувся на човняра, який запропонував йому випити за здоров'я принца. Цього тільки й чекав Едуард: коли Кенті брав чарку, хлопець гулькнув у хащу людських ніг і зник.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
У РАТУШІ
Королівське судно в супроводі блискучої флотилії велично посувалося по Темзі. Том Кенті упивався нечуваними досі звуками й величним, надзвичайним для його очей видовищем. Флотилія спинилися в центрі старовинного Лондона. Том вийшов на берег і рушив найближчим шляхом до ратуші. Лорд-мер і отці міста урочисто привітали Тома і повели у велику залу на королівське місце під розкішним балдахіном. Усі вельможі посідали за решту столів, і почався бенкет.
Опівночі, коли бенкет був у повному розпалі, почалася пишна вистава, а потім танці. Лорди й леді теж пішли в танець. Поки Том захоплювався танцями й милувався блискучим калейдоскопом нарядних постатей, справжній принц Уельський вимагав, щоб його впустили у ворота ратуші. Юрба почала дражнити хлопця, який називав себе принцом. Принц заплакав, але гордо стояв на своєму. Раптом якийсь чоловік на ім'я Майлз Гендон підтримав хлопця. Незнайомець був високий на зріст, гарно збудований і мускулястий. Весь його войовничий вигляд свідчив, що це бувалий забіяка. Натовп почав насміхатися: "Диви! Ще один ряджений принц!"
Хтось учепився принцові за плечі, але Майлз вихопив свою шпагу і збив напасника на землю. Юрба кинулась на воїна, а він, притулившись до стіни, шалено вимахував своєю довжелезною зброєю, його жертви так і падали направо й наліво. Здавалося, він от-от загине, як раптом засурмила сурма, а в натовп врізався загін вершників. Усі щодуху кинулися врозтіч, а відважний незнайомець схопив принца на руки і за хвилину опинився у захистку, далеко від юрби.
Звуки сурми повідомляли, що є важлива звістка з палацу: король помер. Усі стали перед Томом на коліна, оголошуючи королем його. Бідолашний хлопець розгублено дивився на закляклу перед ним юрбу, потім побачив принцес, що стояли коло нього на колінах, глянув на лорда Гертфорда. І раптом в очах його блиснула якась думка. Він спитав Гертфорда, чи може тепер віддати наказ. Коли йому повідомили, що може робити все, що хоче, Том сказав, що герцогу Норфолькському дарується життя. Весь зал дізнався про це і закричав: "Кінець кривавій владі! Хай живе Едуард, король Англії!"
ПРИНЦ І ЙОГО ВИЗВОЛИТЕЛЬ
Едуард теж почув, що помер король, і серце маленького заблудлого хлопчика болісно стислося. Жорстокий тиран, що наводив жах на всю країну, до нього завжди був ніжний і ласкавий.
Гендон жив у невеличкому заїзді на мосту. Коли він з маленьким приятелем підійшов до дверей своєї кімнатки, раптом з'явився Джон Кенті, щоб забрати сина. Кенті обіцяв, що потрощить малому кістки за втечу. Та Майлз Гендон заступив йому дорогу. Джон сказав, що хлопець – його син, але Едуард заперечив це. Тоді Майлз витяг шпагу, щоб прогнати Джона. Кенті мусив піти геть.
У маленькій вбогій комірчині Майлза маленький король ледве доплівся до ліжка і впав без сил, знемагаючи від голоду і втоми. Він заснув, і Гендон вкрив його своїм камзолом, хоч теж змерз. Майлз вважав, що хлопець справді чудово грає свою роль короля, бо збожеволів від батьківської жорстокості. Чоловік вирішив, що хлопець буде йому молодшим братом.
Слуга приніс їжу, і Едуард прокинувся. Він побачив на собі камзол Майлза Гендона, поглянув на свого захисника і, зрозумівши, що той заради нього мерз. Перед їжею король хотів вмитися, і чекав, щоб Майлз допоміг йому. Чоловік дивувався і поспішив виконувати вимоги хлопця. Потім Едуард попросив Майлза розповісти про себе.
Гендон розповів, що його батько баронет – сер Річард Гендон з Гендонського замка в Кенті. Мати вмерла рано. У Майлза є ще два брати. Старший – Артур, а молодший – Г՚ю, підлий, зажерливий, зрадливий. Десять років тому у них жила кузина леді Едіт. Майлз кохав її, вона його теж кохала. Але вона з дитинства була заручена з Артуром. Артур любив іншу дівчину. Г՚ю ж любив багатство леді Едіт, хоч запевняв, що любить її саму. Батько любив найбільше Г՚ю і вірив йому. Г՚ю бачив, що в Артура слабе здоров՚я, і сподівався, що смерть старшого брата дасть йому шанс одружитися з Едіт. Г՚ю підставив Майлза, ніби той хотів викрасти Едіт і піти проти волі батька. Батько вигнав Майлза на три роки. Майлз брав участь у війнах, потім втрапив до в'язниці, з якої недавно втік, і оце збирається повертатися додому.
Маленький король пообіцяв, що відновить права Майлза. Потім Едуард одверто вилив своє горе перед здивованим другом і розказав про всі свої лихі пригоди. Коли він скінчив, Майлз подумав, що в хлопця буйна фантазія. Коли Едуард сказав своєму рятівникові, що той може прости будь-чого, Майлз попросив дозволу йому та його нащадкам завжди сидіти в присутності короля Англії. Едуард сказав: "Твоє прохання вволене. Поки існує Англія і королівська влада, це право лишиться за тобою". Гедон говорив про привілей сидіти ніби жарт, але після дозволу сів і подумав, що ця чудова вигадка визволила його з біди, бо в нього саме боліли ноги.
ПРИНЦ ЗНИК
Після їди обох друзів опанувала важка дрімота. Майлз прокинувся першим і вирішив піти у місто, щоб купити хлопцеві хоч якийсь одяг замість лахміття.
Майлз купив костюм з дешевої матерії, приношений, але чистенький і теплий. Чоловік планував також купити пару ослів і вирушити з хлопцем до Гендонському замку. Та у готелі Едуарда вже не було. Слуга пояснив, що як тільки Майлз пішов звідси, прибіг якийсь парубок і сказав, що Майлз кличе хлопця на кінець Саутверкського мосту. Хлопець пішов за парубком. Слуга сказав, що з парубком був ще страшний, наче розбійник, чоловік. Гендон зрозумів, що хлопця викрав власний батько. Майлз побіг шукати і рятувати свого друга.
КОРОЛЬ УМЕР – ХАЙ ЖИВЕ КОРОЛЬ!
Том Кенті приймав співчуття з приводу важкої втрати батька-короля. Дядько – лорд Гертфорд допомагав хлопцеві мудрими порадами, бо тепер Том готувався стати королем. Хлопець дуже здивувався, коли дізнався, що похорон короля призначили на шістнадцяте число наступного місяця. Бідний хлопець! Королівські звичаї все ще були для нього новиною. Він звик бачити, що в Смітному дворі покійників якнайшвидше спроваджували на кладовище.
Том міг віддавати будь-які накази, і він подумав, що можна зробити свою маму герцогинею. Але вмить його пройняло гірке розчарування: адже ж він тільки зветься королем, і його мати для всіх цих вельмож – лише витвір хворої уяви. Вельможі недовірливо вислухають його проект і пошлють по лікаря.
Нудні справи тяглися для Тома без кінця. Якось до Тома прийшов худенький хлопчик років дванадцяти, Гемфрі Марлоу, який був його пажем для биття. Виявиляється, коли принц робив помилки під час навчання, вчителі били Гемфрі замість принца. Тепер Гемфі прийшов питати Тома, чи не звільнять його, чи буде король і далі вчитися.