Обидві долини з усіх боків оточені високими дикими горами, які важко перейти, коли не знаєш непомітних і безпечних стежок. Але мешканці обох долин знають ті стежки і вільно спілкуються між собою. Але тепер ніхто не може ні пробратися у Шипшинову Долину, ні вибратися звідти, крім Софіїних голубів. Бо Шипшинова Долина опинилася в руках ворога, якого звати Тенгіл. Він живе у Карманяці – землі, що лежить вище, серед верховин Прадавніх Гір за Прадавньою Річкою. Тенгіл жорстокий, мов дракон, і в нього є ще й Катла!
Юнатан не хотів розповідати братові про Катлу, натомість розповів, що Софія очолює таємну боротьбу з Тенгілом. Про неї і голубів, які переносять таємні звістки через гори, знали тільки певні, та між ними виявився зрадник. Коли голубка Віоланта летіла з таємним листом від Софії, її підстрелено. Таємні записки Юнатан тримав у себе вдома у шухляді скрині, адже у Софії тримати їх небезпечно, а наЮнатана підозра не впаде, бо він лише її садівник. Та насправді він її найближчий помічник у боротьбі з Тенгілом.
Тільки-но брати виїхали з Софіїного двору, як їх наздогнав Губерт з луком. Він питав, що вони робили в Софії. Юнатан сказав, що вони пололи грядки. Коли чоловік поїхав далі, Карл спитав брата, хто такий цей Губерт. Юнатан хвильку подумав і відповів: "У всій Вишневій Долині він найкраще стріляє з лука".
Вдома Юнатан дав Карлові почитати записку, що принесла голубка Палома. Там було написано: "Учора схопили Урвара і ув'язнили в печері Катли. Хтось із Вишневої Долини виказав його схованку. Серед вас є зрадник, довідайтеся, хто він!" У листі було написано ще щось, але вже таємною мовою. Юнатан сховав записку у таємну шухляду і показав братові, як її відчиняти і зачиняти.
Вночі Карлові снилися страшні сни, він так закричав уві сні, що сам прокинувся. Йому здалося, що у кутку біля скрині хтось стояв. Карл збудив Юнатана й розповів йому про все. Юнатан сказав, що то не видіння, а зрадник.
6
Юнатан збирався їхати в Шипшинову Долину. Карла він не брав, бо хотів вберегти від усього лихого. Карл боявся, щоб брат не покинув його знов, як тоді, коли загинув. Юнатан насилу заспокоїв Карла і пояснив, що є речі, які треба робити, навіть якщо вони й небезпечні, а то будеш не людина, а грудка гною. Юнатан хотів спробувати визволити Урвара, який потрібен людям навіть більше за Софію.
Наступного дня Юнатан поїхав. Карл наче збожеволів з горя, кинувся до стайні, вивів Ф'ялара, сів у сідло й помчав за Юнатаном. Він наздогнав брата біля двору Софії. Юнатан пообіцяв, що вони обов'язково ще зустрінуться, якщо не тут, то в Нангілімі.
Відтоді Карл жив у Рицарському дворі без Юнатана. Він майже не залишав стайні, цілими годинами розмовляв зі своїми кролями, трохи рибалив, купався, вчився стріляти з лука. Інколи Софія приносила їсти, і вони розмовляли про Юнатана. Карл згадав, як брат говорив, що Тенгіл хоче вкинути до печери і Софію, щоб вона там загинула. Тенгіл навіть пообіцяв у винагороду 15 білих коней тому, хто віддасть йому в руки Софію, живу чи мертву. Софія і Карл переховали таємні листи на дно діжки з вівсом, що стояла в комірчині біля стайні.
Одного вечора Карл поїхав до "Золотого півня". Усі витріщились на нього, коли він зайшов до заїзду без Юнатана. Йоссі питав, де Юнатан. Губерт теж поцікавився, де брат. Карл сказав, що брат поїхав у гори полювати на вовків. Коли Карл уже їхав додому, Йоссі дав йому з собою кілька смачних тістечок.
Стояли теплі весняні дні. Якось хлопцеві приснився Юнатан, який кликав його на допомогу. Карл ладен був кинутись у темну ніч, щоб добратися до брата, але лежав і тремтів. Він був малий, наляканий і відчував себе найсамотнішим у світі. Якось хлопець наважився їхати на пошуки брата. Він випустив своїх кролів у долину, склав ковдру, кресало, торбу з вівсом для Ф'ялара і торбину з хлібом для себе. Софія мала прийти до нього завтра, тому він написав для неї повідомлення вуглиною на стіні. Це був вірш-загадка, щоб вивідувач не здогадався ні про що, а Софія зрозуміла, що Карл поїхав на пошуки Юнатана.
Коли Карл уже пішов по коня, то побачив у стайні Губерта. "Ось хто зрадник", – подумав Карл. Хлопець спитав Губерта, що він тут робить. Чоловік сказав, що йшов до Карла, але почув іржання коня. Для Карла Губерт приніс їжу. Карл взяв, бо їжа йому була потрібна в дорогу. Губерт вирішив дати коню вівса. Він пішов просто до комірчини, і Карл кинувся за ним, бо в діжці з вівсом була табакерка з таємними записками. На щастя, вінцями діжки тікав пацюк і вкусив Губерта за палець. Карл тим часом набрав вівса і перед носом у Губерта зачинив діжку.
Коли Губерт пішов, Карл сховав табакерку в іншому місці, а потім написав на стіні у кухні нову загадку для Софії: "Руда борода хоче мати білих коней і знає надто багато. Бережіться!".
7
Карл подорожував горами. Він і не думав, що є стільки чистих озер, гомінких річок і водоспадів, чудових лук, густо всіяних весняними квітками! Згодом гори почали мінятися, стали дикіші і страшніші. Хлопець втрапив на стежку, мабуть, ту, якою можна доїхати до Шипшинової Долини. То вона стрімко пнулася вгору, то спускалася вниз, то в'юнилася вузенькою скелею над глибоким проваллям. Ф'ялар, мабуть, звик ходити небезпечними гірськими стежками, він був добрий кінь.
Під вечір вони зупинилися на ночівлю. Хлопець розпалив багаття, їв свій хліб і гриз бараняче м'ясо, яке дав Губерт. Навколо почало сутеніти, вже час було спати. Хлопець загорнувся у ковдру. З-за вершини гори виплив місяць. Раптом почулося виття вовків. Вони підходили усе ближче. Карл їх уже бачив, він заверещав. Вовки відступили, але ненадовго. Скоро вони знов почали підступати. Від їхнього виття Ф'ялар зовсім знавіснів. Карл закричав: "Юнатане, рятуй!" Раптом у ватажка вовків хтось вистрілив. Карла врятував Губерт! Чоловік сказав, що полює на вовків, а зранку бачив, як хлопець виїздив рано-вранці з дому, й подумав, що не треба лишати його самого. Тому й поїхав назирці за ним. Губерт сказав, що краще повертатися у Вишневу Долину. Хлопець відмовився і налякався, коли Губерт раптом витяг з піхов ножа. Та чоловік став здирати шкуру з вовка. Хлопець швидко осідлав Ф'ялара і помчав.
Карл був такий стомлений і сонний, що ледве тримався в сідлі. Він зупинився на галявині, по один бік якої здіймалися високі гори, а по другий зяяло провалля. Жоден вовк не міг би добратися до нього. Карл виявив ще й печеру і сховався там з конем. Хлопець заснув, але прокинувся від голосів. Була ще ніч, і хтось завів у печеру коней. Вони заіржали, побачивши Ф'ялара, і Ф'ялар заіржав у відповідь, але потім усі троє коней замовкли. Люди, які сиділи на галявині, видно, не почули, що іржав якийсь чужий кінь, бо спокійно розмовляли далі. Карл ліг на живіт і поплазував у напрямку голосів. Він підслухав і зрозумів, що двоє чоловіків – це Тенгілові вояки, які чекали з Вишневої Долини зрадника. Карл уже думав, що приїде Губерт, але яке було його здивування, коли з'явився Йоссі! Золотий півень!
8
Йоссі сидів коло багаття разом із вояками Тенгіла – він звав їх Ведером і Кадером – і виправдувався, що не приїхав швидше, бо в горах полює Губерт, якого теж треба кинути в печеру Катли. З розмови було чутно, що Йоссі не подобається воякам. Так уже ведеться, що ніхто не любить зрадника, навіть якщо й використовує його. Вояки зробили на грудях Йоссі тавро Катли: розпекли на багатті залізо й приклали до шкіри.
Йоссі питав вояків, чи вони вже спіймали Юнатана Лев'яче Серце. "Ми напали на його слід, – відповів Ведер. – Сто чоловік шукають його день і ніч". Йоссі вважав, що Юнатан – найнебезпечніший з усіх, справжній лев. Лежачи в сховку, Карл пишався братом. Він довідався багато чого іншого. Виявилося, що Губерт просто заздрить Софії, а Йоссі придумав використати Карла як принаду, щоб спіймати Софію на гачок. За свою роботу Йоссі мріяв дістати посаду управителя Вишневої Долини.
Коли Йоссі поїхав, Ведер і Кадер перемовилися, що цього шинкаря віддадуть Катлі, коли впораються з Вишневою Долиною. Воїни стали збиратися в дорогу, тому Карл шаснув назад і забився в найтемніший куток печери. Ведер забрав коней, і вони з Кадером уже рушили, та згадали, що забули кресало. Ведер зіскочив з коня й почав шукати навколо багаття. Потім сердито буркнув, що воно в печері. Так Карла і спіймали. Ведер у печері наткнувся просто на Ф'ялара, в руки воїна потрапив і хлопець. Карл збрехав, що просто спав там. Ведер і Кадер повірили, що хлопець справді спав і нічого не чув. Але це йому не дуже допомогло. Хлопець збрехав, що не має батьків, а живе з дідом у білій хатці у Шипшиновій Долині. Вояки взяли Карла з собою.
Шипшинова Долина була така гарна, як і Вишнева, але вона була оточена високим муром. Тенгіл присилував мешканців долини збудувати цей мур, щоб тримати їх у вічному рабстві. Ведер і Кадер разом з Карлом пройшли через браму, біля якої вартовий спитав таємне гасло. Карл почув: "Всю силу Тенгілові, нашому визволителю!" Вартовий наказав кинути хлопця в печеру Катли, але Ведер і Кадер уперлися, що треба перевірити, чи хлопець не збрехав їм. Карл боявся, бо повинен був знайти білу хату й діда, з яким ніби-то живе.
Білих хат було багато, як і у Вишневій Долині, але Карл не зважувався показати на жодну з них, бо не знав, хто там мешкає. Довго вони їхали, поки хлопець побачив хатину, перед якою сидів на лавці дід і годував голубів. Між сірими голубами був один білий. Карл зіскочив з коня й кинувся до діда, обняв його за шию і в розпачі прошепотів: "Допоможіть мені! Врятуйте! Скажіть, що ви мій ДІД" Дід так і зробив. Його вилаяли Ведер і Кадер й пригрозили, що коли він не глядітиме онука й дозволятиме йому вештатися в горах Нангіяли, то більше його не побачить та ще й дістане кару, якої довіку не забуде.
Коли вояки поїхали геть, дід сказав, що його звати Матіас. Карл сказав, що мусить тримати своє ім'я у секреті, то ж нехай поки що буде Хрущиком. Дід завів хлопця до невеличкої і вбогої кухні. Біля однієї стіни стояла велика скриня. Дід пересвідчився, що поблизу нікого немає, а потім обернувся до Карла і стиха сказав: "Ця скриня особлива. Зараз побачиш". Він уперся в скриню плечем і відсунув її вбік. За нею в стіні були дверцята.