Клерфе вирішив відкласти лижви на пізніше, бо його боліла голова. Вдягнувши плащ, виявив у ньому чорну оксамитну рукавичку Ліліан. Чоловік пішов на прогулянку і побачив крематорій для померлих санаторійників. Якийсь хлопець пояснив Клерфе, що взимку важко копати землю, тому крематорій набагато практичніший. Цей має вже майже тридцять років. Колись родичі перевозили тіла близьких, навіть була така професія, як конвоїр трупів. Це людина, яка супроводжувала трупи у різні країни світу. Батько хлопця колись був таким конвоїром, а тепер тримав квітникарню. Клерфе зайшов туди, крамниця виглядала убого, а квіти були пересічними, за винятком кількох справді прекрасних. Клерфе задивився на гілку білих орхідей. Він попросив відіслати їх Ліліан, а також покласти до них рукавичку.
Клерфе пішов до гаража, щоб зазирнути до "Джузеппе". За кермом сидів Ґольманн, але він не помітив Клерфе. Клерфе подумав хвилю, потім кивнув власникові гаражу і вийшов. Він сказав власнику не казати Ґольманну, що він тут був, і дати другові ключі, якщо захоче прокататися.
З Ґольманном він зустрівся на обіді в санаторії. Клерфе роззирнувся по їдальні. Людей було небагато. Бракувало Ліліан. "У таку погоду більшість не встає з ліжка", — пояснив Ґольманн. Клерфе розповів, що Феррер помер. Друзі домовилися зустрітися тут під час вечері, а ще Ґольманн розповів, що ввечері буде таємна велика пиятика в однієї італійки, Марії Савіні.
3
Зранку Ліліан сильно кашляла, ледь не задихнулася. Чекала, коли прийде по неї медсестра, щоб повести на щотижневу рентгеноскопію. Ліліан ненавиділа інтимність рентгенівського кабінету. Ненавиділа стояти з оголеною огрудиною і відчувати на собі погляд асистента. Недавно вона ходила на цю процедуру з Аґнес Сомервіл. Бачила, як Аґнес раптом з прекрасної молодої дівчини змінюється на живий скелет. Біля рентгенівського кабінету Ліліан зустріла Марію Савіні, яка запросила її прийти на таємну вечірку.
У кабінеті Далай-лама з асистентом оглядали Ліліан. Дослідження тривало довше, ніж зазвичай. Ліліан захвилювалася, сказала, що не має температури, а коли і є – то від нервів. Далай-лама сів біля неї і зробив укол. Він сказав, що наступні кілька днів треба лежати у ліжку.
У кімнату Ліліан медсестра принесла вечерю і букет. Ліліан подумала, що квіти від Боріса. Коли вона розгорнула їх, то впізнала орхідеї які поклала на труну Аґнес. Це були точно вони, бо тут таких квітів не було, тому замовила їх з Цюріха. Жінка думала, як ці орхідеї опинилися знову тут, що повинна була означати рукавичка збоку, що скидалася на мертву почорнілу руку. Ліліан відкрила двері на балкон, вхопила обережно папір, а через папір гілку і викинула все на вулицю. Услід за квітами викинула коробку. Вона впізнала свою рукавичку, згадала про Клерфе і подзвонила йому. Він сказав, що приїде за годину.
Клерфе чекав її біля бічних дверей. "Ви не зносите орхідей?" — поцікавився, вказавши на сніг. Квіти і коробка ще там лежали. Ліліан усе пояснила. Тоді Клерфе сказав, що крамниця, в якій він купив квіти, розташована неподалік крематорію. Виходило, що якийсь працівник крематорію, замість спалити квіти, перепродує їх для квітникарні. Чоловік запропонував посміятися з цієї ситуації і, відчинивши дверцята саней, запросив Ліліан поїхати у бар готелю. "У що влізаю, і з ким? У кожному разі було це щось інше, аніж Лідія Мореллі, яка годину тому зателефонувала до мене з Рима", — подумав Клерфе.
У бар прийшов і Боріс. Він не звертав уваги на Клерфе, а Ліліан радив їхати у санаторій. Клерфе відчував приховане глузування. Жінка сказала, що залишається. Клерфе втратив терпець і сказав, що міс Дюнкерк прийшла сюди в його товаристві, і він сам відвезе її назад. Боріс відійшов і чекав, щоб Ліліан їхала назад. "Перевіримо, хто перший втомиться", — сказав Клерфе до Ліліан. "Він просто нещасний і хворий, і піклується про мене. Легко вигравати, коли ти здоровий", — сказала жінка. Клерфе вирішив не здаватися, і Волков таки пішов. Ліліан запропонувала піти потанцювати. Клерфе переживав за її здоров'я, але вона сказала: "Аґнес Сомервіл завжди робила все, що їй рекомендував Далай-лама. Все".
4
Ліліан сиділа на своєму балконі. Ніч давно минула і пішла в забуття. Перед нею в снігу, якого вітер навіяв уночі на балкон, стояла пляшка горілки, подарована Клерфе. До неї прийшов Волков. Він не сварив за вчорашнє, а приєднався і випив горілки. Ліліан знала, що він ненавидить, коли вона п'є, але знала також, що тепер не пробуватиме відмовити її від подальшого пиття. "Ти розумієш мене надто добре, а я тебе, і в цьому полягає наше нещастя", — сказала Ліліан. Волков розсміявся: "Особливо, коли віє фен. Або коли приїде хтось чужий". Ліліан просила не ревнувати, бо за кілька днів Клерфе поїде.
Згодом Ліліан сказала, що інколи хоче зробити щось геть безглузде. Щось, що б розірвало цей скляний обруч. Кинутися кудись. Волков радив змиритися: "Перш ніж людина вичерпає усі сили, безглуздо ненавидячи когось, має спробувати, чи не вдасться з цим жити". Жінка подумала, що Волков нагадує їй ув'язненого, який дякує Богові за те, що живий, а вона – когось, хто ненавидить Бога за те, що невільний.
Озвалися церковні дзвони в селі. Волков сказав, що завтра виїздить Єва Мозер, бо абсолютно здорова. Раптом крізь затихаючі дзвони Ліліан почула хурчання "Джузеппе". Авто на швидкості піднімалося серпантинами під гору і зупинилося. Здивувалася, чому Клерфе приїхав ним до санаторію вперше від свого прибуття. Волков побачив, що Клерфе припаркував авто на схилі за ялицями, а не перед санаторієм.
Згодом Волков пішов, а Ліліан зійшла вниз. На свій подив, побачила Клерфе, що сидів на лавці під санаторієм. Він розповів, що Ґольманн поїхав машиною у село по горілку, але може поїхати й далі, куди захоче. "Висилаєте його в дорогу у відкритому спортовому авті? Хіба ви не знаєте, що він хворий? А якщо він застудиться? – переживала Ліліан. "Він вдягнувся тепло. До того ж авто для гонщика те саме, що для жінки вечірня сукня. Якщо вона приносить їй приємність, то ніколи в ній не застудиться", — відповів Клерфе, а тоді сказав, що вона, замість лежати в ліжку, вислизає увечері до бару в тоненькій сукні і шовкових черевичках. Жінка сказала, що це не має нічого спільного з Ґольманном. Вони сперечалися щодо того, чи доцільно було давати машину другові. Клерфе пригорнув її за плече. Ліліан мовчала й не рухалася. Дивилася, як "Джузеппе" вигулькує з-за лісу біля озера, а потім зникає за закрутом.
Клерфе розповів, що бере участь у перегонах задля грошей і тому, що не вміє нічого іншого, а не задля жаги пригод. Пригод в цей клятий час він мав удосталь, зовсім цього не бажаючи. Ґольманн їхав назад, і Ліліан пішла.
Була неділя, а неділі в санаторії завжди було важче пережити, ніж будні. Лікарі приходили до покоїв тільки за необхідності, так що пацієнтам могло здаватися, ніби вони здорові. Однак під кінець недільного дня у них наростав неспокій, і медсестра часто мусила збирати увечері важко хворих з покоїв, де вони не повинні були опинитися.
Ліліан, попри заборону, зійшла на вечерю до їдальні. Вона випила дві чарки горілки, щоб позбутись меланхолії сутінків, але їй це не вдалося. За столом посеред залу сиділа Єва Мозер в оточенні купки приятелів, перед нею стояли пляшки шампанського, а також торт і лежали подарунки. То був її останній вечір. Завтра вранці мала виїхати. Ліліан в першу мить хотіла розвернутися, але потім побачила Ґольманна за столиком. Вона сіла до нього і спитала, чи прийде Клерфе. Ґольманн сказав, що до Клерфе хтось приїхав. Усі сьогодні виглядали щасливими, а Ліліан було сумно, і вона вирішила піти спати. У кімнаті вона читала книжку, коли прийшов Чарльз Ней і попросив йти до Долорес на прощання в честь Єви Мозер. Чарльз вмовив Ліліан піти.
Долорес Пальмер жила поверхом нижче. Уже три роки займала там апартаменти, що складалися зі спальні, покою і ванни. Платила найвищу платню в санаторії. Ліліан роззирнулася. Картина була знайома: лампи були затулені хустками, голосник грамофона був затканий шовковою білизною, щоб занадто не галасував. Єва Мозер уже не раділа, бо внизу її чекало нове життя без друзів, яких лишала тут. Вона не мала ніякої професії, не знала, що робитиме. До кімнати зайшла Крокодилиця і насварилася за алкоголь і цигарки. Усі розійшлися по своїх кімнатах.
Ліліан у своєму покої підійшла до вікна. "Палас Готель" в селі був ще освітлений. За два-три тижні зникне і цей овид. Туристи поїдуть, і довгий, одноманітний рік далі буде волоктися усю весну, літо і осінь до наступної зими. На хвильку здалося їй, що чує ззовні двигун авта Клерфе. Він міг би її врятувати від довгої ночі, але не могла до нього зателефонувати. Думала, що до нього приїхала якась квітуча панночка з Парижа або Монте-Карло. Ліліан випили снодійне. Сіла за столом і витягнула поштовий папір. "Коханий, — писала. — Ти з невиразним обличчям, незнайомцю, завжди очікуваний, ніколи не бачений, чи ти не відчуваєш, що час спливає?". Потім порвала листа і скинула зі столу касетку, в якій лежало вже багато не відісланих листів, для яких не знала адреси, а потім поглянула на біле ліжко перед собою і подумала: "Чому я плачу? Адже плач нічого не змінить".
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
5
У санаторії помер Ріхтер – 80-річний старий, який прожив тут 20 років. Далай-лама раз у раз наводив його в приклад, коли мав пацієнтів, що занепадали духом, а Ріхтер демонстрував йому свою вдячність: просто не вмирав.
Шахи були єдиною пристрастю Ріхтера. Під час війни партнери, яких мав у санаторії, виїхали або померли. Тоді з'явився Реньє і зіграв з Ріхтером партію. Ріхтер був щасливий, що знайшов нарешті гідного супротивника, однак Реньє був французом, звільненим з німецького концтабору, а тому, коли дізнався, що Ріхтер німець, відмовився грати далі. Ріхтер знову почав марніти, а Реньє теж важко захворів. Обидва нудилися, але жоден не хотів поступитися. Один негр з Ямайки врешті знайшов рішенець. Він теж був важко хворий. Двома окремими листами він запросив Ріхтера і Реньє розіграти з ним партію шахів телефоном, не встаючи з ліжка.