Вертоліт злітає вище, якось дивно перекидається і плюсь на середину ставу! Гелікоптер бовтається посеред ставу, люди плавають серед качок (качки невдоволені!), а вовки сидять по берегах і регочуться... Тільки Блискітка не сміялася, ніколи цього не робила.
8
Після тієї розмови Блакитний Вовк погодився на товариство Куріпочки. То була весела вовчиця. Вони багато пригадували. Роки спливали. Минулого тижня Куріпки не стало.
Саме зараз Блакитний Вовк сидить у порожньому загоні. І дивиться на хлопчика.
* * *
Вони дивляться один одному просто у вічі. За зоосадом гуркоче місто. Хлопчик бачив, як багато разів сонце сідало у вовковому оці.
Коли вовк засинає, хлопчик навшпиньки йде, щоб його не розбудити.
* * *
Тепер вовк пригадує все до найменших дрібниць: усі ті зоопарки, усіх звірів, яких зустрічав, так само ув'язнених і сумних, останній погляд Куріпочки, день, коли він вирішив не торкатись м'яса, яке йому кидали...
* * *
Аж до останнього свого спогаду. Коли на початку зими перед його загорожею вкляк цей хлопчик.
Від подиху хлопчика око вовка туманиться білою парою. І несхоже, щоб хлопчик з вовчого ока збирався піти.
Тепер хлопчик не нервує вовка. Тихо падає сніг на вовка і хлопчика. Останній сніг цієї зими. "А хто ти? Скажи, хто! Хто ти? Як тебе звуть?"
Стислий переказ по розділах та главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
ОКО ЛЮДИНИ
1
У хлопчика не вперше питають його ім'я. Спочатку інші діти питали його, новенького, як його звати. А у нього було дивне ім'я – Африка Біа.
* * *
Хлопчик знає, що ім'я нічого не значить без історії. Тепер вовк мандрує у хлопчиковім оці. Аж поки серед темряви не наздоганяє його голосок: "Тут, Блакитний Вовче, починаються мої перші спогади!"
2
Глупа африканська ніч. Галас, панічні зойки, гупання ніг, короткі спалахи зусібіч, а тоді грім, як тієї ночі, коли зловили Блакитного Вовка! Потім спалахнула пожежа. Війна чи щось таке. Біжить і кричить якась жінка. Вона тримає щось на руках і кличе чоловіка, який веде верблюда. Жінка просить чоловіка врятувати маленького хлопчика, якого вона тримає, і в якого більше немає матері. Чоловік не хоче брати хлопчика, але жінка обіцяє віддати йому всі гроші, які має.
з
Купець Toa, який взяв хлопчика, бреде пустелею, зігнутий вдвоє. Він веде верблюда за вуздечку і цідить крізь зуби: "Ат, Африка! Клята Африка!" Верблюд його не слухає. Він ніби спить на ходу. Це й не верблюд, а дромадер. З одним горбом. На горбі багато речей, а на самому вершечку усього того, закутаний в бедуїнську чорну бурку, приткнувся хлопчик. І дивиться в далечінь.
Після жахливої ночі минуло багато років. І не раз купець Toa намагався покинути хлопчика. Але верблюд відмовлявся йти, коли купець не хотів брати з собою хлопчика. Бо дромадер більш нікому не дозволяв їхати на своєму горбі. Хлопчик ніжно називав верблюда "Казанком".
Сходить сонце. Купець Toa лається, плюється і кляне Африку. Дромадер і хлопчик посміхаються. Вони давно навчились сміятися безгучно.
4
Отак почалося його життя. В усій Африці купець Toa не знайшов би хлопчика, який швидше і спритніше навантажував би й розвантажував верблюда. Ніхто не зумів би краще розкласти крам перед наметами бедуїнів, ні так розуміти верблюдів, ні оповідати дивовижні історії вечорами біля багаття. Toa був задоволений. В одну з ночей старий вождь туарегів (йому було не менше 150 років) оголосив: "Toa, ми назвемо цього хлопця "Африка"!"
Поки Африка оповідав, Toa сидів осторонь на бурці. Але наприкінці оповіді він вставав і обходив всіх з бляшанкою, куди кидали стерті мідяки чи потерті паперові гроші. Так купець продавав навіть розповіді хлопця. Toa ладний був все продати. До речі, так воно й сталося. Якось уранці, в одному південному місті, де кінчаються піски.
Африка вже не боявся, що його кинуть. Він знав, що Казанок ніколи не рушить з міста без нього. Втім, Toa повернувся сам, бо продав верблюда. Хлопчика він теж продав. Тепер він мав бути пастухом.
5
Після того, як Toa пішов, Африка довго шукав Казанка. Марно. Він розпитував перехожих і купців, поки Козиний Король не розлютився: "Африко, ти тут не для того, щоб шукати дромадерів, а щоб пасти моїх кіз!"
Саме Козиному Королю продав Африку Тоа-купець. Козиний Король був чоловік незлий. Тільки своїх кіз він любив понад усе на світі. Він їв лише козиний сир, пив лише овече молоко і говорив, ніби мекав, від чого тремтіла його довга козлина борідка. Жив він не в хаті, а в наметі, в пам'ять про часи, коли сам був козопасом, і не вилазив зі свого ліжка з чорної й закрученої вовни.
Козиний Король навчив хлопчика ремеслу пастуха. Два роки Африка пастушив у Козлиного Короля. Він був добрий пастух. Він зрозумів одну дуже просту річ: у кіз немає ворогів. Якщо час від часу лев або гепард ріжуть овець, то тільки тому, що голодні. Африка пояснив це Козлиному Королю: "Якщо не хочеш, щоб леви нападали на твоїх кіз, маєш сам їх підгодовувати". Відтоді Африка розкладав великі шматки м'яса, яке приносив з міста. І лев їв.
З Гепардом Африці довелося домовлятися довше. Якось смерком, коли Гепард обережно, по-пластунськи, підповзав до його отари, Африка заговорив до нього і запропонував пастушити разом. "Тобі, Гепарде, потрібен друг. Мені також", — сказав хлопчик. Ось так воно було з Гепардом. Вони з Африкою стали нерозлийвода.
6
Малі козенята не могли самі йти за отарою на далекі пасовиська. А гієни, які завжди трималися неподалік, облизувалися і реготали. Гепард кружляв туди й сюди, відганяючи гієн. Найслабкіші кізоньки були також найгарніші й найрідкісніші. То була особлива порода, яку Козиний Король називав "мої Абіссинські голубоньки". Він ночами не спав, боячись, щоб їх не спіткало лихо. Африка придумав, як зробити: наймолодших треба лишати позаду в заростях колючок, і гієни до них не дістануться.
Треба було бачити розчарування Гієни, яка глипала на колючі чагарі. Минав час. Отара розкошувала. До Козиного Короля повернувся сон. Усі були задоволені.
По всій Сірій Африці знали маленького пастушка. То була справжня слава. Смерком навколо багаття, яке запалював Африка, уклякали темні тіні. То приходили люди й звірі послухати казок, які оповідав Африка. Він розповідав їм про іншу Африку, Жовту Африку. Але він розповідав і про Сіру Африку, яку знав краще за них, хоч і не народився тут.
Одного разу Сіра Горила спитала хлопчика, чи знає він, що існує ще Африка Зелена. У це не дуже вірили, але життя – дивна штука. І невдовзі хлопчина мав познайомитись і з Зеленою Африкою!
7
Була ніч як ніч. Хлопчик оповідав, звірі слухали, коли це свиснув Гепард: "Тихо!" Здалеку долинув регіт Гієни. Але не звичайний. Надто лютий. Гепард кинувся туди захищати кізоньок. На світанку, коли Африка дістався колючих чагарів, серце йому урвалося. У чагарях нікого не було! Гієна зникла. Зник і Гепард. І всюди сліди боротьби...
Козиний Король мало не вмер. Він гадав, що козу з'їв гепард, і вигнав пастушка. Хлопчик не міг лишитися в Сірій Африці, а до Жовтої повертатися не міг. Він згадав про Сіру Горилу саванн. Зелена Африка. Хлопчик знайшов шофера, який за розповіді повіз його у Зелену Африку. Грузовичок був критий бляхою, на кшталт невеличкого автобуса, і страшенно деренчав. Шофер брав пасажирів. І всі платили. Дорого. Африка оповідав удень і вночі. Одного разу усі побачили зелені хвилі джунглів. Сіра Горила саван не збрехала. Усі прикипіли до шибок, волаючи від щастя. Шофер наддав газу, і вони з розгону влетіли до лісу. Звісно, на повороті, де росли велетенські папороті, автобус з'їхав з дороги і перекинувся. Останнє, що бачив Африка, перш, ніж знепритомніти, був автобус, що впав на спину.
8
Хлопчика врятувала Мама Біа. Коли він опритомнів, побачив папугу блакитного кольору з червоним хвостом і дзьобом, щоб розбивати горіхи. Хлопчик відчув силу, радісно заволав і вибіг з хати. Та той крик став зойком жаху: хата стояла на високих палях і Африка полетів з висоти. Він заплющив очі, чекаючи удару. Але того не сталося. Його зловили в повітрі неймовірно сильні руки татка Біа.
Татко Біа розмахував Африкою в повітрі, показуючи його крихітній бабусі, яка вийшла з гущавини. За старою йшла велетенська чорна горила з яйцеподібним черепом. Вона несла великий запас рожевих папай – найсмачніших фруктів і найкращих ліків.
9
Хата Татка Біа та Мами Біа стояла на чотирьох палях на самісінькій середині зеленої-зеленісінької галявини. Палі потрібні були, щоб у хату не залазили змії. А довкола ліс високою стіною, ніби вони на дні глибокої зеленої Криниці.
Татко Біа і Мама Біа лікували й годували Африку. Вони не питали його ні про що. І не примушували працювати. Удень вони поралися на галявині і коло дерев. Уночі говорили.
Вони багато жили. Знали усіх людей і усіх звірів Зеленої Африки. У них всюди були діти й родичі, в усіх трьох Африках, і в Іншому Світі.
Африка став допомагати Татку Біа і Мамі Біа. Він ходив з ними до лісу збирати плоди, і щосуботи вони втрьох носили їх на базар у сусіднє містечко. Татко Біа, був гарним торговцем, продавав плоди голосно їх вихваляючи. Люди також йшли на пораду до Мами Біа, яка за безцінь лікувала майже всі хвороби. Та найбільш відомим невдовзі став Африка. Побазарювавши, люди збиралися послухати його.
Отак хлопчик став Африкою Біа, останньою дитиною Татка та Мами Біа, які до нього мали 14 дітей, розпорошених тепер по всіх Африках та всіх землях Іншого Світу.
10
Минали роки, і джунглі усе більше вирізали. Лиця у Татка та Мами Біа вкривалися дедалі глибшими зморшками. У сезон дощів зрізані дерева скидали до річок Зеленої Африки, які текли до моря. Африка і Горила сиділи на березі і дивилися, як пливуть товсті колоди. Горила важко зітхнула: "Вже небагато лишилося".
Татко Біа пояснив хлопцеві, що джунглі були колись аж до виднокраю. А тепер вирубали усі дерева. А коли немає дерев, немає й дощу. І нічого не росте. Земля така тверда, що навіть собака не може загребти в ній кістку.
Сім'я Біа зібралася їхати в Інший світ.
Стислий переказ по розділах та главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
ІНШИЙ СВІТ
Отак Татко Біа, Мама Біа та їхній син Африка переселилися сюди, до нас, до Іншого Світу.