Жінка сказала піти до Анатівки, до м'ясника Лейзер-Волфа, бо він переказував, що Тев'є йому дуже потрібний. Кожного четверга Цейтл – дочка Тев'є, ходила до Лейзер-Волфа в ятку по м'ясо, і м'ясник часто переказував, щоб прийшов її батько. Тев'є з жінкою думали, що м'ясник хоче купити у них муругу корову.
Тев'є пішов до Лейзер-Волфа в Анатівку. М'ясника не було вдома, і Тев'є встиг обдивитися усе його майно. Гейзер-Волф був багатий вдівець і мав тільки двох дочок, до того ж заміжніх.
Коли м'ясник прийшов, то сказав, що йому впала в око… Тут Тев'є заговорив про муругу корову, але м'ясник засміявся і сказав, що хоче одружитися з Цейтл. Гейзер-Волф розповів, що щочетверга у себе в ятці бачить дочку Тев'є, кілька разів говорив з нею, а тепер хоче взяти її за жінку, бо має і власну хату, і кілька крамничок і хазяйствечко.
Тев'є на радощах занімів. Спочатку в нього навіть промайнула думка: "Лейзер-Волф... Цейтл... У нього вже такі діти, як вона". Але одразу ж сам себе спинив: "Що ти-бо, таке щастя! Таке щастя! Адже їй буде добре, краще, ніж будь-кому на світі! Ну, а те, що він скупердяга, то за теперішніх часів це навіть похвально".
Тев'є почав вихваляти свою старшу дочку. М'ясник сказав, що весь посаг купить сам, навіть для Тев'є дещо перепаде в гаманець. Чоловіки хильнули по чарці, провели час дуже весело, погомоніли, набалакались про сватання. Коли Тев'є прийшов додому, було вже досить пізно і ноги його не слухались. Дружина питала, чи Тев'є продав муругу корову. Але він розповів, що видає заміж дочку за м'ясника. Голда дуже раділа за дочку. Вона почала планувати, що потрібно Цейтл до весілля: м'ясник мав купити одне шовкове вбрання до шлюбу, одне вовняне на літо і друге на зиму, та ще кілька суконь і спідниць нижніх; і два пальта: один бурнус з котячого хутра на будні і одну шубу гарну, лисячу, на свято. Крім того, ще чобітки на корках, корсет, рукавички, носові хусточки, парасольку і все інше, що потрібне дівчині... Батьки гомоніли аж до самого світанку.
І рано-вранці, тільки-но почало розвиднятись, Тев'є запріг коня та подався до Бойберика на базар. Усі вітали його, бо вже знали про весілля. Коли Тев'є продав усе, запросив приятелів, і вони випили по чарці, побажали один одному всього найкращого, як ведеться. Напідпитку Тев'є подався лісом додому. Раптом кобила розігналася стрімголов з гори, і Тев'є упав з воза. Він вибив кобилу батогом скільки влізло. І раптом чоловік подумав, що вдома трапиться якесь лихо.
Так воно й було. Проїхав він версти зо дві, був уже недалеко від дому, як раптом побачив Цейтл. Вона ридала, кинулась до батька і почала просити не видавати її за м'ясника. Батько почав заспокоювати дочку і повіз її додому. Тев'є зрозумів, що не треба видавати її заміж за м'ясника, хоч дуже хотів, щоб дочка прийшла на все готове.
Вдома Тев'є сів надворі, і до нього прийшов поговорити Мотл-жилетник, кравчук з Анатівки. Хлопець почав говорити, що вже давно збирався прийти, бо кохає Цейтл, ще понад рік тому вони дали одне одному слово, що поберуться. Хлопець тягнув час, бо хотів зібрати трохи грошей, стягнутися на машину, а потім ще приодягнутися. Тев'є питав, за що вони житимуть, коли одружаться. Але хлопець сказав, що коли Тев'є одружувався, то теж, мабуть, власного палацу не мав.
Тев'є відправив Мотла додому, пообіцявши, що все владнає. А вночі, коли всі добре спали, чоловік закричав і прикинувся, що йому приснився страшний сон. Тев'є розповів жінці, що йому снилася покійна жінка м'ясника Фрума-Сура Лейзер-Волфова і Цейтл – бабуся Голди. Бабка Цейтл говорила, що жениха її онучки мають звати Мотл-жилетник, а жінка м'ясника говорила, що Лейзер-Волф помре страшною смертю, а Цейтл вона задушить за три тижні по весіллі.
* * *
Отак Тев'є надурив жінку, а сам тієї ночі, лежачи під ковдрою, мало не луснув зо сміху і думав: "Благословенний Господь іже не сотворив мене жінкою, баба лишається бабою".
Другого дня були заручини Цейтл і Мотла, а незабаром – весілля. Подружжя, хвалити бога, живе собі щасливо: він кравцює, ходить у Бойберику з однієї дачі на другу брати роботу, а вона день і ніч в ярмі, варить і пече, пере білизну, маже хату, воду носить. Насилу стягаються на шматок хліба. Тев'є іноді приносить їм трохи сиру й масла, іноді кілька копійок. А Цейтл каже, що їй, нівроку, добре, краще бути не може.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Годл
Після Цейтл сім'я Тев'є мала ще одну дочку на виданні; а після цієї дочки ще дві дочки; а за цими двома – ще троє! Годл була друга після Цейтл, тієї, що закохалась у кравця.
Тев'є бачив, що ремісницькі діти, з кравців, з шевців тепер здобували освіту. Вони їхали до Єгупця чи до Одеси і вчилися, хоч жили впроголодь. Один такий студент, що жив недалеко Тев'є прибився до чоловіка і його сім'ї. Тев'є навіть знав батька того хлопця, і молочаря дивувало, чому злидарям так кортіло вчитися. Перчик – так звали хлопця, був розумним, а вигляд мав такий, як у перчини: жевжик, маленьке, чорняве, миршаве, але ж премудростей набрався достобіса, а язичок – вогонь і полум'я, сірка і порох.
Тев'є познайомився з ним одного разу, коли їхав з Бойберика додому. Хлопець тоді ішов з Єгупця, бо там складав екзамени. Перчик був гострий на язик, і вони розговорилися з Тев'є. Молочар запросив хлопця в гості. Чоловіка вабила в Перчикові можливість перекинутися словом: іноді щось із Біблії, іноді з Талмуда, іноді трохи філософії про небесні справи, теє, сеє, п'яте, десяте. З того часу парубійко почав заходити мало не щодня. Він харчувався у Тев'є і за це допомагав у навчанні його дочкам. У хаті хлопець став зовсім рідною людиною, діти підносили йому склянку молока, а Голда доглядала, щоб він мав чисту сорочку на тілі і цілі шкарпетки.
Хлопець часто зникав. Він говорив часом проти Бога і ще проти декого... Приміром, багатій, на його думку, це щось гидке, а бідняк, навпаки, — велике цабе; що ж до робочої людини, то це просто пуп землі, кращого немає нічого на земній кулі. А гроші, вважав хлопець, заріз для людства.
Одного разу в Бойберику Тев'є зустрівся з Ефраїмом, у якого також було сім дочок. Ефраїм сказав, що він шадхен і має жениха для дочок Тев'є. Жених дуже гарного роду, дитина порядних батьків, ще й вчена людина, розуміється на святому письмі, має повні кишені золота, виїздить у кареті, на баских конях, аж іскри крешуть копитами. Та це був парубок уже немолодого віку. Ефраїм не хотів говорити імені жениха, поки Тев'є не привезе до Бойберика свою дочку. Чоловіки зійшлися на тому, що у суботу Тев'є мав привезти свою Годл.
Тев'є їхав додому і вже уявляв, як його дочка буде їздити в кареті, як люди заздритимуть. І так мріючи, Тев'є побачив свою Годл з Перчиком, які притулившись одне до одного, йшли лісом.
Пара зніяковіла і зашарілася трохи, а потім Годл сказала батькові, що Перчик її жених. Батько питав, що це за такі заручини без шадхена (посередника у шлюбних справах). Перчик говорив, що скоро мусить розлучитися з Годл, але спершу вони візьмуть шлюб. Тев'є питав, куди ж поїде Перчик, але він нічого не хотів говорити, казав, що це секрет. Діти розцілували батька, а він був змушений погодитися на шлюб.
Годл і Перчик одружилися. Це було тихеньке, скромне весілля. Для своєї жінки Тев'є мусив вигадати брехню про від'їзд зятя. Молочар сказав, що Перчик їде по спадщину від багатої тітки з Єгупця. Після шлюбу Тев'є повіз дочку і Перчика на залізничну станцію в Бойберик. Там Перчика зустріли якихось двоє бідно одягнутих хлопців.
Вертаючись додому, батько розпитував Годл, що це за люди. Дочка говорила, що це дуже порядні люди, чесні, які все своє життя віддають тільки іншим, себе вони не мають на думці навіть ні на стілечки... Годл говорила щось про "Інтереси загалу", "робітників", "боротьбу".
Минає тиждень, два, і три, і чотири, і п'ять, і шість, і сім – ні слуху ні духу, нема ні листа, ні звістки. Годл змарніла, ні краплинки крові в обличчі, відшукує щоразу нову якусь роботу в хаті, хоче, видно, таким чином забути свої турботи й душевний біль. А одного разу Годл отримала звістку, що її чоловік сидить десь далеко.
На свято кучки, ввечері Тев'є відпочивав. У Бойберику вже майже нічого робити: тільки повіє перший осінній вітрець, усі дачники втікають. Дочка підійшла до батька і сказала, що має попрощатися з ним назавжди, бо їде до чоловіка. Вона сказала, що Перчик ще сидить, але незабаром його зашлють, а вона поїде слідом за ним.
Тев'є розумів, що може накричати, може спиняти свою дочку, але це все марно, бо вона уже вирішила. Він набрехав жінці, що Годл їде до Єгупця, а звідти ще далі, все з приводу спадщини... І може трапитись, що вона вже там залишиться на цілу зиму, а можливо, що після зими і літа ще на одну зиму. Тому треба дати їй харчів на дорогу, трохи білизни, спідницю, зо дві подушки, пошивок кілька і таке інше...
Усі попрощалися, поплакали, і батько повіз дочку на станцію. Тев'є тримався, мов кремінь, але коли на станції дочка почала прощатися, не міг стримати сліз. Він згадав Годл, коли вона була ще зовсім крихіткою, а він носив її на руках.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Хава
Цейтл жила з Мотлом. Він був чесний чолов'яга і працював багато. Вони уже мали повну хату пуцьвіріньків. Тев'є вважав, що Годл він втратив назавжди, хоч вона писала батькові листи. Перчик і далі сидів у в'язниці, а вона заробляла гроші. Усіх своїх сімох дочок Тев'є вважав хорошими, вдалими, розумними.
У селі, де вони жили, Тев'є найбільше не любив старости Антона, писаря Федька Галагана, високого чубатого парубка у високих чоботях та ще попа. І не тому, що той піп, а Тев'є – єврей. Піп часто починав свої розмови: ваш бог, наш бог...
Одного разу Тев'є приїхав додому, коли вже смеркало, а писар Федько стоїть надворі з Хавою, з третьою дочкою, тією, що після Годл. А коли Федько поклонився і пішов додому, Хава сказала батькові, що для неї усі люди однакові, а Федько – людина незвичайна. Дочка говорила, що Федько – другий Горький, що Бог створив усіх людей рівними. Тев'є, як зазвичай, почав цитувати Біблію, переконуючи дочку, що їй потрібно шукати єврея.