"Небеса – це не час і не місце, бо місце і час не мають значення", — казав Чіанг. Джонатан попросив навчити і його так літати. Чіанг сказав: "Аби літати зі швидкістю думки, тобто літати куди завгодно, ти насамперед мусиш збагнути, що вже прилетів...".
Уся хитрість була в тому, щоб Джонатан перестав бачити себе ув'язненим у тілесній оболонці. Він тренувався з шаленим завзяттям, тренувався день у день, з ранку до пізньої ночі.
І настав день, коли Джонатан, стоячи на березі з заплющеними очима і намагаючись зосередитися, раптом осягнув усе, про що говорив Чіанг. "Це правда! Я можу досягти досконалості, для мене немає межі!" Його охопила радість. Він стояв разом із учителем на дивному морському березі – дерева схилялися до води, у небі повільно оберталися двоє жовтих сонць.
Коли вони повернулися, було вже темно. Чайки дивилися на Джонатана, і в глибині їхніх золотистих очей ховався шанобливий острах – адже всі бачили, що він стояв, наче прикипівши до місця, і раптом зник в одну мить.
Салліван сказав Джону: "За десять тисяч років я ще не зустрічав чайки, яка б навчалася так безстрашно". Згодом Чіанг почав вчити Джона літати і в минуле, і в майбутнє. Джонатан досяг надзвичайного успіху. Та ось настав день, коли Чіанг зник. Він лагідно звернувся до чайок і закликав їх не кидати навчання, і тренуватись, і пізнавати досконалу невидиму сутність, що становить основу життя. І поки він говорив, його пір'я сяяло все яскравіше, а потім спалахнуло таким сліпучим блиском, що жодна чайка не могла дивитися на нього. Коли Чіанг зникав, то сказав: "Джонатане, ти маєш дізнатися, що є любов".
Минали дні, і Джонатан помітив, що часто думає про Землю, з якої прилетів колись. Він думав: а що, як там нині живе чайка, яка прагне подолати межі своєї натури й літати для того, щоб пізнати сутність польоту, а не тільки жебрати черствий хліб біля рибальських човнів. Салліван, що також навчився літати зі швидкістю думки і тепер навчав цьому інших, був сповнений сумнівів щодо наміру Джонатана. Він просив Джона лишатися тут.
Джонатан лишився і навчав нових птахів, що прилітали, а вони всі були дуже здібними учнями. Проте колишні вагання повернулись, і він мимохіть почав думати про те, що на Землі, можливо, живуть одна-дві чайки, які теж могли б навчатись.
Джонатан уявив собі величезні зграї чайок на берегах іншого часу і з легкістю, до якої вже звик, усвідомив, що він – не просто кістки та пір'я, він – живий образ волі й польоту, для якого ніде й ні в чому немає межі.
Флетчер Лінд був ще дуже молодою чайкою, та вже натерпівся знущань од Зграї, бо любив вправлятися в польотах. До Флетчера і з'явився Джонатан. Флетчер на мить отетерів, не розуміючи, чи він збожеволів, чи помер. Джонатан спитав, чи хоче Флетчер вчитися літати, чи прощає Зграї знущання. Флетчер сказав, що дуже хоче вчитися літати, і що прощає Зграї.
І вони почали з горизонтального польоту...
Стислий переказ по частинах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Частина третя
Джонатан повільно кружляв над Далекими Скелями і спостерігав за Флетчером, давав поради, вчив.
За три місяці у Джонатана з'явилося ще шість учнів. Усі були Вигнанцями, бо їх захопила нова дивна ідея – літати заради того, щоб відчути радість польоту. Проте їм було легше розучити найскладнішу повітряну фігуру, ніж осягнути її прихований смисл. Учням подобалися тренування, вони насолоджувалися швидкістю й задовольняли жадобу знань, яка зростала після кожного уроку. Але ніхто з них – навіть Флетчер Лінд – не міг повірити, що політ ідей може бути так само реальним, як політ вітру і політ птаха. "Усе ваше тіло – це просто ваша думка у видимій подобі. Розірвіть ланцюги, що сковують вашу думку, і ви розірвете пута своєї тілесної оболонки", — говорив Джонатан, але для учнів ці слова звучали, як забавна вигадка.
Минув лише місяць, а Джонатан уже вирішив, що час повернутися до Зграї. Генрі Келвін сказав, що їх не приймуть до Зграї, бо вони усі – Вигнанці. "Ми вільні летіти, куди захочемо, і бути такими, як є", – відповів Джонатан і полетів на схід, де жила Зграя. Учні на хвилю розгубилися, бо Закон Зграї забороняє вигнанцям повертатись. Але усе-таки вони полетіли, вишикувані подвійним ромбом, крило до крила. Промайнули над Берегом Ради Зграї зі швидкістю сто тридцять п'ять миль за годину, і Джонатан мчав попереду. Флетчер плавно ковзав біля його правого крила, Генрі Келвін мужньо боров вітер біля лівого. Потім увесь стрій, мов один птах, поволі нахилився праворуч... вирівнявся... перевернувся в повітрі.... і знову полетів рівно, хоч вітер усе дужчав. Звичайна галаслива чвара на березі вмить ущухла, і запанувала страшна тиша. Одна думка сяйнула усій Зграї, мов грізна блискавка. Ці птахи – Вигнанці! І вони повернулися! Та це... це ж просто неможливо!
Флетчер очікував бійки, проте Зграя наче скам'яніла. Старійшина наказав чайкам не зважати на прибулих, бо чайка, що заговорить із Вигнанцем, стане Вигнанцем також. Відтоді до Джонатана були звернені лише сірі спини чайок, та він мовби не помічав цього. Він проводив заняття просто над Берегом Ради і вперше вимагав од учнів, аби вони показали все, на що здатні. Мартін Вільям за наказом Джона показав майстерність польотів на малій швидкості. А Чарльз-Роланд злетів аж на Велику Гору Вітрів і спустився весь синій від холодного розрідженого повітря, здивований, щасливий, готовий завтра піднятися ще вище. Флетчер, що більше за всіх любив фігурні польоти, нарешті подолав свій шістнадцятивитковий повільний переворот, а наступного дня побив власний рекорд, зробивши потрійний переворот через крило.
Джонатан щогодини був зі своїми учнями, весь час показував та пояснював їм щось нове, був вимогливим до кожного і вів усіх за собою. Багатьом чайкам зі Зграї стало цікаво послухати Джонатана, і вони годинами сиділи в темряві, ховаючись одна від одної, і квапились щезнути, ледве зорів світанок.
Тільки через місяць після Повернення перша чайка із Зграї переступила межу і попросила дозволу навчатися разом із іншими. За цей переступ Теренс Ловелл став зватися проклятим Вигнанцем – і восьмим учнем чайки Джонатана.
Наступної ночі із Зграї прийшов Кирк Мейнард. Він тягнув крило, але Джон сказав, що Кирк може літати. І так само легко і швидко, як це було сказано, Кирк випростав крила і зринув у темне нічне небо. Уся Зграя прокинулася, вчувши його несамовитий крик, що долинав із висоти п'ять тисяч футів: "Я можу літати!"
На світанку близько тисячі чайок зібралися позаду учнів і зачудовано дивилися на Мейнарда. Вони не зважали на те, чи бачать їх інші, і лише слухали слова Джонатана та намагалися бодай щось зрозуміти. А він говорив дуже прості речі: що чайка має право літати, що свобода – це її істинна сутність, і все, що обмежує цю свободу, нічого не значить – усі забобонні звичаї, усі закони, хоч би які вони були. Юрма навколо зростала що не день – допитливі, обожнювачі, насмішники.
Якось Флетчер показував фігури швидкісного польоту новим учням. На дорозі в нього опинилося мале чаєня, що вирушило у свій перший політ і кликало маму. У Флетчера Лінда лишалася десята частка секунди, щоб ухилитися, він рвучко повернув ліворуч і на швидкості понад двісті миль врізався у гранітну скелю. Флетчер опинився в іншому світі, до нього заговорив Джонатан: "Річ у тім, Флетчере, що ми намагаємося подолати свої межі поступово, помалу. Ми ще не навчилися літати крізь скелі, це ми пройдемо трохи згодом". Джонатан сказав, що Флетчер може залишитися на цьому рівні, не набагато вищому від попереднього, а може повернутись і працювати зі Зграєю далі.
Флетчер вибрав Зграю. Він потрусив головою, випростав крила і розплющив очі, лежачи біля підніжжя скелі, посеред натовпу чайок. У Зграї зчинився страшенний галас, коли всі побачили, що він ворухнувся. Усі думали, що він ожив, бо Джонатан торкнувся його крилом! Чотири тисячі чайок, налякані тим, що побачили, закричали: "ДИЯВОЛ!". Очі в них горіли, дзьоби були міцно стиснуті, і вони посунулися вперед, палаючи жагою вбивства. Але за мить Джон і Флетчер уже були за півмилі звідси, а вбивчі дзьоби спіймали порожнє повітря.
До ранку Зграя забула про своє божевілля, та Флетчер не забув. Він спитав Джона, як можна любити збіговисько розлючених птахів, що ледь не вбили тебе. Джон сказав, що треба просто бачити кожну чайку такою, яка вона є насправді, бачити в усіх добро і допомагати їм, аби вони й самі змогли побачити свою істинну сутність. Це називається любов'ю.
Джон сказав, що Флетчер зараз створює свої власні небеса і веде туди всю Зграю, бо він уже знайшов шлях до світла. І наступної миті тіло Джонатана заясніло тріпотливим блиском і почало танути в осяйному мареві. Джонатан розтанув у повітрі.
Трохи згодом Флетчер змусив себе злетіти у небо і зустрівся з групою учнів-новачків, які з нетерпінням чекали першого уроку. І хоча Флетчер намагався дивитись на своїх учнів з належною суворістю, він на мить побачив їх такими, якими вони є насправді, і вони не просто сподобалися йому – в цю мить він їх полюбив.
Стислий переказ по частинах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.