Почулося дзижчання, і знову через мозок промайнули спогади десятирічної давності. Джорджеві руки похололи і зволожніли, серце шалено стугоніло. Хлопець жалів, що признався лікареві про прочитані книжки.
Він не помітив, коли з нього зняли дротики. Лікар наказав забрати одяг і йти до кімнати 15-С. Там чекатимуть папери і висновок лікаря. Джордж безпорадно силкувався вгадати, про що ж йому скажуть. Тепер він був переконаний, що стане чорноробом. Джордж дістався до дверей з номером 15-С. Його завели в пусту кімнату і залишили. На якусь мить він піднісся духом. Якби ця кімната була для чорноробів, тут, звичайно, вже сиділи б десятки юнаків.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Зайшов літній сивоголовий чоловік, якого звали Сем Елленфорд. Лікар сказав хлопцеві, що його структура мозку показує, що він стане ніким, і в мозку є порушення. Лікар говорив, що інколи трапляється юнак, у якого інтелект не підходить для накладання будь-яких знань. Елленфорд сказав, що інтелект хлопця навіть вищій за середній, але, на жаль, це не має відношення до накладання знання на мозок. І взагалі, сюди завжди потрапляють розумні люди. Від цього дня Джорджем опікується планета, і він житиме з такими, як він. Ці слова громом вибухнули Джорджеві у вухах.
Джордж із жахом усвідомив, що плаче. Елленфорд відійшов в інший кінець кімнати і, немов замислившись про щось, відвернувся. Джордж переміг істеричне ридання, воно змінилося схлипуванням, і він затих. Він думав про батька, про маму, про друзів, про Тревіліяна, про свою ганьбу…
Лікар сказав, що батькам усе пояснять. А там, куди його помістять, він матиме пільги. Йому дадуть книжки, і він вивчатиме усе, що забажає. Лікар знав, що Джордж уже читав книжки. Тому хлопець здогадався, що все так склалося саме через читання. Джорджа опанувала нестримна лють. Він перейшов на крик. Елленфорд похитав головою і натиснув кнопку. В кімнату тихо зайшли двоє і наблизилися до Джорджа з обох боків. Хлопцеві вкололи снодійне.
Як і було обіцяно, про Джорджа піклувалися. Його оточили увагою і ставилися до нього добре, – Джорджеві здавалося, що він і сам би так поводився із жалюгідним, хворим кошеням. Йому сказали, що треба опанувати себе і знайти якийсь інтерес у житті. Потім пояснили, що більшість із тих, хто потрапляв сюди, спочатку теж упадали у відчай і що згодом усе влаштовується. Однак Джордж навіть не слухав їх.
Джорджа відвідав сам лікар Елленфорд. Як він сказав, що Джорджевих батьків сповістили, що їхній син поїхав виконувати спеціальне завдання.
Спершу Джордж відмовлявся від їжі, та йому впорскували поживні речовини через вени. Від Джорджа ховали всі гострі предмети і пильнували за ним. До нього підселили Хейлі Омейні. Нігерійцева флегматичність впливала заспокійливо.
Одного разу змучений нудьгою Джордж попросив книжку. Омейні приніс йому підручника з хімії, що ряснів малюнками. Слова короткі, написані великими літерами. Книжка для підлітків, і Джордж з усієї сили жбурнув її в стіну. Охоплений люттю, він ліг на ліжко і прикипів очима до стелі. Однак через годину, похмурий, підвівся, взяв книжку і почав читати. За тиждень він закінчив її і попросив іншу.
Джордж урешті погодився прогулятися по місцині, де вони мешкали. Звичайно, це не тюрма. Ні замкнених дверей, ні стін, ані охорони. Просто мешканцям нікуди було йти, та й годі! Навіть якось приємно було побачити десятки подібних до себе людей. Тут їх жило 205 людей. Більшості з людей ще не було й тридцяти.
Омейні показав Джорджеві класи, де могли вчитися жителі Інтернату. Та вчилися вони так, як колись дуже давно: здобували знання по "крихті", хоч тепер усі знання закладали "в голову" відразу, за допомогою стрічок знань.
Наступного ранку Джордж попросив Омейні завести його до класу про програмування. Джордж ходив на заняття. А ще йому доручили постійну роботу в парку, а крім того, коли надходила його черга, він прибирав і допомагав на кухні. Джорджа хвалили за старанність. Та їм не вдалося ввести його в оману. Все тут могло бути більш механізованим, юнакам навмисно загадували ручну роботу, щоб створити ілюзію доцільності існування, вселити віру, що діяльність їхня не даремна. Однак Джорджа годі було ошукати.
Їм навіть трохи платили. Ті гроші можна було витратити на деякі предмети розкоші, суворо визначені списком, чи відкладати для сумнівного використання в непевній старості. Джорджа не цікавили гроші, він їх навіть не рахував.
Минув рік. Джордж знову думав про те, що незабаром на Землі розпочнеться Олімпіада і молоді люди вступлять у змагання, виборюватимуть першість у фаховому вмінні, щоб дістати місця на нових планетах. Буде святкова атмосфера, хвилювання, останні новини про наслідки змагань. З'являться пихаті агенти-вербувальники з інших планет, що губилися в неосяжних космічних просторах. Переможців уквітчають славою, а на долю тих, хто зазнає поразки, випадуть слова розради. А Джордж сидів у Інтернаті для недоумків!
Джордж сказав Омейні, що йде звідси, адже те, що він тут – просто через те, що він не припав до душі лікареві Антонеллі. Наближався місяць Олімпіади, і він не міг дозволити, щоб цей травень минув марно. Якщо зараз Джордж нічого не зробить, то остаточно капітулює і залишиться тут назавжди.
Джордж сказав, що піде до найближчого аеропорту, а звідти до найближчого Олімпійського центру. Він зібрав свої речі, швидко рушив безлюдним коридором і вийшов в оповитий нічною імлою парк.
Він думав, що його затримають у парку, та його ніхто не зупиняв. У нічному ресторані Джордж запитав дорогу до аеропорту і чекав, що господар одразу ж викличе поліцію, але нічого такого не сталося. Джордж узяв скімер, щоб дістатися до аеропорту, і водій нічого не запитав.
Коли він приїхав до аеропорту, його серце стислося від болю. Адже він уявлення не мав, що таке зовнішній світ. Скрізь багато людей, людей з професіями. У ресторані під касою прикріплена пластмасова табличка з ім'ям господаря. Такий-то, дипломований кухар. У чоловіка, який керував скімером, були права дипломованого водія. Джордж зразу осягнув незавершеність свого власного імені, почуваючи себе так, ніби з нього здерли шкіру.
Він купив квиток на літак до Сан-Франціско на третю годину ночі. Інші відлітали до великих центрів Олімпіади тільки вранці, а Джордж волів чекати якомога менше. Він улаштувався у гомінкій залі для пасажирів, вишукуючи очима полісменів. Та вони не з'являлися.
Джордж прибув у Сан-Франціско ще до полудня, і гамір міського життя приголомшив його. Він ніколи не бачив такого великого міста, а за останні півтора року звик до тиші й спокою. До того ж був місяць Олімпіади. В аеропорту було встановлено Олімпійські стенди, біля них зібралися великі натовпи. Кожній основній професії відводився окремий стенд, на якому зазначалася адреса тієї Олімпійської зали, де цього дня проводили змагання за фахом, потім перелічувалися абітурієнти з зазначенням місця їхнього народження і називалася планета-замовник, якщо така була.
Джордж механічно йшов уздовж стендів, тримаючись самого краю натовпу. На стенді "Металурги" було ім'я Арманд Тревіліян, а поруч стояла точна назва їхнього рідного міста. Тревіліян мав змагатися за політ у Новію, про яку так мріяв.
Хлопець пішов за адресою, де мав змагатися його товариш. У черзі Джордж почув голос якогось чоловіка. Той питав, чи Джордж стоїть у черзі. Джордж відвернувся, не відчуваючи ніякого бажання продовжувати розмову. В душі спалахнув біль і роздратування проти тих, хто любив встромляти свого носа у чужі справи. Раптом його осяяла нова думка. Чи не вдарили на сполох в Інтернаті, помітивши його зникнення? Джордж розслабився і спробував прибрати байдужого вигляду, однак не відчув себе в більшій безпеці. Тепер він уже був у вестибюлі. Джордж ступив у залу з рядом людей і пройшов якнайдалі вперед.
Він був прикро вражений, помітивши поруч із собою того самого сивого чоловіка. Швидко відійшовши, спробував заспокоїтися. Зрештою, цей чоловік стояв у черзі за ним. Сивий не звернув на нього ніякої уваги, якщо не зважати на таємну посмішку, що промайнула на його обличчі. От-от мала вже розпочатися Олімпіада. Джордж підвівся, щоб подивитися, чи зможе відшукати Тревіліяна.
Джордж вивчив програму, знайдену в спеціальному заглибленні бильця свого крісла, і надибав прізвище Тревіліяна. Той значився під номером дванадцять, та, на жаль, його місце було в іншому кінці зали.
Джорджеві було цікаво, як покаже себе Тревіліян. Почуття відповідальності спонукало вірити в Тревіліянів успіх, проте щось мучило його, народжувало обурення і протест. Як же так: він, Джордж, людина без професії, сидить тут звичайним глядачем, а там Тревіліян, дипломований металург по кольорових металах, учасник змагань. Цікаво, чи брав Тревіліян участь в Олімпіаді у перший рік після здобуття фаху. Інколи люди так роблять, якщо були особливо певні в собі або поспішали. Але тут крився певний ризик. Якщо Тревіліян виступав у змаганнях вдруге, він, мабуть, не досяг значних успіхів.
В ложу посеред довгої частини залу заходили люди, одягнені в кольори планети Новії, і саме слово "Новія" спалахнуло на головному табло, навислому над ложею. Новія – планета класу А з великим населенням, з високорозвиненою цивілізацією, може, найвищою у всій Галактиці. Кожен землянин мріяв колись жити в такому світі, як Новія, або принаймні щоб хоч його діти жили там.
Диктор сказав, що зараз відбудеться Олімпіада і зачитав програму. Прізвища, назви міст, звідки прибули учасники, рік здобуття освіти. Глядачі зустрічали кожне ім'я радісними вигуками, а коли серед учасників називали жителів Сан-Франціско, здіймався неймовірний гамір.
Дійшла черга до Тревіліяна, і Джордж несподівано для себе скажено заволав, замотиляв руками. Та ще більше його здивувало, що сивий чоловік, який сидів поруч із ним, поводився так само. Джордж не міг приховати свого подиву, а сусіда нахилився до нього і напружив голос, щоб перекричати шум: "Тут немає нікого з мого рідного міста. Я вболіватиму за ваше. То ваш знайомий?". Джордж сказав, що ні.
Кожний учасник змагання отримав по бруску сплаву з кольорових металів невідомого складу і повинен був визначити метали за допомогою різних пристроїв.
Джордж стежив за подіями пожадливо, як і всі.