І найдужче в світі любив він нишпорити в смітті. Але Ендрю любив його і, де лиш міг, шукав з ним зустрічі. Іноді їм щастило хіба що мимохідь обнюхати одне одного в парку, але траплялось, хоч і дуже рідко, що вони довгенько гомоніли собі вдвох під хвірткою. І раптом посеред розмови з вікна лунав голос міс Жайворон, і чужий пес підводився, показував їй язика, підморгував Ендрю і перевальцем рушав від хвіртки, ніби йому було байдужісінько про все на світі.
Ендрю, звичайно, ніколи не дозволялося виходити за хвіртку. Тож уявіть собі, як здивувались Джейн і Майкл, побачивши, що Ендрю сам-самісінький женеться повз них парком, прищуливши вуха й задерши хвоста, ніби доганяючи тигра. Мері Поппінс рвучко смикнула візок з близнятами на себе, щоб Ендрю зопалу не увігнався в нього. А Джейн з Майклом почали його дражнити. Та вони дуже здивувалися, коли собака почав розмовляти з Мері Поппінс. Вони про щось поговорили, і собака побіг.
Діти допитували няню, про що вона говорила з собакою, але вона нічого не хотіла сказати. Діти з Мері Поппінс поверталися додому і саме мали перейти вуличку навпроти свого будинку. Раптом вони почули крики біля будинку міс Жайворон. Обидві покоївки міс Жайворон бігали, мов несамовиті, по садку, зазираючи під кожний кущ і заглядаючи на кожне дерево, так наче загубили найдорожчий скарб. Міс Жайворон метушилася в садку, вимахувала руками й знай кричала, що пропав Ендрю.
Майкл побачив Ендрю, що уже йшов назад, і крикнув міс Жайворон, що собака вже знайшлася. Ендрю ішов так поволеньки й так спокійно, ніби нічим у світі не журився, а обіч нього йшов його найкращий друг. Міс Жайворон наказала Ендрю йти додому, але він не йшов. Мері Поппінс сказала, що Ендрю не піде, якщо разом з ним не піде його приятель. Няня повідомила міс Жайворон, що її Ендрю каже, що піде собі геть звідси і житиме разом з своїм приятелем, якщо приятелеві не дозволять жити тут із ним.
Міс Жайворон мало не плакала. Ендрю гавкнув і відвернувся. Чужий пес підвівся. Жінка змушена була погодитися прийняти чужого собаку, але сказала, що спатиме він на вугіллі у підвалі. Та Мері Поппінс сказала, що Ендрю хоче, щоб його друг був поруч з ним у кімнатах. Врешті, міс Жайворон не лишалося нічого, як погодитися. Крім того, Ендрю виборов собі право не вдягати пальт, а його друг тепер отримав кличку Віллебі.
КОРОВА-ТАНЦЮРИСТКА
У Джейн боліло вухо. Майкл майже цілий день сидів біля вікна й розказував Джейн, яка лежала, про все, що діялося надворі. Часом те, що він казав, було нудне собі, а часом то й дуже цікаве. Хлопчик бачив Адмірала Бума, покоївку міс Жайворон, Робертсона. Джейн сказала, що Робертсон Ей має хворе серце, і лікар наказував йому менше працювати.
Раптом Майкл побачив на вулиці корову! Мері Поппінс теж визирнула у вікно. Няня сказала, що ця корова колись давно була щира приятелька її матері. Діти почали розпитувати Мері Поппінс про корову. Няня розповіла, що корову звали Руда Корова. Вона жила в найкращому лузі, їла кульбаби, була дуже пристойна добродійка, завжди поводилась, як справжня леді. Руда Корова була дуже зайнята. Вранці вона давала уроки Рудій Теличці, своїй доні, а після обіду навчала її гарно поводитись і мукати. Потім вони удвох вечеряли, і Руда Корова навчала Руду Теличку відрізняти добре зілля від поганого. Дні її минали всі однаковісінько. Одне Руде Телятко виростало і йшло у світ, а замість нього з'являлося інше.
Однієї ночі сталася несподіванка. Коли вже Руда Теличка давно спала, Руда Корова раптом підхопилася і пішла танцювати. Вона танцювала натхненно й прекрасно, поміж танцями робила реверанси і низько вклонялася, черкаючись головою об квітки кульбаби. Та зрештою втомилася і вирішила, що вже натанцювалась досхочу й що треба лягти спочити. Але, на превеликий подив собі, вона відчула, що не може спинитися і не танцювати. Коли вона спробувала була лягти біля Рудої Телички, ноги її не послухалися.
Настав ранок, а вона все танцювала, і Руденька Теличка мусила снідати кульбабами сама-самісінька, бо Руда Корова неспроможна була навіть трішечки спинитися, щоб попоїсти.
Цілісінький день вона танцювала, а Руда Теличка бігла слідком за нею і жалібно мукала. Коли ж настала й друга ніч, а вона все так само танцювала і так само не могла спинитися, Руда Корова стурбувалась. А коли протанцювала без упину цілий тиждень, то просто-таки мало з розуму не спала.
Руда Корова вирушила на пораду до Короля. Цілу дорогу вона танцювала. Інколи їй щастило вскубнути який пагінець із живоплоту понад шляхом, і кожний, побачивши її, торопів з дива. Аж ось вона прийшла до палацу, у якому жив Король. Він сидів на троні і укладав нову збірку законів. Його секретар записував їх. Довкола було повно придворних і фрейлін. Король почав збиратися до перукаря, коли прийшла Корова. Він наказав їй не танцювати, але нічого не вийшло. Корова просила поради, що ж зробити, щоб не танцювати. І раптом Король помітив, що в Корови на розі зачепилася падуча зоря! Король наказав придворним зняти зорю. Та як вони не старалися, нічого не виходило. Тоді Король сказав Корові, що їй треба перескочити Місяць. Можливо, це допоможе. Корова якусь мить поміркувала – і зважилась.
Король витягнув золотий свисток і дав ним команду стрибати. Руда Корова набрала повітря, відштовхнулась як тільки могла найдужче – і скочила! Це був нечуваний стрибок! Зненацька, освітлена ясним сяйвом, Корова відчула холодний дотик місячного проміння. Вона заплющила очі, пролітаючи над Місяцем, а коли яскравий, чарівний місячний блиск перестав її сліпити, Руда Корова відчула, що зірка спала з її рога. Ще мить – і Руда Корова знов стояла на Землі, на рідному лузі. І вона не танцювала. І знову вона почала жити так, як жила раніше.
Спершу їй дуже подобалось таке спокійне, нормальне життя. Але з часом вона збагнула: їй бракує її зірки. Видно, Руда Корова неабияк звикла танцювати і впиватися почуттям щастя. Вона стала нервова. Втратила апетит, і її характер дедалі дужче псувався. Тепер вона часто плакала, нібито без жодної на те причини. Кінець кінцем, вона прийшла до матері Мері Поппінс, усе їй розповіла і попросила поради. Мати сказала, що щоночі зриваються мільйони зірок, тому треба шукати. І Руда Корова вирушила у пошуки зірки.
...Мері Поппінс замовкла. Тепер діти знали, чому прийшла Корова на їхню вулицю.
МІСІС КОРРІ
Мері Поппінс, Майкл, Джейн і близнята у візочку робили покупки. Спочатку вони купили ковбасок у різника. Він був гладкий і привітний чоловік, хотів поговорити з Мері Поппінс, але вона поводилася холодно. Вийшовши з його крамниці, вона зирнула у вітрину і помилувалася своїми новенькими ясно-брунатними черевичками. Потім усі пішли купувати рибу. Рибник – довготелесий, худий чолов'яга, мав сумне обличчя. Мері Поппінс теж з ним холодно обійшлась, а у вітрині його магазину теж помилувалась черевичками.
На тротуарі вона зупинилась, переглянула свій список і зазначила галочками, що вже куплено. Майклу уже було набридло ходити по магазинах, але на його невдоволення няня відповіла, що він може сам вернутися додому. Та коли він почув, що наступна покупка – коржики з імбиром, то попросився іти далі.
Діти опинилися у чудній крамничці. Вона була дуже маленька і дуже занедбана. У тьмяній крамничці діти розгляділи засклений прилавок, що тягся вздовж аж трьох стін, і під склом унизу лежали рядками коржики з імбиром. Вони були так густо всіяні позолоченими зірочками, що від того вся крамничка ніби аж світилася. Мері Поппінс гукнула: "Фенні, Енні, де ви?". За прилавком з'явилися дві жінки небачено великого зросту й потиснули Мері Поппінс руку. Це були сестри Енні і Фенні. Кожна урочисто потиснула ручки дітей. Близнята від їх потисків зайшлися плачем. І тоді з глибини крамнички вийшла крихітна й тендітна, дуже стара жінка. Вона захоплено всміхалась. І її ноженята в невеличких м'якеньких черевичках аж пританцьовували. Вона підбігла до візочка, злегка погойдала його і швидко-швидко заворушила перед носом у Джона й Барбари своїми сухенькими, кривими, старенькими пальчиками. Малі відразу перестали плакати і почали всміхатись. Жінка відламала в себе на руці два пальці і простягла один Джонові, другий Барбарі. Замість відламаних пальців умить виросли нові. Старенька сказала Мері Поппінс, що дала дітям цукор.
Няня знала цю стару, яку звали місіс Коррі. Старенька була мамою Енні і Фенні. Дочки дуже боялися своєї матері. Коли стара почула, що Фенні й Енні ще не дали покупцям коржиків, то дочки від погляду та лютого, моторошного голосу матері, заплакали. Джейн навіть крадькома подала міс Енні свою хустину. Велетенська сльозина вмить змочила її наскрізь, і міс Енні, вдячно поглянувши на Джейн, викрутила її, перш ніж віддати дівчинці.
Місіс Коррі дала 13 коржиків, а Мері Поппінс витягнула три пенси. Місіс Коррі наказала приліпити гроші до її сукні. Діти аж тепер придивились до темної довгої сукні місіс Коррі і раптом побачили, що вона вся всипана монетками в три пенси, як маскарадне вбрання яскравими блискітками. Мері Поппінс приліпила монету на комір сукні місіс Коррі. На диво Джейн і Майклові, монета пристала. Тоді й вони приліпили свої – Джейн – на праве плече місіс Коррі, а Майкл – на облямівку сукні спереду. Місіс Коррі запитала дітей, що вони роблять із зірками з коржиків. Джейн сказала, що складає їх під носовими хусточками у верхній лівій шухляді комода. А Майкл сказав, що ховає їх в шафі, на нижній полиці, в коробці з-під черевиків. "Верхня ліва шухляда в комоді і коробка з-під черевиків у шафі", — повагом промовила місіс Коррі, ніби запам'ятовуючи це. Потім вона перевела погляд на Мері Поппінс і легенько кивнула їй головою. І Мері Поппінс ледь помітно кивнула у відповідь. Вони ніби мовчки про щось змовилися.
Діти не зчулися, як вийшли з крамнички, яка згодом ніби десь зникла.
А вночі Майкл і Джейн почули, що у їхню кімнату хтось скрадається. Це була Мері Поппінс у пальті й капелюшку – готова до виходу. Діти стежили за нею напівзаплющеними очима. Ось вона підбігла до комода, витягла шухляду і зараз же засунула. Тоді навшпиньки підійшла до шафи, відчинила її і щось туди поклала чи щось узяла звідти. Мері Поппінс швидко вийшла з кімнати.
Знизу, так ніби з садка, брат і сестра почули чиїсь голоси: там стиха, дуже поважно й захоплено про щось перемовлялися.