Зголоднівши, мандрівники знімали з коралових дерев пару-трійку морських груш чи огірків. Морські плоди виявилися дуже поживними, багатими на вітаміни й такими соковитими, що друзям жодного разу не довелося потерпати від жаги. Цілісінькими днями вони розповідали один одному різні історії, чи насвистували пісеньки, чи грали в настільні ігри.
Ночами, коли вже хотілося спати, друзі відчиняли кришку тендеру, яку взагалі-то завжди тримали зачиненою, аби досередини не потрапила вода, і через топку пролізали до кабіни. Потім Лукас знову ретельно зачиняв кришку. Закутавшись у теплі ковдри, вони вмощувалися зручніше. Звісно, у каюті було дуже тісно, проте і затишно, особливо коли в законопачені двері плескалася вода і Емма, ніби велика колиска, гойдалася догори-донизу.
На третій день четвертого тижня їхньої подорожі, Джим прокинувся зовсім рано, ніби відчувши раптовий поштовх. Оскільки Лукас ще спав, Джим вирішив розвідати все самостійно. Хлопчик побачив красиву місцевість. Там росли чудові дерева і квіти чудернацьких відтінків і форм. Проте найдивнішим виявилося те, що всі вони були прозорими, як кольорове скло. Легкий туман стелився над лугами, тут і там звивалися річки, а над ними гойдалися витончені фарфорові мостики. У деяких мостиків були вигадливі дахи, і з них звисали тисячі маленьких срібних дзвіночків, що давали багатоголосі передзвони. Величезні метелики із мерехтливими крилами стрімко носилися між квітами, а крихітні пташечки колібрі довгими вигнутими дзьобиками пили мед та росинки із квіткових чашечок.
Коли Лукас прокинувся, то був захоплений побаченим. Він сказав, що тут, напевне, країна Мигдалія. Друзі витягли Емму на берег та неквапливо поснідали. Лукас сказав, що вони спершу попрямують в Пинь – столицю Мигдалії, щоб спитати його царську величність, чи не знадобляться йому один локомотив та два машиністи.
Лукас і Джим зробили Емму знову сухопутною: прибрали щоглу та вітрило, потім витягли з усіх шпарин смолу та клоччя та відчинили двері. На завершення цього друзі наповнили Еммі котел водою, а тендер – хмизом, якого багато валялося на березі. Потім вони роздули вогонь під котлом. Коли вода в котлі закипіла, вони рушили в путь.
За деякий час друзі добралися до широкого шляху, яким їхати було швидше та зручніше. Дорога вела просто в Пинь – столицю Мигдалії. Друзі побачили незліченне зборище великих наметів – золоті дахи Пиня. І вже за півгодини вони дісталася міста.
Глава шоста, у якій велика жовта голова стає друзям на заваді
У Пині було дуже багато людей, Джим, який ще жодного разу не бачив стільки народу одразу, почувався незатишно. У всіх мигдальців були косички та великі крислаті капелюхи. Кожний мигдалець вів за руку мигдальця поменше, той, що поменше, вів іншого, ще поменше, і так до найменшого, розміром із горошину.
У місті столи тисячі будинків, у кожного було багато поверхів, і в кожного поверху був свій дах із золота, що випинався вперед та був схожий на парасольку. Мигдальці були охайними, ніколи не вдягали брудного і дуже часто прали одяг.
Еммі довелося дуже обережно прокладати собі шлях у величезній юрмі людей, аби нікого випадково не задавити. Друзі дісталися головного майдану перед царським палацом. Вони вибралися з локомотиву та попрямували до палацу. Туди вели 99 срібних сходинок. А ще там була брама, десяти метрів заввишки та шести з половиною завширшки. Вона була зроблена з різьбленого ебенового дерева. Поруч із брамою висіла табличка: "Цар Мигдальський". А внизу знаходилася кнопка дзвоника із великого цільного алмазу. Лукас натиснув на кнопку дзвоника. У величезних дверях із ебенового дерева відчинилося маленьке віконечко. Хтось запитав, чого вони хочуть. Лукас пояснив. Але їм відповіли, що зустрітися з царем неможливо.
Друзі вирішили оглянути місто. Багато годин вешталися вони вузькими провулками та строкатими вулицями, і, куди не подивись, усюди було багато незрозумілого. Наприклад, на вулиці були вухочисти, які чистили людям вуха. Ще там були рахувальники волосся. Вони перераховували у бажаючих волосся на голові, бо в Мигдалії важливо знати, скільки волосин у тебе на голові. Усюди на вулицях виступали фокусники. Один, наприклад, виростив із маленького насіннячка просто на своїй долоні справжнє деревце, на якому сиділи та щебетали крихітні пташки. А що тут тільки не продавалося! Фрукти, коштовні тканини, посуд, іграшки і просто потрібні та корисні речі. Там були ще й різьбярі по кості. Це цілком неймовірне та надзвичайне заняття. Деяким із них було вже більше ста років, і за все своє життя вони вирізали одну-єдину річ. Але ця річ була настільки коштовною, що в нікого в світі не вистачило би грошей, аби її купити. Тому різьбярі дарували її тому, кого вважали достойним.
Глава сьома, у якій Емма вдає карусель, а друзі знайомляться з одним онуком
Цілісінький день друзі вешталися містом. Увечері мигдальці запалили свої лампи, що переливалися різними кольорами. Вони носили їх, підвісивши на довгі батоги, дорослі мигдальці – великі ліхтарики, а діти – маленькі.
Друзі зголодніли, але грошей не мали. Лукас вирішив, що треба заробити гроші, прокатавши на Еммі бажаючих. Він виліз на Емму та оголосив, що поїздка коштуватиме 10 лі. Проте ніхто з мигдальців не рушив із місця. Лукас і Джим вирішили спочатку самі прокататися, але місцеві налякалися і розбіглися. Джим сказав, що треба спитати, де дістати грошей у якогось мигдальця. І тут їм трапилося крихітне хлоп'я зростом із долоню. Явно чийсь онучок. Голівонька в нього була завбільшки із кульку для гри в настільний теніс. Крихітка поклонився і сказав, що звати його Пінг Понг. Лукас і Джим теж представилися. Пінг Понг понісся у бік палацу, а згодом повернувся з дивним вантажем на голові. Ним виявився маленький полірований столик не більший за тацю. Малюк поставив його на землю біля локомотиву. Потім розклав навколо кілька подушок завбільшки із поштову марку. Друзі як могли всілися на подушки.
Пінг Понг знову умчав та прибіг з ліхтариком. Хлопчик пропонував дуже дивні страви: сторічні яйця із ніжним салатом із білоччиних вушок, зацукровані дощові черв'яки у сметані, пюре з деревної кори під тертим кінським копитом, парені осині гнізда зі зміїною шкірою під оцтом та олією. Джим і Лукас попросили звичайний бутерброд, але Пінг Понг не знав, що це таке. Вони ще трохи поміркували про всіляку їжу. Раптом Лукас сказав, що тут є рис, і вони б його і спробували. Пінг Понг приніс кілька мисочок ненабагато більших нігтика та поставив їх на столик. Для кожного гостя малися також палички, схожі на тоненькі олівці.
Лукас і Джим не вміли їсти паличками, і усе падало назад до мисочки. Друзі почали їсти руками просто з мисочок, у яких був по-різному приготований рис, один смачніше за інший. Друзі просили і хлопчика приєднатися, але той сказав, що вживає лиш рідку їжу, бо йому лише один рік та три дні. Щоби це зрозуміти, треба знати ось що: мигдальці – дуже-предуже розумний народ, тому навіть найкрихітніші дітки вміють самостійно прати свою білизну. У рік вони вже такі тямущі, що вправно вміють ходити та розмовляти по-дорослому. У два роки вони вміють читати та писати. А в три розв'язують найважчі обчислювальні задачі. Але в іншому Пінг Понг був точно таким самим немовлям, як усі немовлята в світі у його віці. Наприклад, замість штанців йому все ще доводилося носити підгузки. Але міркував він уже зовсім по-дорослому.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Глава восьма, у якій Джим із Лукасом знаходять загадкові надписи
Зійшов повний місяць. З палацової башти донеслися гулкі удари дзвона, посилюючись та знову завмираючи. Пінг Понг пояснив, що зараз час усім немовлятам отримати вечірню пляшечку ящірчиного молока. Малюк збігав і собі по пляшку. Лукас спитав, звідки Пінг Понг взяв рис. Той пояснив, що він взяв рис у палаці, адже хлопчик – тридцять другий онук пана Шу Фу Лю Пі Плі, придворного шеф-кухаря. То була вечеря царя, але він її не захотів, тому Пінг Понг приніс її Лукасу і Джиму.
На паличках, якими друзі не вміли їсти, вони помітили дивні написи. Пінг Понг пояснив, що вони на пам'ять про дочку царя. Малюк розповів, що цар Пунь Гінь оголосив, що віддасть за дружину свою доньку, принцесу Лі Сі, тому, хто визволить її з Дракон-Міста.
Лукас сказав, що можна спробувати врятувати принцесу, тоді вони зможуть лишитися жити тут. Джим подумав, що лишатися тут йому, взагалі-то, не так уже сильно хочеться. Звісно, у Мигдалії чудово. Але краще б податися туди, де не так багато людей і де їх можна відрізнити один від одного. Ось, наприклад, чудова країна Усландія… Лукас ніколи ще не бачив драконів, але вважав, що Еммі він буде не страшний. Друзі вляглися спати.
Глава дев'ята, у якій виступають циркові артисти і дехто замислює недобре проти Джима й Лукаса
Друзі прокинулися, коли сонце вже зовсім високо видерлося на небо. Як і вчора, на майдані знову зібралася юрма, що витріщалася на локомотив з безпечної відстані. Джим із Лукасом вибралися назовні.
Вони знову піднялися дев'яноста дев'ятьма срібними сходинками та натиснули на алмазну кнопку дзвоника. Віконечко в ебенових дверях розчахнулося, і назовні визирнула велика жовта голова. Друзі попросилися до царя, але їм знову відмовили. Та коли вони сказали, що хочуть рятувати принцесу, їм сказали почекати. Чекати довелося довго, а друзі дуже хотіли їсти. Джим надіявся на Пінг Понга, але Лукас придумав, що заробить гроші своїм умінням плювати петлями, а Джим буде клоуном та помічником.
Друзі видерлися на Еммин дах та стали вигукувати про свій мандрівний цирк. Люди, охоплені цікавістю, штовхаючись, підійшли поближче. Для початку Лукас показав, як "наймогутніший силач у світі" вміє голіруч згинати залізні вісі. Він з'явився перед публікою з товстою довгою кочергою і зв'язав її на бантик. Публіка вибухнула оплесками. Потім Джим високо тримав сірника, що горів, а Лукас як мистецький плювальник гасив його на відстані трьох із половиною метрів. Потім дует "Лукас та Емма" виконав художнім свистом гарну пісеньку. Оплески посилилися, бо такого в цій країні дійсно ще ніхто не бачив і не чув.