Він попростував до акваріума Малого, де плавали яскраві рибки, занурив у воду обличчя і почав жадібно пити. Карлсон сказав, що має гарячку. Малий не відчував, щоб Карлсон був дуже гарячий. Малий нещодавно хворів на кір і добре знав, що таке гарячка.
Карлсон сказав, що хоче бути хворим, щоб Малий його провідав і приніс величезний торт, купу тістечок, пригорщу шоколаду і торбу всяких цукерок. Карлсон очікувально дивився на Малого, а той стояв зовсім розгублений, бо не знав, де він зможе дістати все те, що бажає Карлсон. А той ще хотів, щоб Малий був йому за матір, просив випити гидкі ліки, і зав'язав шию шарфом. Малому дуже захотілося стати Карлсонові за матір.
Хлопчик спорожнив свою скарбничку і помчав до крамнички. Майже на всі гроші він накупив цукерок та шоколаду. Повертаючись назад, Малий розсовав ласощі по кишенях і заглянув до вітальні. Там уся родина пила післяобідню каву. Та сьогодні Малому ніколи було сидіти з ними. На мить він подумав, чи не покликати їх до себе в кімнату познайомитися з Карлсоном, але, добре все зваживши, відмовився від цієї гадки. Ще не пустять його з Карлсоном на дах!
У Карлсона радісно заблищали очі, коли повернувся Малий. Чоловічок попередив, що хворий, тому вони можуть не долетіти. Але Малий написав батькам записку, що летить до Карлсона на дах. Карлсон приготувався летіти. Він покрутив за ґудзика на животі, і моторчик почав працювати. Хлопчик сів йому на спину. І вони справді вилетіли крізь вікно й піднялися в повітря. Моторчик гуркотів так рівно й надійно, що Малий зовсім перестав боятися. Врешті Карлсон приземлився на свій дах.
Малий справді побачив Карлсонову хатку. Дуже гарну хатку, з зеленими віконницями і згарбним ґаночком, де можна було відпочити. Тепер Малому хотілося якнайшвидше зайти всередину, щоб на власні очі побачити всі ті парові машини, картини з півнями та інші речі, які мав Карлсон. Над дверима висіла табличка: "Карлсон, що живе на даху, найкращий у світі Карлсон".
У хатці Карлсона було дуже затишно, це Малий відразу помітив. Крім дерев'яної канапи, там стояв ще столярний верстат, що водночас правив Карлсонові й за стіл, шафа, два стільці та коминок із залізними ґратками. Там, певне, Карлсон варив собі їсти. Але парових машин не видно було. Карлсон пояснив, що вони всі вибухнули. А з картин був лише один аркуш картону. В одному куточку на ньому справді був намальований маленький півник.
Карлсон ліг і схопився за голову. Малий дав йому монету, за яку Карлсон мав пообіцяти випити ліки. Та чоловічок бажав "Знахарський порошок Карлсона, що живе на даху": трохи цукерків, трохи шоколаду, додати стільки ж печива, все це потовкти й добре змішати. Малий сказав, що це не допоможе. І вони з Карлсоном заклалися на шоколадку.
Малий витяг одну з двох шоколадок, що купив у крамниці, і поклав на верстат, аби видно було, на що вони заклалися. Потім заходився готувати ліки за Карлсоновим рецептом. Таких ліків Малий ще зроду не бачив, але вони були на вигляд дуже смачні, і він погодився б і сам трошки захворіти, щоб скуштувати їх.
Карлсон прийняв ліки і за пів хвилини сказав, що гарячка не пройшла. Виграв Малий, але змушений був віддати виграну шоколадку Карлсону. Він миттю з'їв її до останньої крихти, ліг горілиць на подушки й тяжко зітхнув, що потрібні ще ліки. Малий тепер сам запропонував закластися, чи поможуть ліки. Він нітрохи не вірив, що гарячка в Карлсона спаде навіть від потрійної дози тих ліків, але йому дуже хотілося цього разу програти, бо в такому разі шоколадка мала бути його.
Малий приготував подвійну дозу ліків і всипав їх Карлсонові в роззявлений рот. Потім вони знов посідали й мовчки почали чекати. За пів хвилини Карлсон одужав і попросив шоколадку. Малий зітхнув і віддав Карлсонові свою останню плитку.
У Малого залишилися два цукерки та одна мармеладка. "Три надвоє не ділиться", — сказав Карлсон і проковтнув мармеладку, а тоді забрав більшу з двох цукерок. Малий не гнівався і був радий, що в Карлсона вже минула гарячка.
Остання цукерка була така гарна і смачна, що Малий хотів спочатку розглянути її. Карлсон запропонував закластися, що може взяти цукерку так, що Малий не помітить. Хлопчик погодився. А Карлсон схопив цукерку і засунув в рот.
Врешті, хлопчик навіть віддав Карлсонові, що живе на даху, свого останнього п'ятака за той шарф, що мав йому пов'язати, але якого тут не виявилося.
Карлсон жартує
Через хвилину Карлсон запросив Малого погуляти по дахах. Малий радо пристав на це. Він узяв Карлсона за руку, і вони разом вийшли на дах. Уже починало смеркати, і все довкола було дуже гарне. Всі вікна стояли відчинені, і з них чути було найрізноманітніші звуки: тиху розмову, дитячий сміх і плач, гавкіт собаки, бренькіт на піаніно і брязкіт посуду десь на кухні. "Коли б люди знали, як гарно гуляти на даху, вони б ніколи не ходили вулицями", — сказав Малий. Будинки стояли так близько один до одного, що можна було вільно йти з даху на дах. Дивовижні виступи, мансарди, димарі, куточки й закамарки надавали дахам цікавої різноманітності. Але тут було і небезпечно: в одному місці між двома будинками була широка прогалина, і Малий трохи не впав у неї. Та Карлсон останньої миті схопив його.
Траплялося чимало таких місць, де доводилось майже лізти рачки, щоб не скотитися; Карлсон хотів, щоб Малий якомога більше натішився, тому не завжди вибирав найлегший шлях. Згодом Карлсон запропонував трохи пожартувати, адже вечорами він гуляє по дахах і жартує з людей.
Раптом з вікна найближчої мансарди долинув плач немовляти. Друзі заглянули і побачили, що дитина сама. Вони залізли у кімнату. Карлсон анітрохи не боявся. Він підійшов до ліжечка, де лежало немовля, і полоскотав його біля шиї пухкеньким вказівним пальцем. Немовля на мить затихло, та потім заревло ще дужче. Карлсон узяв немовля з ліжечка і кілька разів підкинув до стелі. Мабуть, дитині це сподобалось, бо раптом вона злегка усміхнулась беззубим ротиком. Але дитина знов зайшлася плачем.
Малий дуже любив дітей і при нагоді завжди просив маму й тата подарувати йому маленьку сестричку, коли вони не хочуть купити йому собаку. Він узяв від Карлсона згорточок і ніжно притулив його до себе. Дитина замовкла й подивилась на Малого блискучими поважними оченятами. Потім знов засміялась беззубим ротиком і щось тихенько залебеділа. Дитина намагалася схопити губами його пальця. Це означало, що вона хоче їсти.
Карлсон знайшов ковбасу й картоплю. Але Малий сказав, що треба молока. Карлсон швидко кудись полетів і так само швидко прилетів. Він приніс пляшечку з молоком, яку узяв на одному балконі в Естермальме у однієї родини, що має трійнята. Малий підігрів на плитці молоко і погодував дитину. Перш ніж піти, Карлсон засунув у руку сонної дитини ковбасу. Ще одне кружальце він почепив на клямку кухонних дверей. А третє кружальце тицьнув у дзьоб порцеляновому голубові. Малий просив не робити так, але Карлсон сказав, що це назавжди відучить маму й тата дитини вештатися десь вечорами. Згодом батьки повернулися, а друзі втекли.
Потім Карлсон повів Малого дивитися на волоцюг. Їхнє вікно було завішене фіранками, але в одному місці лишилася шпарка, і в неї видно було кімнату. Карлсон сказав, що у волоцюг є гість. Малий побачив два жевжики, що справді скидалися на волоцюг. А з ними був приємний, скромний хлопець, такий на вигляд, немов він прибув з того села, де мешкала бабуся Малого.
Волоцюги та хлопець з червоною краваткою сиділи за невеличким столиком біля самого вікна. Вони їли й пили. Коли-не-коли волоцюги ласкаво поплескували свого гостя по плечу й примовляли: "Ми такі раді, що зустріли тебе, любий Оскаре!".
Волоцюг звали Рулле і Філле. Вони зустріли цього хлопця, який тільки приїхав у місто, і хотіли одурити. Малий бачив, як Філле, ніби випадково, засунув руку до задньої кишені Оскарових штанів, витяг звідти гаманця і обережно сховав його в задню кишеню своїх власних штанів. А Оскар нічого не помітив. Може, тому, що саме тієї миті Рулле гаряче обіймав його. Та коли Рулле одвів руку, в ній виявився Оскарів годинник. Рулле теж сховав його в задню кишеню своїх штанів. А Оскар нічого не помітив.
І тоді Карлсон, що живе на даху, обережно просунув свою пухку руку в шпарку між фіранками і витяг Оскарового гаманця з кишені Філле. А той нічого не помітив. Потім Карлсон знову просунув у шпарку свою пухку руку і витяг з кишені Рулле годинника. А Рулле теж нічого не помітив.
Трохи згодом, коли Рулле, Філле й Оскар ще попоїли і ще попили, Філле засунув руку до своєї кишені й виявив, що гаманця нема. Тоді він покликав Рулле до сіней. Волоцюги вийшли до сіней, а нещасний Оскар залишився сам. Йому, певне, було нудно сидіти, бо за якийсь час він підвівся і також вийшов до сіней поглянути, що роблять його нові приятелі.
Тоді Карлсон швиденько переліз через підвіконня й поклав Оскарового гаманця в миску. А годинника Карлсон повісив аж на лампу під стелею. Філле, Рулле та Оскар відразу побачили його, як тільки повернулися з сіней. Проте Карлсона вони не помітили, бо він заліз під стіл за скатертину, що звисала майже до самої підлоги. Малий теж примостився біля нього, бо він, хоч як боявся, але хотів бути разом з Карлсоном.
Оскар зняв годинника і взяв гаманець. Усі сіли за стіл. Трохи згодом Філле засунув руку під скатертину і обережно поклав біля себе на підлогу Оскарів гаманець. Карлсон відразу схопив гаманця й тицьнув його в руку Рулле. За хвилину Рулле засунув руку під скатертину і обережно поклав біля себе на підлогу Оскарів годинник. Карлсон узяв його, легенько торкнув за ногу Філле й віддав йому годинника.
А невдовзі Оскар спитав: "Де мій гаманець? Де мій годинник?". Тієї ж миті гаманець і годинник знов опинились на підлозі під столом, бо ні Філле, ні Рулле не хотіли мати при собі крадених речей, якщо Оскар зчинить галас. А Оскар і справді почав кричати, щоб йому повернули гаманця й годинника.
Карлсон підняв з підлоги спочатку гаманця, а потім годинника і всунув їх у руки Оскарові. Той схопив свої речі і подякував Філле і Рулле.
Тоді Карлсон з усієї сили вдарив Філле по нозі. Філле подумав, що це зробив Рулле. Волоцюги почали битися. Оскар страшенно перелякався, сховав свого гаманця та годинника і чимдуж дременув з кімнати.