Щоб кіт нявчав, а не гавкав,— такого тутешні коти давно не чули! Вони від здивування заклякли на місці й стояли мов укопані. А Шкандибчик тим часом схопив своїми гострими зубами дві голови тріски й хребет камбали, чотирма сягнистими стрибками досяг гребеня паркового муру і з нього шаснув у кущі.
Джельсоміно оглянувся довкола. Йому теж закортіло перелізти через мур, але на нього підозріло поглядала тітка Кукурудза. Хлопець звернув у іншу вулицю.
Коти, отямившись, безладно загавкали, чіпляючись за спідницю тітки Кукурудзи. Вона віддала котам решту недоїдків і, глянувши востаннє на мур, за яким зник Шкандибчик, почимчикувала додому.
А Джельсоміно, ледве звернувши за ріг, знайшов нарешті фальшиву монету, яку так шукав, і заплатив за хліб та сир, чи як тут казали, за "каламарчик чорнила й гумку". Швидко спадала ніч, Джельсоміно був зморений і хотів спати. Побачивши відчинені двері, він прошмигнув у них і опинився в підвалі. Там хлопець приліг на купу вугілля і відразу ж заснув.
ШКАНДИБЧИК САМ І БЕЗ ЧИЇХОСЬ СПОНУК ПІДГЛЕДІВ У ДЖАКОМОНЕ АЖ СТО ПЕРУК
Шкандибчик уперше в житті поїв. Досі, поки він зоставався намальованим на стіні, йому ніколи не хотілося їсти. Кіт уперше проводив ніч у королівському парку. Глянувши на палац, Шкандибчик побачив на останньому поверсі ряд яскраво освітлених вікон. Шкандибчик видерся з поверху на поверх до освітлених вікон і заглянув у величезну залу, що знаходилася перед спальнею його величності.
Там двома нескінченними рядами стояли камердинери, слуги, придворні, камергери, адмірали, міністри й інші сановники і низько вклонялися королеві Джакомоне, який проходив повз них. Він був здоровенний, товстий і такий страшний, що можна було злякатися. В ньому приваблювали лише густі довгі кучері вогненно-оранжевого кольору. Коли він проходив, усі низько вклонялися йому і шанобливо бубоніли: "На добридень, ваша величносте! Щасливої вам днини, володарю!".
Король говорив, що йому не хочеться спати. Звісно ж, це було зовсім навпаки. Але він так звик примушувати брехати інших, що вже й сам брехав, як шовком шив, і першим вірив цій брехні. "У вашої величності дуже бридка фізіономія", — зауважив один із міністрів. Джакомоне люто глянув на нього, але відразу ж похопився: адже ці слова означали, що його обличчя аж пашіло свіжістю. Король посунув до спальні.
Шкандибчик, щоб спостерігати далі, переліз до другого вікна. Джакомоне заходився розчісувати золотим гребінцем свої чудові густі кучері. А потім обережно взяв два пасма біля скронь, зробив руками рух назад – і голова його стала лиса як макогін. Шкандибчик здивувався, що це була перука. Лиса голова його величності мала відразливий червоно-бурий колір і була всіяна ґулями й струпами, які Джакомоне чухав, скрушно зітхаючи. Потім він підійшов до шафи, розчинив її навстіж, і Шкандибчик з подиву аж очі вирячив. Там були перуки всяких кольорів. На людях Джакомоне завжди з'являвся в оранжевій перуці, але у спальні, залишившись наодинці, він любив перед сном міняти перуки, щоб хоч трохи забути про свою лисину. На очах у Шкандибчика його величність приміряв одну за одною кількадесят перук, оглядаючи себе у дзеркалі.
Шкандибчик вирішив, що ночувати в парку, ризикуючи потрапити до рук королівської сторожі, було б необачно. Тому він знову переліз через мур і опинився на центральному майдані міста. У кота засвербіла лапка, а це означало, що він хоче написати привітання королю брехунів. Кіт своєю лапою, намальованою червоною крейдою, написав на стіні королівського палацу, поряд із головним входом: "Король Джакомоне носить перуку!". За чверть години кіт разів сто написав ці слова і аж стомився.
Якраз посеред майдану височіла мармурова колона, прикрашена скульптурами, що славили подвиги короля Джакомоне. На вершині колони було вдосталь місця, щоб кіт із трьома лапами міг там простягнутися і в повній безпеці гарно виспатися. Шкандибчик видерся по колоні й зручно розлігся на її широкій маківці.
СПОЧАТКУ ШКАНДИБЧИК ЗЛЯКАВСЯ, А ПОТІМ ЗРАДІВ, ЩО ВПІЙМАВСЯ
На світанку Шкандибчик прокинувся від страшенного галасу, бо на майдані вирувала юрба, яка, прочитавши Шкандибчикові написи, вибухала сміхом. Крики й регіт розбудили короля Джакомоне. Король думав, що люди так радіють через нього, тому захотів вийти на балкон з промовою. Секретар Джакомоне завжди носив під пахвою пухку теку, напхану готовими промовами на будь-яку тему. Король вибрав промову про колір волосся й вибіг на балкон.
Поява його величності викликала щось схоже і на грім оплесків, і на гучний регіт. Багато хто з недовірливих придворних розцінив це як відвертий посміх і пройнявся підозрілою настороженістю. Проте Джакомоне сприйняв цей гам за схвальні оплески і, подякувавши своїм підданим радісною усмішкою, заходився читати промову.
Один із придворних смикнув Джакомоне за рукав і прошепотів йому на вухо, що хтось понаписував на стінах, що король носить перуку. Через те люди й сміються. Це так подіяло на Джакомоне, що він випустив із рук аркуші своєї промови. Король наказав жандармам негайно очистити майдан від людей. Потім звелів відрізати язика тому придворному, який з'ясував, чому сміються люди, і сповістив королеві прикру новину. Бідолаха згарячу став благати, щоб йому залишили язик. Він геть забув, що треба було просити залишити йому носа. Тоді, принаймні, йому одрізали б носа і залишили язика. Та Джакомоне на цьому не вгамував своєї люті. По всьому королівству було розіслано наказ, у якому обіцялося сто тисяч фальшивих талерів тому, хто назве людину, котра скривдила його королівську величність. А на майдані перед королівським палацом, біля підніжжя колони, було споруджено гільйотину, щоб відрубати голову зухвалому писаці.
Шкандибчик на колоні перелякався. З обережності кіт скрутився клубочком і цілісінький день пролежав на своїй схованці. Надвечір він спустився по колоні. Кіт відчув, як у нього приємно засвербіла передня права лапа. Кіт своєю лапою надряпав на сокирі гільйотини нове послання королеві Джакомоне: "Тепер правда всім відома: голомозий Джакомоне". Як тільки було закінчено напис, свербіти враз перестало. Проте Шкандибчик із занепокоєнням помітив, що його лапа покоротшала на кілька міліметрів. Раптом його підібрала тітка Кукурудза.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
НАШ ШКАНДИБЧИК МАРНО ЧАС НЕ ГАЄ — ВІН КОТІВ-ПРИБЛУД НЯВКАТИ НАВЧАЄ
Тітка Кукурудза принесла Шкандибчика додому і пришила його до спинки м'якого крісла. Вона сказала котові, що він – рідкісна тварина, і вона чекає від нього великих справ. Адже у неї є семеро котів, які гавкають. А вона любить котів і хоче, щоб вони нявкали. Шкандибчик почав пройматися симпатією до цієї старої синьйори, яка, без сумніву, врятувала його від жандармів і якій уже в печінках сидять гавкучі коти.
Тітка взяла книжку "Трактат про чистоту" на вісімсот двадцять чотири сторінки і почала читати котові: "Розділ перший. Чому не слід писати своє ім'я на стінах", "Розділ другий. Чому не слід писати на стінах імена своїх друзів". Раптом прийшла дівчинка років на десять. Її звали Ромолетта, і це була саме та дівчинка, що намалювала кота. Шкандибчик подякував їй. А тітка Кукурудза сказала, що їм обом не завадить повчитися того, про що пишеться у книжці. Дівчинка сіла, і тітка заходилася читати третій розділ, у якому пояснювалося, чому не можна писати на стінах образливих для перехожих слів. Шкандибчик і Ромолетта слухали з великою увагою. Бідолашному котові, пришитому до крісла, нічого іншого не лишалося, а Ромолетта робила це не без певних хитрощів, про які ви невдовзі дізнаєтесь.
Дійшовши до десятого розділу, тітка Кукурудза стала позіхати, а згодом заснула. Ромолетта взяла ножиці і звільнила кота. Вони тікали через кухню, і Шкандибчик відчув запах інших котів. Семеро кошенят загавкали. Шкандибчик, кульгаючи, пройшов через кухню і сів перед своїми сімома братами. Він нявкнув. Всім сімом кошенятам ураз стало кепсько. Шкандибчик пояснив кошенятам, що вони повинні нявкати.
І поки Ромолетта трималася за живіт від сміху, найменше кошеня почало боязко нявкати. Йому стало вторити вже сильніше друге. Потім до хору приєдналося третє кошеня. А невдовзі занявкали всі семеро кошенят.
Ромолетта із Шкандибчиком вибігли надвір. А тітка Кукурудза прокинулася й вийшла на кухню. Клацнув вимикач, і всі побачили, як по обличчю старої синьйори течуть сльози щастя. Вона раділа, що кошенята нявкали. Тітка випустила їх, і вони побігли надвір.
За цим незвичайним видовищем непомітно й пильно стежив синьйор Калімеро, власник будинку. Через свою скупість сам він тулився на піддашші, а весь будинок, до останнього куточка, здавав наймачам. Людиною він був препоганою і підлою, як усі донощики. Він чув, як тітка вихваляла кошенят за нявкання, і написав міністрові донос, підписавшись "Друг брехні". Коли Калімеро опускав листа, він побачив Ромолетту і Шкандибчика. Вони стояли перед стіною і збиралися скоїти таке, за що їм довелося б вислухати ще десять розділів із книжки тітки Кукурудзи.
Побачивши їх, донощик одразу відчув: щось негаразд. Він причаївся в темному під'їзді і зміг собі на втіху прочитати нове Шкандибчикове послання королеві Джакомоне: "День, коли коти занявкають хоч стиха, Джакомоне принесе ківш лиха". Ще не встигли Ромолетта й Шкандибчик відійти від стіни, як Калімеро примчав додому і з радістю настрочив міністрові нового листа.
Тим часом Шкандибчик ще дужче закульгав і з занепокоєнням помітив, що його права лапа покоротшала ще на кілька міліметрів. Ромолетта сказала, що знає одного художника, у якого можна позичити трохи фарби, щоб не стирати лапку.
БАНАНІТО, НАШ ХУДОЖНИК, КИНУВ ПЕНЗЛЯ, СХОПИВ НОЖИК
Того вечора художникові Бананіто не спалося. Скоцюрбившись на табуретці, він сидів один як палець у своїй кімнаті на піддашші, дивився на картини і сумно думав, що його картинам чогось бракує.
У цю мить на його підвіконня стрибнув Шкандибчик. Він дістався сюди по дахах, вирішивши зайти до кімнати через вікно, щоб не турбувати марно господаря. Кіт хотів взяти фарби, коли художник засне. Але те, що Шкандибчик побачив, примусило його вклякнути.