Його майно складали: одна половинка ножиць, іржава бритва, голка з ниткою, і шкоринка від сиру. Хатину притулили до стовбура старого дуба. Цибуліно, Квасолинка (син Квасолі) і скрипаль Груша допомогли кумові Суниці перенести усе його багатство до нової квартири і попрощалися, але пообіцяли незабаром вернутися з доброю звісткою. Вони пішли, а кума Суницю охопив страх: ну що, коли нападуть грабіжники?
Суниця надумав почепити над дверима дзвоник, а під ним записку з таким написом: "Синьйорів злодіїв просимо дзвонити у цей дзвіночок, їх одразу впустять, і вони самі побачать, що тут грабувати нічого".
Вночі прийшли злодії і подзвонили в дзвоник. Суниця показав їм, що красти нема що. А крім того ще й підголив злодіїв своєю іржавою бритвою. Згодом прийшли ще двоє. У них не було борід, а в одного з них не було ґудзиків на куртці. Кум Суниця подарував йому голку з ниткою і порадив дорогою пильно дивитися під ноги, може, знайде ґудзик. І так щоночі злодії будили кума Суницю.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
В замку гості: ненажера Апельсин і жаднюга Мандарин
У день, коли хатину Гарбуза перевезли до лісу, до замку графинь Черешень, що володіли усім селом, приїхали гості: барон Апельсин і герцог Мандарин. Обидва були двоюрідними братами чоловіків Графинь: Апельсин – старшої Графині, а Мандарин – Молодшої.
Барон Апельсин мав величезне черево і жер з ранку до вечора, навіть вночі. Він з'їв усе зі своїх маєтків, навіть дерева з листям і корінням. Тоді продавав маєтки і купувати їжу на вторговані гроші. А коли і маєтки всі проїв, то напросився в гості до графині Черешні Старшої.
Графиня Черешня Менша зовсім не була рада тому, що приїде Апельсин, тому вирішила запросити гостя і собі – герцога Мандарина, двоюрідного брата свого покійного чоловіка.
Для Апельсина довелося найняти попихача, щоб возив баронові пузо. Ганчірник Квасоля на тачці, якою муляри возять вапно, разом з двома слугами віз пузо алеями парку. У цей час барон на ходу ласував смаженим індиком.
Не меншого клопоту завдавав усім і герцог Мандарин. Служниця графині Меншої, дівчинка Полуничка, цілісінький день прасувала Мандаринові сорочки. Коли ж приносила йому ті сорочки, герцог вередував, пхикав, скиглив і погрожував, що накладе на себе руки, бо йому все було не так. Щоб Мандарин не плакав, графиня Менша подарувала йому всі шовкові сорочки свого померлого чоловіка. Згодом Мандарин загубив запонку і так погрожував самогубством, що графиня Менша подарувала йому всі золоті, срібні, з самоцвітами запонки свого покійного чоловіка. І так протягом одного дня графиня Менша втратила всі свої коштовні речі, а герцог Мандарин напакував повні чемодани подарунків і тепер тільки руки потирав з радості.
Свою злість через гостей графині зганяли на своєму племінникові Вишеньці, який жив у них, бо був круглим сиротою. Графині примушували Вишеньку весь час вчити уроки. Щодня він учив стільки уроків, що прочитав уже всі книжки, які були в замку. У нього боліла голова від навчання, і графині кричали, щоб перестав думати, щоб менше грошей ішло на ліки. Вишеньку весь час лаяли. Його жаліла лише Полуничка, яка була з ним лагідна, а вечорами, коли він лягав спати, приносила йому чогось солоденького.
Але цього дня усе солодке з'їв за вечерею барон Апельсин. Герцогові Мандарину теж кортіло поласувати. І він, щоб випросити солодкого у графинь, вискочив на самий вершечок височенного буфета і погрожував кинутися вниз. Та зрештою, герцог Мандарин зрозумів, що тут уже нічого загарбати, і зліз додолу. Йому допомагав злазити барон Апельсин, обливаючись з натуги трьома потами.
Саме в цей момент синьйора Помідора сповістили про те, що таємниче зникла хатина кума Гарбуза. Не довго думаючи, синьйор Помідор послав скаргу принцові Лимону з проханням негайно прислати до села загін поліцаїв Лимончиків.
Лимончики прибули наступного дня, обійшли хати й арештували всіх, хто трапився їм під руку: Майстра Виноградинку, скрипаля Грушу та майже всіх на селі. На волі залишили тільки синьйора Гороха, адже він був адвокат. Кума Часника вони просто не запримітили. Він сидів на балконі, його вуса були прив'язані до двох цвяхів, і на них сушилася білизна. Арештований кум Гарбуз ішов собі за Лимончиками і, як завжди, сумно зітхав. З жінок арештували куму Диньку. А що вона не хотіла йти, то її покотили.
Цибуліно поліцаї не знайшли, хоча він і не ховався. Сидів собі на паркані разом із дівчинкою, яку звали Редисочкою, і дивився на них. Поліцаї навіть спитали у них, чи не бачили де поблизу небезпечного бунтівника, на ім'я Цибуліно. А вони відповіли, що Цибуліно сховався під кашкетом у їхнього начальника. І втекли. Того ж таки дня вони пішли до замку в розвідку. Цибуліно вирішив будь-що звільнити в'язнів, і Редисочка взялася йому допомагати.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Вишенька порушує накази синьйора Петрушки
Графський замок стояв на горі посеред величезного парку. Вишеньці було заборонено виходити до сільських дітей. Бідолашний Вишенька гуляв по парку сам-самісінький. Його вихователь, синьйор Петрушка, усюди почіпляв дощечки з написом про те, що Вишеньці дозволено і що заборонено.
Одного разу Вишенька попрохав у тіточок дозволу ходити до сільської школи. Але йому не дозволили і найняли Петрушку. Його звали так, бо він завжди несподівано вискакував, мов Петрушка у ляльковому театрі. Бувало, Вишенька задивиться на муху, яка залізла до чорнильниці, чи почне щось малювати, як відразу Петрушка вискакує і сварить його, кажучи, що хлопчик через такі заняття потрапить у тюрму. Боячись тюрми, Вишенька уже й не знав, за що йому треба братись.
На щастя, інколи синьйор Петрушка не вискакував нізвідки, бо любив поспати, а то й посидіти годинку за пляшкою виноградної горілки. Тільки в цей час Вишенька бував вільний. Але й тоді синьйор Петрушка умудрявся нагадувати про себе за допомогою всюди розвішаних написів. Коли Вишенька проходив повз ці таблички, він навмисне знімав окуляри, щоб не бачити нудних написів, і міг спокійнісінько думати про що завгодно.
Саме цього дня Вишенька безтурботно і вільно гуляв по парку і раптом почув, що його кличе якийсь тоненький голосочок. Це був Цибуліно, а з ним була Редисочка. І хоч Вишеньці було заборонено спілкуватися з сільськими дітьми, він познайомився з ними. Вишенька згадав інші заборони: нікому не говорити "ти", не реготати, але порушив їх. Сміх Вишеньки почули графині і синьйор Помідор, який вирішив дізнатися, хто сміється. І от за замком, де проходила стежка до села, наткнувся на трьох дітей, що весело базікали і сміялися. Червона пика Помідора спалахнула від гніву. Цибуліно й Редисочка щодуху помчали геть і ще довго чули прокльони Помідора.
А їхній новий друг чекав великої прочуханки від синьйора Помідора і синьйора Петрушки, від графинь, від барона Апельсина і герцога Мандарина. Та цього разу Вишеньку так мучила образа, що він ледве стримував сльози. Уперше в житті знайшов він друзів, уперше в житті від усього серця насміявся – і ось тепер він знову самотній.
Уперше в житті Вишенька відчув у серці той дивний страшенний біль, що зветься стражданням. Вишенька упав на землю і гірко заридав. Помідор підняв його, узяв під пахву і пішов алеєю до замку.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Як прогнали із замку лікаря Каштана
Вишенька проплакав увесь вечір. А герцог Мандарин все дужче дражнив його, кажучи, що Вишенька виплачеться і лишиться одна кісточка. У барона Апельсина, як це буває у деяких дуже товстих людей, ще зберігалося трохи доброзичливості. Щоб утішити Вишеньку, він приніс йому маленький шматочок солодкого пирога. Графині злісно кепкували зі сліз Вишеньки.
Хлопчика поклали в ліжко. Полуничка, як тільки могла, втішала бідолашного хлопчика, та дарма. І їй стало так гірко, що й вона заплакала. З горя Вишенька тяжко захворів. Його трясла така лихоманка, що й ліжко під ним тряслося, а від його кашлю шибки бряжчали у вікнах. Він кричав: "Цибуліно! Де ти?".
Синьйор Помідор заявив, що хлопчика смертельно перелякав небезпечний злочинець, який ходить біля замку. А Синьйор Петрушка заявив, що потрібні лікарі, бо хлопчик марить.
Перший з'явився лікар Мухомор і прописав настій із сушених мух. Але настій не допоміг. Тоді прийшов лікар Черемха і порадив лікувати хворого соком черемхи. Але хворому не полегшало. Лікар Столітник радив обкладати хворого пагінцями столітника. Від колючок Вишенька крутився, як в'юн. А відомий професор синьйор Салато-Шпинато рекомендував лікування салатом і шпинатом.
Поки точилися ці суперечки, Полуничка тайкома побігла до лікаря Каштана, який жив поблизу у каштановому гаю. Його звали народним лікарем, бо він прописував дуже мало ліків, та й ті ліки купував для бідних людей на власні гроші. Коли лікар Каштан підійшов до воріт замку, слуги не хотіли його впускати, бо він прийшов пішки, а не приїхав у кареті. Петрушка звелів слугам пропустити лікаря Каштана до замку.
Лікар Каштан не став лікувати Вишеньку каштанами. Він уважно оглянув його всього з голови до п'ят, звелів показати язик, помацав пульс, тихенько про щось розпитав, а потім вимив руки і раптом проказав: "Ох, яка тяжка недуга – жодного не мати друга!". Каштан сказав, що хлопчикова хвороба – нудьга.
Старша Графиня, що дуже любила лікуватися, зацікавилася, що ж це за хвороба. Коли хто говорив про якусь нову хворобу, вона одразу ж знаходила в собі її ознаки. Адже була вона дуже багата, і її не лякали витрати на лікування.
Каштан пояснив, що дитині потрібне дитяче товариство, ігри з іншими дітьми. Краще було б йому цього не казати! Усі присутні закричали хором, докоряли, ображали бідолаху лікаря. Менша графиня пригрозила посадити Каштана в тюрму за вторгнення у маєток. А адвокат Горох, тут-таки записав у своєму блокноті: "Притягти до суду лікаря Каштана у справі його вторгнення до приватного маєтку – десять тисяч лір".
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Мишачий генерал утікає зі своїм військом
А що ж робили арештанти – кум Гарбуз, скрипаль Груша, майстер Виноградинка, кума Динька та інші? На щастя, скрипаль Груша захопив з собою недогарок свічки, бо в підземеллях завжди буває темно і повнісінько мишей.