Пляшкер дав продавцеві дві двадцятимаркові купюри.
Покинувши враженого продавця ковбасок, пан Пляшкер відніс тарілки до маленького столика біля ятки. Він загадав, щоб усі страви, що замовлені й ще будуть замовлені тим чоловіком в ресторані, що казав вигнати Пляшкера і Суботика, стояли тут перед ними на оцьому столику, а у ресторані з'явилися пригорілі ковбаски. З обличчя Суботика зникла передостання цятка, а на столі перед ними де не взялося сім вишуканих страв: суп з трюфелями, лососевий шніцель у винній підливі, паштет з качиної печінки, запечена спаржа, куріпка з кучерявою капустою, морожені персики в сиропі, салат.
А в ресторані під срібною покришкою на великому срібному тарелі в бридкій приправі з кетчупу, гірчиці й майонезу плавали на двох розм'яклих картонних тарілках дві напівзгорілі ковбаски.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Третій розділ. Пан Кулес вилетів
Понеділок минув без пригод. У вівторок рано якось незвично задзвонив будильник – надто тихо і глухо. Пан Пляшкер виявив, що Суботик з'їв будильника, залишивши стрілки. Пляшкер загадав машині, щоб надалі Суботик більше нічого того не їв, що є в його кімнаті. І щоб будильник знову стояв на столі, щоб стрілки знов були на циферблаті, щоб будильник знову був справний, щоб він сьогодні не йшов на роботу. Останнього бажання машина вже не виконала, бо стомилася, тому Пляшкер пішов у свою контору.
Та вже за дві години він у доброму настрої повернувся додому. З його кімнати йшов дим. Пан Пляшкер жахнувся, рвучко відчинив двері й побачив Суботика, що мирно сидів перед індіанським вігвамом, якого побудував з двох громоробних бляшаних аркушів. На третьому бляшаному аркуші було багаття. Суботик курив люльку, скручену з газети.
Пляшкер сварився, особливо за газету, якої ще не читав. Але Суботик сказав, що знає все, що там написано, наприклад, про зникнення з міської ощадкаси чотири тисячі шістсот двадцять марок, усі купюри – по двадцять марок. Пляшкер налякався, щоб часом не став грабіжником банків, адже це йшлося про його позавчорашні гроші. Він загадав машині, щоб усі гроші знову зникли. Пан Пляшкер застромив руки в кишені піджака й з полегкістю пересвідчився, що вони порожні.
Пляшкер розповів, що начальник, після дзвінка пані Моркван у п'ятницю, відпустив його на кілька днів відпочити.
Раптом хтось подзвонив у двері. Прийшов пан Вівторакус, хоч обіцяв, що ноги його тут не буде. В одній руці він тримав клітку з птахом, а в другій – невеличкий акваріум із золотою рибкою.
Пан Пляшкер був страшенно зворушений, бо друг вибачив йому. Він познайомив Вівторакуса з Суботиком. Пляшкер відправив Суботика погуляти, а сам хотів поговорити з Вівторакусом.
Вівторакус побачив машину і спитав, що це таке. Він не повірив, коли Пляшкер пошепки пояснив, що вона здійснює бажання. А потім Вівторакус загадав, щоб його папуга Кулес говорив. Машина загула, і лампочка перестала блимати. Вівторакус висловив своє бажання не точно, але було пізно. Тепер папуга говорив безперестанку.
У двері постукали. Пан Пляшкер миттю накинув на машину простирадло, а пан Вівторакус накинув свій піджак на клітку з папугою. Зайшла пані Моркван, розглянулась по кімнаті і запитала прогноз погоди на завтра. З-під піджака почав говорити папуга. Пані Моркван швиденько захряснула двері з того боку.
Папуга Кулес не вгавав ані на мить. Пан Пляшкер загадав, щоб пан Кулес більше не говорив. Папуга замовк, але тепер не говорив взагалі. Тому Вівторакус загадав, щоб пан Кулес умів говорити так, як він. Тепер папуга говорив чудово. Він захотів пити і полетів на кухню. Пані Моркван саме була там. Папуга попросив відчинити вікно. А коли його бажання виконали, він зник.
Пан Вівторакус вибіг з будинку за папугою. Пані Моркван кинулася слідком за ним. Саме як пан Пляшкер і собі мав метнутися ловити пана Кулеса, повернувся з прогулянки Суботик. Він сказав, що ловити папугу не треба, бо є машина. Але вона, як виявилося, саме відпочивала. Тому друзі посідали за стіл та й заходилися грати в "кутики".
А тим часом в іншій частині міста до пана Амфібера у вікно залетів Вівторакусів папуга. Пан Амфібер подумав, що можна отримати винагороду за папугу. Амфібер дуже здивувався, що папуга так гарно розмовляє. Та ще й папуга сказав, що бачив типа у водолазному костюмі. А такий же тип був у Амфібера на горищі! Амфібер тішився, що має свідка. Він ухопив порожній кошик на папери й накрив ним птаха. А потім помчав до поліційного відділку.
Тим часом пан Пляшкер із Суботиком дограли партію. Машина відпочила, і Пляшкер загадав, щоб пан Кулес знову опинився в своїй клітці. І враз ошелешений птах опинився в клітці, а Суботик мерщій зачинив її дверцята.
Засапаний пан Амфібер прибіг до поліційного відділку. Там йому, звичайно, не повірили і обіцяли покарати за неодноразове висміювання поліції. Амфібер побіг додому, щоб принести папугу у відділок. Та папуги вже не було. Амфібер боявся, щоб його не довели до божевілля.
Тим часом пан Вівторакус та пані Моркван повернулися додому. Вівторакус зрадів поверненню папуги. Зібравши усі свої речі і тварин, Вівторакус пішов до машини. Пан Пляшкер із Суботиком провели його на подвір'я. А пані Моркван, почервонівши, запросила Вівторакуса приходити коли-небудь на чашечку кави.
Пляшкер сказав Суботикові, що за останні дні сталося багато див, але найбільше диво – те, що пані Моркван з власної волі запросила пана Вівторакуса на каву.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Четвертий розділ. Ще одна втеча
Суботик натирав скатертиною машину для здійснення бажань і співав. Його спів розбудив пана Пляшкера. Суботик почав читати газету, де йшлося про скандал у ресторані: відвідувач звинуватив офіціанта в тому, що останній зловмисно подав йому пригорілі ковбаски. У подальшій колотнечі одна з пригорілих ковбасок влучила в око дружині відвідувача, ще кількох відвідувачів та комерційного директора обляпало майонезом.
Згодом Пляшкер придумував, що б таке загадати сьогодні. І він придумав, що хоче автомобіль. Машина з'явилася просто серед кімнати, бо Пляшкер знову не уточнив бажання. Тоді пан загадав, щоб автомобіль був у дворі. Незабаром прийшов поліцай, бо машина була припаркована під дверима будинку на тротуарі. Пляшкер боявся сідати за кермо, бо водити не вмів. Але довелося сісти, щоб припарку вати машину правильно. До нього приєднався Суботик. Саме він давав підказки, як керувати автомобілем. Пляшкер радів, коли авто рушило. Виходило, що він вміє їхати.
Авто, підстрибнувши, звернуло з тротуару й виїхало на дорогу. Їзда починала подобатись Пляшкеру. Та незабаром машина заїхала у будинок. Пан Пляшкер стукнувся головою об кермо, забряжчали шиби, і врешті авто, сіпнувшись назад і знявши хмару куряви, зупинилося.
Пан Пляшкер силкувався щось розгледіти крізь хмару куряви, яка поволі осідала. Виявилось, що вони заїхали у замкнені двері чиєїсь веранди. Машина стояла в незнайомій кімнаті, розсунувши перед собою стіл і стільці. Цей будинок належав пану Амфіберу. Пляшкер і Суботик кинулись тікати додому, коли їх побачив Амфібер. Він репетував услід їм і погрожував поліцією.
Вдома Пляшкер біля машини для здійснення бажань загадав, щоб його авто знову з'явилося там, звідки прибуло, і щоб у вітальні пана Амфібера все знову було так, як раніше.
Два вже знайомі нам поліцаї у відділку саме пили по чашечці кави, коли до приміщення влетів пан Амфібер. Йому знову не повірили. Ображений, він ішов додому і думав про чужинців у водолазних костюмах, папуг, що розмовляють людською мовою, щезають з-під кошиків на папери, автомобілі, що стоять під люстрами у вітальнях, і поліцію, якій і за вухом не свербить. Але коли він прийшов додому, усе було на своїх місцях.
Пляшкер мріяв про канікули на безлюдному острові. Але Суботик сказав, що повернутися вони звідти не зможуть, адже машина буде тут. Тому побувати на безлюдному острові можна кожному по черзі. Одного разу Пляшкер вирушить туди, а потім Суботик його поверне. А тоді – навпаки.
Пляшкер наказав машині, що хоче негайно опинитися на безлюдному острові. Машина загула, і ось уже Суботик залишився в кімнаті сам-один. Через п'ять хвилин він загадав, щоб його тато – пан Пляшкер, повернувся. Виявилось, що Пляшкер побував мало не на Північному полюсі і дуже змерз.
Пляшкер тепер загадав, щоб опинитися на жаркому безлюдному острові. Машина загула, й пан Пляшкер зник. А коли повернувся, то холоша штанів була обгоріла і ще трохи курилася, адже Пляшкер потрапив на вулканічний острів.
Втретє Пляшкер загадав опинитися на такому безлюдному острові, де є пальми, білий пісочок, прозорі джерела, блакитне море й багато сонця.
Машина загула – і Суботик знову лишився на самоті. Коли Пляшкер повернувся, то був дуже задоволений і сказав, що хоче, щоб Суботик теж це все побачив. Суботик не встиг спинити Пляшкера, було вже запізно. Вони ще почули, як машина, легенько клацнувши, вимкнулася, — і вже стояли обидва на березі моря під кокосовою пальмою.
Перед ними гомонів прибій і низько над поверхнею води літали великі морські птахи. Позад них у густому пралісі хрипко озивалися дикі папуги й верещали мавпи.
Пляшкер переживав, що тепер вони ніколи не повернуться додому. але Суботик сказав, що в нього на лиці лишилася ще одна цяточка.
Тепер, знаючи, що в них є змога повернутися додому, Пляшкер хотів побути тут тиждень-другий. Викупавшись у морі, вони попадали на дрібненький пісочок, аби обсушитися на сонці. По якомусь часі Суботик видерся на кокосову пальму й нарвав та накидав додолу велетенських кокосових горіхів. Він порозлущував горіхи своїми гострими зубами.
Згодом Суботик поставив курінь. Увечері обидва сиділи перед ним і дивилися в небо, дивуючись із того, що зірки тут набагато яскравіші й більші, ніж над рідною домівкою.
Вітер віяв у бік моря й стиха шелестів пальмовим листям. Суботик заспівав пісню про море, а потім обидва заснули.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
П'ятий розділ.