А ще Аліса сказала, що не проти трішки підрости. Згодом Гусінь сказала, що один край гриба зробить дівчинку вищою, а інший – нижчою.
Аліса відломила по шматочку з кожного краю. Від шматка у правій руці дівчинка почала хутко зменшуватися. Аліса мерщій узялася до другого шматочка. Проте її підборіддя так щільно вперлося в ногу, що вона ніяк не могла відкрити рота. Нарешті їй вдалося вхопити дрібку з лівої руки. Раптом десь поділися її плечі. Вона поглянула вниз, але побачила тільки шию неймовірної довжини, яка гнулася на всі боки.
Почулося різке сичання. Аліса рвучко відсахнулася. Велика Горлиця, налетівши на неї, несамовито била її крильми по обличчю. Птаха думала, що Аліса – гадюка. "Я дівчинка", — промовила Аліса без особливої певності, бо згадала, скільки разів вона за цей день мінялася. Горлиця була агресивною, бо захищала яйця.
Аліса стала опускатися нижче, але це виявилося штукою непростою: її шия раз у раз заплутувалась у гіллі. Доводилося частенько зупинятися, щоб її виплутати.
Дівчинка почала відкушувати то від того, то від того шматка – стаючи то вищою, то нижчою, аж поки підігнала себе до своїх звичайних розмірів. Тепер вона дійшла до свого справжнього зросту. Лишилося пробратися у чарівний сад.
Вона вийшла на узлісся, де стояв крихітний, із чотири фути заввишки, будиночок. Щоб його мешканці не збожеволіли зі страху, дівчинка почала потрошку надкушувати гриба з правої руки і не виходила з лісу доти, доки не поменшала до дев'яти дюймів.
Розділ шостий
Порося та перець
Хвилину-другу вона дивилася на будиночок, гадаючи, як бути далі. Раптом з лісу вибіг лакей у лівреї і гучно затарабанив у двері кісточками пальців. З лиця то був радше карась. Відчинив йому другий лакей – кругловидий, з лупатими очима, схожий на жабу. Лакей-Карась видобув з-під пахви величезного листа і, простягши його Жабунові, врочисто оголосив, що це запрошення Герцогині від Королеви на крокет. Другий лакей змінив слова і сказав: "Від Королеви. Запрошення на крокет для Герцогині". Відтак обидва вдарили один одному чолом – так низько, аж посплутувалися кучериками.
Аліса мусила втекти назад у хащу, щоб не чутно було її сміху. Коли вона визирнула знову, лакея-Карася вже не було, а Жабун сидів біля дверей і тупо зирив у небо. Аліса несміливо підступила до дверей і постукала. Лакей сказав, що по той бік такий шарварок, що її однак не почують.
І справді, гармидер усередині стояв пекельний: хтось верещав, хтось чхав, і час від часу чувся оглушливий брязкіт, наче там били посуд.
Тут двері розчахнулися, і звідти вилетів великий таріль, черкнув по носі лакея й розбився об дерево в нього за плечима. Аліса штовхнула двері й переступила поріг.
У просторій кухні дим стояв аж під саму стелю. Посередині на триногому дзиґлику сиділа Герцогиня й чукикала немовля; кухарка схилилася над вогнищем і помішувала юшку у величезному казані. Юшка була переперчена, тому Аліса чхала.
Чхала Герцогиня і немовля. Не чхали в кухні лише двоє: кухарка та дебелий, з усмішкою від вуха до вуха, кіт, який сидів на припічку. Аліса запитала, чому кіт такий дурносміх. Герцогиня пояснила, що це тому, що він – чеширський, бо коти із графства Чешир сміються на весь шир.
Кухарка зняла з вогню казан і заходилася шпурляти чим попало в Герцогиню та немовля: кочергою, щипцями, блюдцями. Та Герцогиня і бровою не повела, хоч дещо в неї й поцілило; а немовля й доти ревма ревло, тож зрозуміти, болить йому від ударів чи ні, було неможливо.
Герцогиня завела щось наче колискову і заходилася чукикати немовля, люто стрясаючи його. Вона швиргонула немовлям до Аліси, а сама пішла збиратися до Королеви на крокет. Кухарка жбурнула їй навздогін сковороду, але, на диво, схибила.
Аліса скрутила немовля у вузол, міцно схопила за праве вушко та ліву ніжку (щоб не розкрутилося), і вийшла з ним на свіже повітря, щоб на кухні його не прибили.
Немовля рохкало, й Аліса прискіпливо зазирнула йому в личко, аби з'ясувати причину. Ніс у нього був аж надміру кирпатий, більше схожий на рильце, очі зробилися підозріло маленькі як на дитину. Його вигляд Алісі не сподобався.
Воно знову рохнуло, та так виразно, що Аліса не без тривоги ще раз глянула йому в обличчя. Так, цього разу помилитися було годі: перед нею було найсправжнісіньке порося! Носитися з ним далі було безглуздо. Вона опустила порося на землю і вельми втішилась, коли воно спокійнісінько потрюхикало собі в хащу.
Раптом дівчинка здригнулася з несподіванки: за кілька кроків від неї на гілляці сидів Чеширський Кіт. Він усміхнувся. Дівчинка запитала, як звідси вибратися. "Залежить, куди йти", — сказав Кіт. Аліса сказала, що їй однаково куди йти. "Кудись та дійдеш", — сказав Кіт. Він показав, де живе Капелюшник і Шалений заєць, і сказав, що вона може завітати до них: у них обох не всі вдома. "Але я з такими не товаришую", — зауважила Аліса. "Іншої ради нема, — сказав Кіт. — У нас у всіх не всі вдома. У мене не всі вдома. У тебе не всі вдома". "Хто сказав, що у мене не всі вдома?" — запитала Аліса. "Якщо у тебе всі вдома, — сказав Кіт, — то чого ти тут?"
Кіт сказав, що сьогодні зустрінеться з Алісою на грі у крокет у Королеви, і зник. А тоді вигулькнув знову і спитав, що з немовлям. Аліса сказала, що перетворилося на порося. Кіт зник.
Аліса вирушила у бік Шаленого Зайця. Тут вона звела очі й знову побачила Кота. Дівчинка спитала, чи Кіт може зникати не так швидко, бо їй йде обертом голова. Кіт почав зникати шматками: спочатку пропав кінчик його хвоста, а насамкінець – усміх, що ще якийсь час висів у повітрі.
До Шаленого Зайця довго йти не довелося: садиба, яку вона невдовзі побачила, належала, безперечно, йому, бо два димарі на даху виглядали, як заячі вуха, а дах був накритий хутром. Сама садиба виявилася такою великою, що Аліса не квапилася підходити ближче, поки не відкусила чималий кусник гриба в лівій руці й довела свій зріст до двох футів. Але й тепер вона рушила з осторогою.
Розділ сьомий
Божевільне чаювання
Перед будинком був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав Сонько-Гризун, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову. Аліса сіла за стіл без запрошення, а Шалений Заєць запропонував їй випити вина, якого на столі не було. Капелюшник запитав, чим крук схожий на капшук. Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки. Та виявилося, що відгадки не знає ні Заєць, ні Капелюшник.
Капелюшник мав годинник і говорив, що час живий і з ним треба поводитися правильно. Королева хотіла зітнути голову Капелюшнику, від того часу у нього завжди шоста година і він п'є чай. Тут завжди пора чаю, ніколи навіть помити посуд.
Шалений Заєць захотів, щоб Аліса розповіла казку. Вона не знала жодної, тому казку розповів Сонько. Він розповів про трьох сестричок, яких звали Олша, Асіла і Тільда. Вони жили на дні криниці і їли мелясу.
Аліса слухала і пила чай з хлібом з маслом. Дівчинка часто перебивала розповідь Сонька своїми питаннями щодо трьох сестричок.
Капелюшник забажав чисту чашку, усі пересунулися на одне місце. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць – на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця.
Згодом Аліса встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі – чи не покличуть її назад. Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.
Аліса подумала: "Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!" Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері і увійшла. Аліса знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком. Тепер вона була мудріша і потрапила у чарівний сад.
Розділ восьмий
Королевин крокет
При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Аліса запитала, навіщо вони фарбують троянди. Їй пояснили, що тут мав рости червоний кущ, але посаджений був білий. Якби королева це виявила, то постинала б голови садівникам.
Наближалася Королева, і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса побачила спочатку десятеро вояків із піками. Вони були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними в колоні по двоє крокувало десятеро челядників, розцяцькованих бубнами. Далі, побравшись за руки, ішли парами десятеро королівських дітей і всі – в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет. Він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію Король і Королева Сердець.
Аліса думала, що коли всі лежать, то нема кому дивитися на Короля і Королеву. Тому дівчинка стояла. Королева запитала, як її звати. Аліса відповіла. Тоді королева запитала, хто такі тих троє, що біля Аліси. Дівчинка відповіла: "Звідки мені знати? То не мій клопіт". Королева розлютилася і наказала відтяти Алісі голову. "Дурниці!" — твердо промовила Аліса на весь голос, — і Королева затихла.
Валет, за наказом Королеви, обережно перевернув садівників носаком черевика. Вона поглянула на кущ троянд і наказала стяти голови садівникам.
Процесія рушила далі. Відстали тільки троє вояків, що мали скарати безталанних садівників. Ті кинулися до Аліси, благаючи її заступитися. Аліса повкидала садівників у найближчий квітковий горщик. Вояки покрутилися, поникали та й спокійнісінько подалися слідом за всіма.
Королева запропонувала Алісі пограти у крокет. Й Аліса, зацікавившись, пристала до процесії. Поруч неї дріботів Білий Кролик і збентежено зазирав їй в обличчя. Кролик прошепотів, що Герцогиню засуджено до страти, бо вона нам'яла Королеві вуха.
Почалася гра. Аліса подумала, що зроду-віку ще не бачила такого дивного крокетного майданчика – він був увесь у горбиках та рівчаках; замість куль тут котили живих їжаків; за молотки правили живі фламінго, а вояки, постававши навкарачки, вдавали ворітця.