"Вона не може померти", — сказав він у голос. Чи вона так само, як мати, почала боятись своєї прямоти, свого гріха? "І вони залишили жити лише Курімото...", — сказав він в обличчя невідомому ворогу.
Кулики на хвилях
Машина оминула гору Ідзу, спустилася до моря й під'їхала до готельного двору.
Портьє відчинив двері й спитав: "Мітані-сан". "Так", — тихо промовила Юкіко. Вона лише сьогодні вийшла заміж за Кікудзі, тож їй було ще незвично озиватися на прізвище Мітані.
Кікудзі вже збирався зняти взуття, коли портьє повідомив, що Курімото-сан дала розпорядження, щоб їм відвели "Чайний павільйон". Кікудзі сів просто на підлогу. Вже рік вони не бачилися з Тікако. Невже вона таки зіграла якусь роль в їхньому одруженні?
Юкіко стояла у кімнаті й дивилась на море. Молодята пішли оглянути чайний павільйон, що приготували саме для них. Там усе нагадувало про Тікако.
Кікудзі неохоче, але завів розмову про цю жінку, що ніби переслідувала його. Він розповів про те, що рік тому Курімото сказала йому, що Юкіко вийшла заміж.
Дівчина відповіла, що, певно це було тоді, коли Тікако прийшла до них з пропозицією від іншого чоловіка. А батько розгнівався і вигнав її, сказавши, що одна сваха не може сватати дівчину за двох різних чоловіків. Щоб помститися, Курімото сказала, що Кікудзі причарували, і розповіла про пані Оота. Інамурі-сан відповів, що його дочка сама зрозуміє, що до чого.
Вони дивилися альбом з фотокартками готелю. Потім Юкіко перевдяглася, щоб скупатися. Коли вона промайнула в дверях, Кікудзі помітив край її кімоно — на ньому були зображені кулики. Кулики на хвилях.
Кікудзі прокинувся серед ночі. Поруч тихо спала Юкіко. Аромат її парфумів, її рівне дихання, її прикраси, навіть кулики на її кімоно — все було дуже рідним, близьким. І все належало йому.
Але з нею все було інакше. З Фуміко та Оотою все відбувалося легко. А з Юкіко він відчував якийсь опір. Можливо, це опиралось його сумління, яке шепотіло, що він не вартий цієї дівчини. Чи ті дві все ще тримали його у полоні?
Йому стало соромно. Адже Юкіко мабуть чекала, боялася... Але він і зараз не міг розбудити її, стиснути в обіймах. З нею він міг бути лише ніжним — не більше.
Вранці вони сиділи на березі, дивились на море, на дорогоцінні каміння. І мовчали. Бо розмовляти про минуле не хотілося, а у нову роль вони ще не ввійшли.
Потім вони снідали у ресторані, а коли повернулись, Юкіко спитала в Кікудзі, чому він вважає її недосяжною. Він розповів про ту першу зустріч, про аромат її парфумів, про те, що тоді вона стала його мрією. А мрія завжди недосяжна. Він знов пригадав Фуміко. Тоді вона не опиралася. Він просто розтоптав її невинність. І тепер не міг вчинити так з чистою, невинною Юкіко.
Наступного дня вони поїхали з готелю. Юкіко дивилась навкруги, і, немов дитина, раділа всьому, що бачила: човнам, зіркам, людям, яких вони бачили... Кікудзі дивися на неї і думав, що цей щасливий день він не забуде ніколи. Він пригадав минулий рік. У ньому боролися два бажання: знайти Фуміко і заволодіти Юкіко. До них інколи долучався спомин про Ооту. Але у важкі хвилини до нього завжди прилітав тисячокрилий журавель. Це була Юкіко.
Вони прибули до готелю "Кавана". Уночі Кікудзі прокинувся від якогось гуркоту. Юкіко стояла біля вікна і дивилась на якісь спалахи над морем. їй було страшно.
Кікудзі підняв її на руки. Юкіко несміло обхопила його за шию. Він з сумом промовив: "Ні, ні... Я не каліка... Не каліка... Але моє минуле... Бруд... розпуста... Вони заважають мені до тебе доторкнутися..." Юкіко стала у його руках якоюсь важкою, ніби втратила свідомість.
В дорозі, в розлуці
Після повернення із шлюбної подорожі Кікудзі ще раз прочитав листа від Фуміко — перед тим, як спалити його. Дівчина писала про подорож; по те, що вона не біжить від нього, а просто хоче волі. І ще раз просила забути її та матір.
Фуміко поїхала на батьківщину свого батька. Вона зупинилась в дядька, і кожного дня вирушала оглядати місцеві краєвиди. Дівчина писала про все, що бачила. І про те, що вона повинна була щезнути. Потім згадувала їхні зустрічі з Кікудзі. І ту, останню, коли вона втекла. А ще — той день, у своєму дитинстві, коли вона дізналася від Курімото-сан про стосунки матері з батьком Кікудзі. Тоді вона страждала більше, ніж у день смерті матері. Вона була єдиною дитиною. І якось почула, як Мітані-сан сказав, що непогано було б їй мати братика чи сестричку. Фуміко налякалась, гадаючи, що мова йде про майбутню дитину Мітані та її матері. І, мабуть, від того, що в неї не було з ким поговорити, до кого тягнутися, вона потягнулась до нього — чоловіка, якого не мала права кохати. Від цього усі страждання. Дівчина розповідала у листі про свої думки, про те, що карається почуттям провини. А ще — про те, як після їхньої останньої зустрічі вона думала, що буде, якщо вона народить дитину. Певно, вона приховала би це. Бо така в неї — дочки своєї матері — доля.
Коли Кікудзі спалював листа, несподівано прийшла Тікако. Вона сказала, що щаслива від того, що вони з Юкіко разом. Курімото пропонувала свої послуги, але Кікудзі різко відмовився. Він попросив, щоб жінка продала йому чашку, дарунок батька. Коли Тікако пішла за чашкою, він помітив, що руки в нього тремтять, і сірники не запалюються.
Молода сім'я
Юкіко часто сиділа за роялем, замислившись. Вона не грала, а просто сиділа з відсутнім виглядом. Кікудзі помітив це і спитав, може дружині не подобається інструмент. Але він і сам розумів, що справа не в роялі.
Кікудзі й досі постійно відкривав у дружині щось нове, загадкове. Юкіко залишалась для нього таємницею. Може це від того, що він зупинявся лише на обіймах та поцілунках? Утім, схоже, що Юкіко не дуже страждала через це. І йому вже самому почало здаватися, що у таких стосунках між молодятами немає нічого поганого.
Якось, на початку весни, прийшла Тікако і принесла обіцяну чашку. На зауваження Кікудзі, що вона мала принести її у той самий день, жінка відповіла, що ця чашка з весняним малюнком — тож, призначена для весни. Навіщо ж було приносити її взимку?
Коли вона пішла, Кікудзі сказав дружині, що хоче продати цю чашку, а гроші віддати Курімото. Адже у цієї чашки складна доля: спочатку вона належала Ооті, потім батьку, а він подарував її Тікако. Тож буде краще, якщо вона піде далі, минаючи їх: Кікудзі та Юкіко.
Юкіко сказала чоловікові, що її батьки та сестра хочуть приїхати. Але вони не можуть приїхати без запрошення. Кікудзі замислився над словами дружини. Він зрозумів, як вона страждає через те, що їхні стосунки не можна назвати справжнім шлюбом. І боїться, що батьки здогадаються про це. Він запропонував запросити батьків дружини наступної неділі. Вона з радістю погодилась.
У неділю приїхали батьки Юкіко. Але у той самий час до них прийшла Тікако. Вона намагалась повернути гроші за чашку, яку Кікудзі продав. Жінка дуже сердилася, казала, що він хоче запропонувати їй "отступні". Але він заперечив, сказавши, що чашка належала їй, отже і гроші — її. Юкіко перервала суперечку, запросивши Тікако до столу.
Коментар
Невловимий образ японської жінки, захват перед красою традиційної кераміки як частини давньої японської культури стають предметом опису в повісті Кавабати Ясунарі "Тисячокрилий журавель". Письменник завжди мріяв про "людину, народжену красою". Він уважав, що той, хто долучається до краси, починає сприймати світ як свій дім, а усіх людей як кращих друзів. Справжня краса несумісна із підлістю і похилістю. Саме тому образ красуні Юкіко не дає проявитися брудним почуттям, що колись були у душі Кікудзі. Ця дівчина ніби очищує усе, чого торкається. Так само, як очищують все навкруги чудові витвори мистецтва, які несуть невмирущу красу крізь роки і століття.
Ще один, можливо, найважливіший мотив цієї повісті — це опис чайної церемонії. Автор намагався не лише передати особливості національної японської культури. Він хотів показати те, що означає цей обряд у високому сенсі. Адже для японців сутність чайного обряду полягає в духовному катарсисі, який, на їхню думку, відбувається під час цієї церемонії. Це таїнство пошуку в духовному світі людини прекрасного, божественного, того, що дає їй відчуття гармонії з навколишнім світом, спокою, радості.