Беранже, Дюдар і Дезі дивляться з вікна. Цілий полк пожежників-носорогів виходить з того місця, де було пожежне депо. З усіх боків до них долучаються носороги, або ті, хто тільки почав перетворюватися. Дюдар каже, що їх вже, здається, більше, ніж людей.
Дудар хоче піти. Дезі і Беарже намагаються його зупинити, але той каже, що не покине тварин, він повинен бути там... Через хвилину він вже поміж носорогів — такий самий, як вони.
Дезі і Беранже залишаються удвох. Чоловік освідчується жінці в коханні. Вона спокійно просить зачинити вікна, бо усе в кімнаті покриється брудом і пилом. Вона не шкодує і не боїться. Беранже каже, що поруч з нею йому теж не страшно. Дівчина закликає його не думати більше про носорогів; адже їм добре удвох. Мабуть, вони двоє у чомусь кращі за інших. А тому мають право на щастя. "Ми маємо право жити. І наш прямий обов'язок по відношенню до самих себе — бути щасливими, попри все. Почуття провини — це небезпечний симптом. Це признак недостатньої чистоти".
Дзвонить телефон. Дезі каже, що не треба брати слухавку. Але Беранже сумнівається: а що, як це їхні товариші? І вони можуть пояснити, що ж усе-таки сталося. Він підходить до телефону — там чути лише рев носорогів. Беранже починає думати, що носороги вирішили помститися. Тварини, між тим, уже всюди. Вони зайняли мерію, радіостанцію...
Тепер вже Дезі починає хвилюватися. Беранже заспокоює дівчину. Вона каже, що не зможе жити тут з ним, коли усюди лише носороги. І в домі — теж. Він намагається втішити її: каже, що вони мають змогу врятувати світ. Адже в них народяться діти, в тих — теж... Але дівчина не хоче мати дітей, бо це не цікаво. І навіщо рятувати світ? Може, навпаки — рятувати треба їх, бо вони не такі, як усі. Беранже повторює, що кохає її, але дівчина відповідає: "Мені трохи соромно того, що ти називаєш любов'ю, отого кволого почуття, тієї чоловічої слабості. Та й жіночої. Це й порівнятися не може із жагою й надзвичайною енергією, якою аж пишать оті істоти навколо нас".
Дезі підходить до вікна, дивиться на носорогів. їй до вподоби веселість тварин — і вона вирішує приєднатися до них. Коли Беранже не бачить, вона спускається сходами, промовляючи: "Ні, він зовсім не добрий".
Беранже дивиться у дзеркало. "Будь що, а людина — це все-таки не так потворно. Але ж я далеко не красень. Повір мені, Дезі!" Тут він бачить, що дівчини немає. Намагається наздогнати і повернути її, але марно. Повертається додому. "Звісно, ми перестали один одного розуміти. Ніякого порозуміння, ні в чому. Спільне життя розпалося. Але ж як вона могла піти, не пояснивши?!. Не сказавши ні слова. Так не роблять". Він зачиняє усі двері й вікна. Каже до голів носорогів: "Ви мене не піймаєте. Я за вами не піду, я вас не розумію. Я залишусь таким, як є. Я людина. Людина..." Сідає у крісло. "Я сам винуватий в тому, що вона пішла. Я був для неї усім. Що тепер з нею буде? Ось іще одна людина на моїй совісті... Може статися найжахливіше! Бідолашна крихітка, покинута напризволяще, одна, в цьому світі чудовиськ! Хто мені допоможе її знайти? Ніхто, тому що нікого не залишилось".
Беранже розмірковує, як можна порозумітися з тваринами. А може, Дезі була права: людина не краща за носорогів. Навпаки, носороги кращі. Він дістає знімки різних людей. Потім дивиться на себе в дзеркало. Доходить висновку, що він зовсім не гарно виглядає. А носороги — доволі красиві. Але потім відвертається від дзеркала, починає шукати рушницю. "Я вже не можу переродитись. Я так хочу, дуже хочу, але я не можу. Я вже не можу дивитися на себе. Який я бридкий! Лихо тим, хто хоче зберегти свою оригінальність! Ну, тим гірше! Я боронитимусь проти всіх! ...Я остання людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!"
Коментар
Драма Е. Йонеско "Носороги" відбиває суттєві особливості розвитку людського суспільства. Світ письменника сповнений жаху, безнадії, мороку. Фантастичне в п'єсі переплітається з прозаїчним зображенням буденності, що створює особливий світ твору — складний, дисгармонійний, як і саме життя.
Автор змальовує гротескну картину перетворення людей на носорогів. Таким чином він виступає проти знеособлювання, позбавлення індивідуальності. Крізь видимий абсурд подій просвічують важливі філософські ідеї: сенсу буття, здатності людини протистояти злу, зберігати себе як особистість. Художній світ, створений письменником, прозаїчний і населений звичайними людьми. Трагедії героїв — дрібні й абсурдні. І водночас цей світ, попри всю свою буденність, — фантастичний, бо найнеймовірніше відбувається в житті звичайному. На перший погляд, дивно, що людиною залишається саме нікчема Беранже, а не ідеальна людина Жан. Втім, пияка Беранже наділений такими рисами, як толерантне ставлення до чужих ідеалів, смаків, віросповідання, нації. А це — свідчення високої культури. І саме це дає йому свободу самому вирішувати, що є зло, і самому боротися: "Я остання людина і буду нею до самого кінця!.Я не здамся!"