Ситуація ускладнюється тим, що Анна вагітна. Вона готова все покинути й за першим словом Вронського переїхати до нього. Вона зізнається чоловіку, що нічого не може змінити, але той знов закликає "пристойно завершити їхні стосунки".
Частина четверта
Вронський починає втрачати інтерес до Анни. Жінку все частіше мучать ревнощі. Холодність чоловіка завдає їй ще більших страждань. Для неї було б краще, якби Каренін убив її, але він продовжує ігнорувати дружину і зберігати спокій. Вона повторює обом чоловікам, що незабаром помре від пологів. Одного разу Вронський та Каренін зустрічаються біля дому Кареніних. Господар дому заявляє, що забирає сина і їде до Москви. Незабаром він від'їжджає.
У Москві Каренін часто буває у домі Доллі. Жінка намагається примирити його з дружиною, але марно. "Вибачити я не можу, і не хочу, і вважаю це справедливим. Я для цієї жінки зробив усе, а вона втоптала усе в бруд, який їй притаманний", — каже Каренін.
Кіті і Левін стають усе ближчими. Фактично дівчина погоджується вийти за нього заміж. Батьки також дають згоду. Починаються приготування до весілля.
Анна відправляє телеграму чоловікові, у якій каже про близьку кончину. Вона благає Кареніна приїхати. Він вирушає у дорогу. Вдома Олексій Олександрович застає Вронського зі сльозами на очах і розгублену прислугу. Він узнає, що Анна народила дівчинку, але сама вмирає. Анна марить, коли свідомість повертається до неї, вона благає чоловіка вибачити їй. Каренін каже Вронському, що вибачив Анну.
Вронський намагається застрелитися, але лише отримує поранення. Тоді він вирішує виїхати до Ташкента. Анна одужує, але впадає у депресію. Її ніщо не цікавить. Чоловік не робить нічого, щоб змінити становище. Облонський вмовляє Кареніна дати дружині розлучення. Врешті-решт той погоджується. Вронський змінює своє рішення і разом з Анною і дочкою їде до Італії. Сергій залишається з батьком.
Частина п'ята
Відбувається урочистий обряд вінчання Левіна й Кіті. Молодята від'їжджають до села. Спочатку вони намагаються пристосуватися один до одного, але потроху їхнє життя налагоджується. Вони повертаються до Москви і дізнаються, що Микола, брат Левіна, вмирає. Кіті допомагає чоловіку порозумітися з братом. Але сама вона почувається погано. Лікарі виявляють вагітність.
Анна не відчуває своєї провини перед чоловіком. Вона хоче бачити сина — і вони з Вронським повертаються до Петербурга. Але у місті наштовхуються на відчужене ставлення суспільства, яке не хоче прийняти їх. Олексій Олександрович також не може повернути колишнє ставлення до дружини. Адже у відповідь на своє прощення він отримав самотність, осміяння, сором та презирство з боку світського оточення.
Графиня Лідія Іванівна навідує Кареніна та бере на себе обов'язки по господарству. Вона вмовляє Олексія Олександровича повністю ізолювати Сергія від Анни. Лідія Іванівна повідомляє хлопчику, що його мати померла. Однак незабаром Анна пише графині листа, в її кому благає допомогти їй побачитися з сином. Лідія Іванівна відповідає відмовою і пише образливого для Анни листа.
Незважаючи на те, що Олексій Олександрович намагається займатися освітою та вихованням сина, він досі не може знайти до нього підхід. У день народження хлопчика Анна обманом проникає у дім Кареніна. Сергій дуже радий бачити матір і каже, що ніколи не вірив у її смерть. Вронський радить Анні не виходити з дому. Але жінці нудно і вона виходить у місто. Там її чекають образи. Повернувшись додому, вона у всьому звинувачує Вронського.
Частина шоста
Кіті і Варенька гостять в Покровському. Кознишев симпатизує дівчині і хоче зробити їй пропозицію, але не наважується. Невдовзі приїжджають Стіва з приятелем Веселовським, який починає залицятися до дівчини. Левін випроваджує Веселовського з дому. Анна з дочкою Анею живе у Воздвіженському. Туди відправляється Доллі. Жінка доволі байдуже ставиться до дочки. Вона з радістю повідомляє Доллі, що більше не зможе мати дітей. Анна піклується про свою зовнішність і не хоче бути вагітною, тобто виглядати хворою. До того ж вона розуміє, що Вронський втратить до неї інтерес, бо не зацікавлений бачити хвору жінку.
Анна цікавиться господарством, вивчає книги з архітектури, агрономії і часто допомагає Вронському. Але чоловік усе більше відчуває себе у сітях цієї жінки і бажає вирватися на волю. Анна все частіше допікає його сценами ревнощів. Коли він відсутній, жінка починає потроху приймати морфін. Вронський дізнається про це. Йому така поведінка жінки не подобається.
Частина сьома
Левіни приїжджають у Москву. Костянтин відвідує Анну з Вронським. Анна намагається справити гарне враження на Костянтина. Кіті звинувачує чоловіка у тому, що він закоханий в Анну. Левін обіцяє більше не бачитися з нею.
Кіті народжує сина. Справи Облонського йдуть погано. Він намагається через Кареніна домогтися підвищення, але марно.
Наближається фінал твору. Анну важко пізнати. Вона не розчиняється всім серцем у своїх почуттях: не дарує себе коханому чоловікові, а, навпаки, вимагає лише безперечного підкорення і служіння собі, хоча й не перестає любити Вронського. Така егоїстична поведінка дружини відштовхує Вронського від Анни. Жінка дедалі більше втрачає душевну рівновагу. Її вчинки протирічать одне одному. Вронський відчуває, що кохання вже немає. Анна вирішує покарати його. Потім пише йому безглузді листи. Вона їде до Доллі, щоб знайти у неї розраду, але зустрічає там Кіті...
Суперечності суспільного і внутрішнього життя вкрай виснажили жінку. Вона вирішує покінчити життя самогубством: "Так, дуже непокоїть мене, і на те дано розум, щоб позбутися; виходить, треба позбутись. Чому ж не погасити свічку, коли дивитися більше нема на що, коли гидко дивитися на все це? Але як? Навіщо цей кондуктор пробіг по жердинці, навіщо вони кричать, ці молоді люди в тому вагоні? Навіщо вони говорять, навіщо вони сміються? Все неправда, все брехня, все обман, все зло..." І раптом, згадавши про розчавлену людину у день першої зустрічі з Вронським, вона розуміє, що їй треба робити... "Туди! — казала вона собі, дивлячись у тінь вагона, — туди, на саму середину, і я покараю його і врятуюсь від усіх і від себе... І свічка, при якій вона читала сповнену тривог, обманів, горя і зла книгу, спалахнула яскравішим, ніж будь-коли, світлом, освітила їй все те, що раніше було в темряві, стала меркнути й назавжди погасла".
Частина восьма
Каренін забирає до себе маленьку Аню.
Кіті з Левіним дуже щасливі — у них росте син Митя. Левіни віддають частину маєтку Доллі — це допомагає виправити скрутне становище Облонських.
Вронський вирушає до Сербії.
Левін через довгі роздуми, гіркі розчарування й численні помилки нарешті відкриває для себе Бога. Він доходить висновку, що "безсумнівний прояв божества — це закони доброти... у визнанні яких я... поєднаний з іншими людьми в одну спілку віруючих, яке називають церквою... Життя моє тепер, усе моє життя, незалежно під усього, що може трапитися зі мною, кожна хвилина його — не тільки не беззмістовне, як було раніше, а має безсумнівний зміст добра, який я владен укласти в нього!"
На цій оптимістичній ноті завершується роман.
Коментар
У романі Л. М. Толстого "Анна Кареніна", який він писав протягом кількох років (1873-1877) відбилися погляди письменника на проблеми шлюбу, сімейних стосунків. Спочатку він хотів показати в ньому долю одруженої жінки із вищого світу, яка "загубила себе", але поступово рамки твору розширювалися і в остаточній редакції письменник висвітлив цілу епоху російського життя.
Із надзвичайною майстерністю і силою психологічної правди він змалював трагедію молодої жінки, яка прагнула досягти справжнього щастя і загинула під тягарем фальшивої і бездушної моралі світського суспільства.
У центрі твору — трагедія Анни Кареніної, жінки 60-70-х років XIX століття, яка намагається відстояти своє право на кохання та свободу. Героїня повна душевних сил, зовнішньо та внутрішньо приваблива, особливо її виразний жвавий погляд, світло її блискучих сірих очей, чудова посмішка на рум'яних губах. Зовнішність героїні, відтворена письменником, частково зображує зовнішність доньки О. С. Пушкіна — Марії Олександрівни, що підтверджують свідоцтва багатьох сучасників.
Приваблює героїня не тільки своєю зовнішньою красою, але й духовно багатою натурою, наповненим внутрішнім життям, душевністю, щирістю, безпосередністю вираження своїх почуттів, що привертало увагу людей, які спілкувалися з нею. У Анни — необмежені інтереси, схильність до англійських романів, до творчості, великі пізнання у мистецтві й архітектурі, жвавий відгук на суспільні питання життя, багатогранні таланти. В її душі виникає несподіване сильне почуття до молодого привабливого Вронського. Це кохання викликає в душі героїні приховані сили й поривання до вільного, справжнього життя, однак можливість щастя з коханим виявляється примарою. Світське суспільство може закрити очі на приховані стосунки, але не пробачить відкритих почуттів і вчинків, які були в натурі Анни. Як реаліст і тонкий психолог, Толстой пояснює причину трагічного кохання Кареніної і Вронського не тільки зовнішніми причинами— згубним впливом суспільства, а й суто внутрішніми чинниками, які приховані в душах героїв.
Толстой досяг великої майстерності у змалюванні людських характерів. Він показує характери у динаміці, в складному переплетенні вчинків і почуттів, уникаючи при цьому однозначних характеристик образів, даючи читачеві простір для аналізу і власних думок.
Твір відзначається поліфонією, у ньому зображено не тільки історію Анни Кареніної і Вронського, а й безліч інших сімейних і несімейних історій. Цілісності роману надає авторська думка про руйнування духовної єдності в світі, а також про добро (життя для інших) і зло (життя тільки для себе).
Велике значення мають у романі символи (залізниця — загальне зло, антигуманні сили; перегони — уособлення аморального, абсурдного життя тощо).
Особливої привабливості твору надають картини природи, у зображенні яких Толстой виявився справжній майстром. Зображення картин природи є також чудовим засобом характеристики героїв, і психологічним тлом подій, водночас вираженням думок про існування іншої, відмінної від суспільної, сфери — простоти, правди, природності, де кожне єство повертається до своєї суті.