Йосифа, в середині якої знайшли цілу купу золотих монет.
Полковника Ауреліано Буендіа нічого не цікавить: він відійшов від політики, живе тим, що у своїй лабораторії-майстерні виготовляє золотих рибок, виручає гроші — золоті монети, з яких знову виготовляє рибок. В його діях немає змісту, але він залишається знаменням заколоту.
Президент країни на честь чергової річниці Неєрландського перемир'я виголошує відсвяткування ювілею полковника Ауреліано Буендіа. На день народження батька приїжджають 17 синів Ауреліано від 17 різних жінок. Під час меси падре накреслює кожному з них попелом хрест на лобі, який нічим не змивається.
З легкої руки одного з синів Ауреліано в місто прийшла залізнична станція разом з потягами і залізною дорогою. Іноземці грінго почали відбудовувати "своє" місто, насадили бананові плантації.
Від Ремедіос Прекрасної йде приваблюючий запах, що призводить до ошелешуючих дій будь-якого чоловіка: стали поговорювати, що Ремедіос наділена здібностями приносити смерть.
Цитата:
"Але для того, щоб підкорити Ремедіос Прекрасну і навіть зробити себе невразливим для пов'язаних з нею небезпечностей, було б досить первісного і простого почуття, як любов, але саме цього нікому не приходило в голову".
Переказ:
Ремедіос не була здатна ні до якої хатньої роботи, і ..."вона стала блукати в пустелі самотності".
Цитата:
— Мені ніколи не було так добре.
Тільки-но Ремедіос Прекрасна вимовила ці слова, як Фернанда відчула, що ласкавий сяючий вітерець вириває у неї з рук простирадла, і побачила, як він розправив їх у повітрі... Амаранта ж відчула таємниче колихання мережив на своїх спідницях і в ту хвилину, коли Ремедіос Прекрасна стала возноситися, учепилась за свій кінець простирадла, щоб не впасти. Лише одна Урсула, майже зовсім сліпа, зберегла ясність духу і зуміла розпізнати природу цього нездоланного вітру — вона залишила простирадла на милість його осяйних струменів і дивилася, як Ремедіос Прекрасна махає їй рукою на прощання..."
Переказ:
Місто змінювалося, все більше заполонили його чужинці. Одного разу всі 16 синів Ауреліана, відзначені знаком хреста, були вбиті. Батько хоче помститися за них, шукає гроші, що заховала мати з розбитої скульптури св. Йосифа.
Дочка Фернанди Меме закохалась у простого ремісника Маурісіо Бабілонью. Коли він мав з'явитися, все заполоняли жовті метелики. По дорозі на таємне побачення з Меме Маурісіо поранено у спину, він стає калікою, але не видає свою кохану. Меме відсилають подалі від дому. Через деякий час монашка приносить кошик для Фернанди: у ньому знаходиться маленький син Меме.
Почалася серія забастовок і заворушень у банановій кампанії. Очолює боротьбу з хазяями Хосе Аркадіо II.
Урсула думає: "Схоже, що все в світі йде по колу".
Військові приходять арештувати Хосе Аркадіо II, але в лабораторії, де сидів Хосе, його не побачили, хоча дивилися на те місце, де сидів заколотник.
Хосе Аркадіо II починає вивчати пергаменти — записи цигана Мелькіадеса, який перед смертю жив у цій кімнаті.
У місті після розстрілу трьох тисяч робітників-страйкарів почався дощ. Стара Урсула передвіщає, що цей дощ без упину скінчиться лише після її смерті.
Хосе Аркадіо II вважають безумцем, але він зміг скласти таблицю криптографічних малюнків.
Ауреліано Другий і Аркадіо II помирають майже одночасно, їх ховають, переплутавши могили.
Ауреліано, син Меме, продовжує розшифровку пергаментів. Будинок Буендіа занепадає, його навіть починають точити руді мурахи.
Поступово не своєю смертю відходять численні члени клану Буендіа.
Залишається Ауреліано, син Меме, що розшифровує тайнопис Мелькіадеса. Він навіть не помітив, що хлопці утопили його родича Хосе Аркадіо і вкрали 3 мішки золотих монет з кладу, захованого зі скульптури св. Йосифа.
Через деякий час додому повертається двоюрідна сестра і одночасно тітка Ауреліано, Амаранта Урсула, разом з чоловіком Гастоном, якого привела на тонкому поводку, пов'язаному навкруг шиї обранця.
Амаранта Урсула і Ауреліано стають коханцями, Гастон покидає дружину, їде до Брюсселю.
Амаранта Урсула народжує від Ауреліано дитину: хлопчика з свинячим хвостиком — повторюється історія сім'ї.
Після пологів і кровотечі Амаранта Урсула вмирає.
Коли Ауреліано після страждань приходить до свідомості, починає шукати дитину. У кошику знаходить лише оболонку малюка, якого заїли мурахи.
Цитата:
"Ауреліано неначе зацепенів. Але не від подиву й жаху, а тому, що в надприродню мить йому відкрились останні ключі шифрів Мелькіадеса, і він побачив епіграф до пергаментів, що були приведені в повну відповідність з часом і простором людського світу: "Перший в роду буде до дерева прив'язаний, останнього в роду з'їдять мурахи".
"Він зрозумів, що вийти з помешкання йому вже не вдасться: за пророцтвом пергаменту місто-привид буде зметено з обличчя землі ураганом у ту саму мить, коли Ауреліано Бабілонья закінчить розшифровку пергаменту, і записане ніколи не повториться, бо тим родам людським, що приречені на сто років самотності, не судилося з'явитися на Землі двічі".
Коментар
У прикарибській зоні Колумбії, звідки родом Г. Г. Маркес, змішалися європейські, індійські й африканські традиції народної культури з побутовим народним католицизмом.
Тому міфообрази і міфосюжети фольклору та християнства становлять основний шар образно-символічної структури роману "Сто років самотності".
Тип художнього зображення в літературі, у якому органічно поєднуються реальне та фантастичне, побутове і міфологічне, раціональне та ірраціональне, свідоме та підсвідоме, дійсне й уявне, таємниче, називається магічним реалізмом.
У вузькому значенні термін "магічний реалізм" застосовується щодо однієї з провідних тенденцій латино-американської літератури, яскравим представником якої є Г. Г. Маркес.
Риси "магічного реалізму" Г. Г. Маркеса:
звернення до національних джерел, традицій;
синтез побутового і чарівного, сучасності та історії, дійсного й уявного;
філософська спрямованість творів;
узагальненість, універсалізм образів, ситуацій;
прийом очуднення ("вивернути дійсність навиворіт, щоб розглянути, яка вона зі зворотнього боку" — Г. Г. Маркес);
осмислення історичного, культурного, соціального досвіду людства в конкретних художніх образах;
використання традиційних літературних сюжетів і мотивів;
"реальність дива" — буденне, звичне у супроводі чарівного, фантастичного, містичного.
Життєпис родини Буендіа починається з безгріховних, як Адам і Єва, Хосе Аркадіо й Урсули. Ці першопредки — двоюрідні брат і сестра — одначе несуть у собі гріховний інцест, що потім штовхає Хосе Аркадіо на вбивство (асоціація з біблійним сюжетом про Каїна та Авеля).
Поєднання реального і фантастичного, буденного і чарівного починається з перших сторінок роману і пронизує все тло твору "магічного реалізму": циган Мелькіадес постачає в Макондо незвичайні для селян предмети, що мають чарівні властивості — магніт, лупу, підзорну трубу; падає фантастичний дощ протягом чотирьох років; підноситься Ремедіос Прекрасна на простирадлах, яких шкода Фернанді, незадоволеній втратою майна... До речі, реальне і фантастичне одночасно переплітається з християнськими символами (те ж вознесіння на небо Ремедіос Прекрасної, блукання Хосе Аркадіо Буендіа та його дружини Урсули, а також їх "послідовників" у пошуках нового життя — "землі обітованной..."), проблеми кровозмішення — "едіпового" комплексу — з гротескно-сатиричним тоном (в Амаранти Урсули й Ауреліано Бабілонья народжується дитина із хвостом, бо Амаранта Урсула доводиться Ауреліано і тіткою, і сестрою), а образ старого Хосе Аркадіо Буендіа, прив'язаного до каштану, породжує асоціацію з античним Прометеем, прикутим до скелі, з Христом на Голгофі...
І хоча Гарсіа Маркес "перевідтворює дійсність у пародійному ключі", крім іронії, твір через узагальненість, універсалізм образів і ситуацій наповнює філософічний зміст, пов'язаний з історією Латинської Америки.
Автор конкретно не визначає час подій, описаних у романі, але побічні факти вказують на період приблизно з 30-50-х років XIX століття по 30-40-і роки XX століття, період громадянської війни в Колумбії.
Символічне значення назви роману "Сто років самотності" — пояснюється висновком, до якого доходить Урсула, найстаріша з роду Буендіа: "...час не минає..., а знову й знову повертається і ніби рухається по колу". Сто років "рухається по колу" самотність героїв, що находяться у вирі подій, оточенні знайомих і родичів: їх не розуміють, як сервантесового Дон Кіхота, чудасій Хосе Аркадіо Буендіо, що заради незвичайних речей і бажання відкриттів відходить від звичайного життя обивателя; залишається одинокою і возноситься на небо чиста, непорочна Ремедіос Прекрасна, яка жадала кохання і не знайшла нікого, хто зміг би пробудити в ній це велике почуття; йде на війну з деспотизмом юний Ауреліано Буендіа, але повертається зневірений, жорстокий і самотній, втративший ідеали, любов до батьківщини і самого себе...
Відсутність почуття любові як духовної спільності породжує роз'єднаність людей і їх самотність.