Він почав лазити по стінах, стелі, а потім у відчаї впав на стіл.
Пролунав дзвінок. Це прийшов батько. Із уривчастої розповіді дочки Грети він зрозумів, що Грегор силоміць удерся до вітальні і налякав матір.
"Грегор повернув голову і глянув угору на батька. Невже це той самий чоловік, що колись кволий лежав у перинах, ...неспроможний навіть підвестися, і тільки радісно простягав назустріч йому руки?.. Тепер батько був дуже показний: одягнений у щільний мундир з позолоченими ґудзиками; над стоячим коміром звисало подвійне підборіддя; карі очі... дивилися бадьоро й уважно", завжди розпатлане сиве волосся тепер було дбайливо зачесане. "Заклавши руки в кишені штанів, люто скрививши обличчя, він простував до Грегора". Грегор знав, що з перших днів перетворення батько вирішив бути з ним якнайсуворішим, а тому почав тікати. Раптом він побачив, що батько кидає в нього яблуками, що стояли у вазі на столі, і відчув, як одне яблуко просто-таки вгрузло йому в спину, завдаючи страшного болю. Непритомніючи, він побачив, що мати вибігла з його кімнати, кинулася на шию батькові, благаючи не вбивати сина.
III
Яблуко так і залишилося в спині Грегора. Від цієї рани від страждав понад місяць, втратив рухливість, не тільки не лазив по стінах, а навіть переходив кімнату дуже повільно. Та за ці страждання він отримав винагороду: "тепер щовечора двері до вітальні... відчинялися, і він, невидимий у темряві, лежав собі і бачив усю родину біля освітленого столу, слухав їхню розмову..."
Щоправда, тепер у вітальні здебільшого мовчали. Батько засинав у кріслі, "мати, згорбившись, шила тонку білизну для крамниці мод, а сестра, що знайшла собі місце продавця, вчила стенографію і французьку мову".
О десятій годині мати й сестра будили батька, під руки відводили у спальню.
Хто в цій спрацьованій родині міг зробити для Грегора більше, ніж було необхідно?
Жили вони дедалі скромніше, служницю відпустили, все робила мати, а найважчу роботу виконувала височенна кістлява жінка з сивим розпатланим волоссям, яка приходила вранці і ввечері. Дійшло навіть до того, що продали родинні коштовності.
Часом Грегор обіцяв собі знову взяти турботи про сім'ю на себе, та потім він втрачав бажання піклуватися про родину. Іноді йому хотілося залізти до комори і взяти те, що йому належить і що захочеться. Але він не знав, що б таке він хотів з'їсти. Сестра не розмірковувала, що йому смакує, а підсовувала миску з будь-якою їжею. Прибирала вона в кімнаті теж абияк. Якось мати сама добре вимила кімнату. Грета, побачивши це, зайшлася плачем. Батько намагався заспокоїти і її, і матір, "а Грегор сичав з люті, що нікому не спало на думку зачинити двері, щоб він не бачив і не чув цієї веремії".
Кощава прибиральниця за своє довге життя бачила, мабуть, і не такий клопіт, а тому не відчула до Грегора ніякої огиди, коли випадково побачила його. Вона завжди заглядала до кімнати і кликала Грегора ласкавими, як їй здавалося, словами: "Ходи, ходи, кузько!" Спочатку Грегор не реагував на це, а потім вирішив налякати жінку: рушив на неї, ніби хотів напасти. Але служниця підняла стілець, роззявивши рота. "Видно було, що вона стулить його аж тоді, коли торохне Грегора по спині".
Грегорова кімната недовго була пустою. Домашні стали зносити туди всі непотрібні речі, які жаль було викинути. Таких речей було багато: батьки впустили трьох пожильців, які все, Що їм треба, привезли з собою. Вони вимагали, щоб скрізь був порядок, а тому навіть ящик для сміття помандрував до Грегорової кімнати.
"Пожильці часом вечеряли вдома, у вітальні, тому двері до Грегорової кімнати відчиняли тепер не щодня". Але одного разу робітниця залишила двері відчиненими, і Грегор міг бачити трьох поважних бородатих панів. Мати і сестра подавали страву, а батько шанобливо вклонився пожильцям, перш ніж іти вечеряти на кухню.
Під кінець вечері з кухні залунала музика. Це Грета грала на скрипці. Пожильці попросили дівчину грати у вітальні. "Грегор, причарований музикою, насмілився підлізти трохи ближче і висунув голову аж до вітальні". Він був обліплений нитками, волоссям, різними недоїдками, бо збайдужів настільки, що кинув звичку витирати об килим своє тіло. "І незважаючи на це, він насмілився ступити до вітальні на чисту, без єдиної плямки підлогу".
Пожильцям не сподобалась гра, і вони відійшли до вікна, про щось стиха розмовляючи. "А сестра грала чудово. Грегор підліз ще ближче, тримаючи голову при самій підлозі, щоб, може, якось перехопити сестрин погляд". Йому хотілося, щоб вона зайшла до його кімнати й залишалася там, поки він житиме.
Раптом один із пожильців помітив Грегора. Усі троє не злякалися, а зажадали від батька пояснень, чому їм не сказали про дивного сусіда. Вони заявили, що з огляду на обставини більше не залишаться в домі і, хряснувши дверима, зникли у своїй кімнаті. Батько дійшов до крісла і втомлено сів, розпачливо хитаючи головою. Грегор чекав бурі там, де його побачили пожильці.
Першою висловилась сестра. Вона сказала, що не вважає цю потвору своїм братом і хоче, аби сім'я здихалася його.
Батько погодився з нею, а мати "затулила рукою рота і з божевільним виразом в очах почала глухо кашляти". Грета кинулася допомагати матері, а потім знову сказала, що їм треба спекатися цієї потвори, що батьки повинні зрозуміти — це не Грегор, це велика комаха.
"Якби він нас розумів, з ним можна було б якось домовитися", — сказав батько і заплющив очі на знак того, що згоден із дочкою. Раптом Грета скрикнула і сховалась за батька. Грегор і на гадці не мав лякати когось. "Просто він почав обертатися, щоб зайти до своєї кімнати". Йому було важко рухатися, адже він давно вже нічого не їв. "Нарешті він спинився й оглянувся". Усі мовчки й уважно стежили за ним. "Його ніхто не гонив, його полишили на самого себе". Він довго ліз до своєї кімнати. Останній його погляд перед тим, як зайти в кімнату, був спрямований на матір. Але вона вже міцно спала.
"Не встиг Грегор переступити поріг, як двері за ним зачинили й замкнули на ключ". "Що ж тепер?" — подумав Грегор. "Хоч усе тіло боліло йому, але здавалося, що біль поволі слабшав, тож, певно, скоро мав і зовсім минутися. Гниле яблуко на спині і запалена рана навколо нього, геть заліплена пилюкою, вже майже не дошкуляли йому. Про свою сім'ю він згадував зворушено й любовно". Думки його були чисті й лагідні. "Він дожив ще до тієї хвилини, коли за вікном почало світати".
Ранком робітниця заглянула на Хвильку до Грегора, побачила нерухоме тіло, штовхнула його мітлою, а потім голосно крикнула у спальню подружжя, що воно здохло. Усі Замзи зібралися над тілом і тільки зараз помітили, який він худий.
Зі своєї кімнати вийшли пожильці і здивувалися, що сніданок ще не готовий. "Раптом на порозі вітальні з'явився пан Замза в мундирі, жінка і дочка підтримували його під руки". Хазяїн випростав руку, показав на двері і наказав пожильцям забиратися геть. Чоловіки були здивовані, але без заперечень одягли капелюхи, взяли ціпки і поспішили вийти. Сім'ї Замза ніби тягар упав з пліч. Вони вирішили сьогодні добре відпочити й погуляти, сіли писати пояснювальні записки на роботу і навіть не помітили, як зайшла робітниця. Коли пан Замза спитав, чого вона хоче, жінка зайшлася веселим сміхом і сказала, щоб вони не клопотались, "де діти ту погань. Усе вже зроблено".
Замзи не захотіли слухати, як усе було, і робітниця пішла, роздратовано грюкнувши дверима.
Пан Замза ніжно обійняв жінок і сказав, щоб вони все забули. "Потім усі троє вийшли з помешкання, чого не робили вже місяцями, і поїхали електричкою на природу, за місто". Там вони обговорили свої плани на майбутнє. Виявилося, що справи у кожного не такі вже й погані, усіх їх чекає гарна робота. Вони вирішили змінити помешкання на менше й зручніше. "Отак розмовляючи, пан і пані Замза майже одночасно помітили, що їхня дочка, яка ставала дедалі жвавішою, останнім часом хоч і пережила таке лихо і щоки її зблідли, зробилася стрункою, вродливою дівчиною". Вони одночасно подумали, що час уже шукати для неї добру пару.