— Що ж, я весь ранок базікатиму тут з сірою мавпою? Сюди, Акело! Цей чоловік надокучив мені!
Бульдео, який усе ще стояв, нахилившись над головою тигра, раптом опинився на траві під великим сірим вовком, а Мауглі спокійно білував тигра далі, ніби був один-однісінький на всю Індію.
Треба віддати Бульдео належне: коли б він був молодший років на десять, то спробував би поборотись з Акелою, зустрівшись із ним у лісі. Але вовк, що так слухається наказів хлопчика, був не зовсім звичайний звір! "Звісно, це чари", — думав Бульдео і навіть не був певен, чи допоможе йому той амулет, що він його носив на шиї. Мисливець лежав тихо-тихо, не насмілюючись навіть поворухнутися і чекаючи щохвилини, що Мауглі перетвориться на тигра.
— Магараджо, великий царю! — промовив він нарешті тремтячим голосом. — Я старий. Я гадав, що ти звичайний пастушок. Дозволиш ти мені встати і піти геть, чи твій слуга розірве мене на шматки?
— Іди, і нехай з тобою буде мир! Тільки надалі Не хапайся до моєї здобичі. Пусти його, Акело!
Прийшовши у село, Бульдео розповів цілу історію про чаклунство, а жрець вислухав її й насупився.
Коли череда наблизилась до села, Мауглі побачив вогні й почув звуки рогів і передзвін храмових дзвонів. Біля царини його чекало майже півсела. "Це тому, що я вбив Шер-Хана", — подумав Мауглі, але раптом на нього полетіла злива каміння, і селяни закричали:
— Чаклун! Вовчий виродок! Чортяка з Джунглів! Геть від нас!
Стара рушниця голосно бабахнула, і один молодий буйвол заревів з болю.
— Знову чаклунство! — закричали селяни. — Він може відвертати од себе кулі!.. Бульдео, та то ж твій буйвол!
— Однак вони не кращі за нашу Зграю, оці твої брати! — промовив Акела, спокійно сідаючи на землю. — Якщо кулі щось означають, то мені здається, що вони хочуть тебе прогнати.
— Вовк! Вовчий виродок! Забирайся звідси! — кричав жрець, вимахуючи перед собою гілкою священної рослини — тульси.
— Знову? — здивовано спитав Мауглі. — Минулого разу мене прогнали за те, що я Людина, а тепер за те, що я вовк! Ходімо, Акело!
Тільки одна жінка — то була Мессуа — підбігла до череди і закричала:
— О сину мій, сину мій! Вони кажуть, що ти — чаклун, що ти можеш перетворитись на будь-якого звіра! Я не вірю цьому, але ти все ж таки йди звідси, бо вони тебе вб'ють.
Мауглі засміявся коротким, похмурим сміхом: камінь влучив йому в обличчя.
— Це одна з тих безглуздих вигадок, які вони розповідають увечері під великим деревом. Принаймні знай, що за твого сина віддячено! Я не чаклун, Мессуа. Прощавай! — крикнув Мауглі.
Він круто повернувся і пішов геть із Самотнім Вовком; коли він глянув на зорі, то відчув себе щасливим.
— Тепер уже не доведеться мені спати в пастках, Акело! Візьмемо шкуру Шер-Хана й підемо... Ні, не будемо робити селянам ніякого лиха, бо Мессуа була добра до мене!
Місяць уже заходив, коли Мауглі підійшов до Скелі Ради і зупинився перед лігвом Матері Вовчиці.
— Вони прогнали мене з Людської Зграї, Мати! — закричав Мауглі. — Але я додержав свого слова і прийшов зі шкурою Шер-Хана!
Мати Вовчиця поважно вийшла зі своїми вовченятами, і очі в неї спалахнули, коли вона побачила Шер-Ханову шкуру.
І тоді Мауглі проспівав свою пісню без рим, пісню, що сама народилася в його душі. І він співав її так голосно, як тільки міг, і так довго, наскільки дозволяв подих. А в перервах йому підвивали Сірий Брат і Акела.
А один худющий вовк завив:
— Води нас знову, Акело! Керуй нами знову, Людське дитинча, бо нам остогидло це беззаконня і ми хочемо знову бути Вільним Племенем!
— Людська Зграя і Вовча Зграя прогнали мене, — сказав Мауглі. — Тепер я полюватиму в Джунглях сам!
Вранішня пісня джунглів
Цитата:
Мауглі долав милю за милею, пробігаючи по дев'ять миль за годину, і радів, що не ослаб після довгих місяців життя з людьми. Він думав лише про одне — звільнити Мессуа та її чоловіка.
Уже спустилися сутінки, коли Мауглі розгледів добре знайомі пасовища й дерево дхак, де його чекав Сірий Брат того ранку, коли він убив Шер-Хана. І хоч хлопчик сердився на весь людський рід та його звичаї, все ж він відчув, як щось здавило горло, і насилу перевів подих, угледівши сільські покрівлі.
Попід стіною він прокрався до хатини Мессуа. Заглянув у вікно. Мессуа лежала долі, рот у неї був заткнутий, руки й ноги скручені ременями; жінка важко дихала і стогнала. Чоловіка її прив'язали До яскраво розмальованого ліжка. Двері хатини, що виходили на вулицю, були щільно причинені, знадвору їх підпирали спинами три чи чотири чоловіки. Мауглі вліз у вікно, нахилившись, поперерізав ремені, якими були зв'язані чоловік і жінка, витяг із рота Мессуа ганчір'я; потім пошукав, чи немає в хатині молока.
Мессуа майже збожеволіла від болю і страху (з самого ранку її били і шпурляли в неї камінням), і Мауглі ледве встиг своєчасно затулити рукою їй рот, щоб не закричала. Збентежений і розлютований чоловік Мессуа сів і почав вибирати землю та різне сміття зі своєї закуйовдженої бороди.
— Я знала, я знала, що він прийде, — заридала нарешті Мессуа. — Тепер я певна — він мій син, — і вона пригорнула Мауглі до серця.
Досі Мауглі тримався спокійно, але тепер весь затремтів, і це здивувало його самого,
— Навіщо ці ремені? Чому вони тебе зв'язали? — запитав хлопчик, помовчавши.
— Щоб убити за те, що ми прийняли тебе як сина, за що ж іще, — сказав чоловік похмуро. — Подивись, я весь у крові.
Мессуа не сказала нічого, але Мауглі глянув на її рани, і чоловік та жінка почули, як хлопчик заскреготав зубами.
— Хто це зробив? — спитав він. — їм треба відплатити.
— Це діло всього села. Я був дуже заможний, мав багато худоби. От ми й стали чаклунами, надавши притулок тобі.
— Я не розумію, хай розкаже Мессуа.
— Я давала тобі молоко, Нату, пам'ятаєш? — боязко сказала Мессуа. — Бо ти мій син, якого схопив тигр, і тому я дуже любила тебе. Селяни сказали, що я твоя мати, мати перевертня, і через те заслуговую смерті.
— Он там дорога в Джунглі, — Мауглі показав на вікно. — Ваші руки й ноги вільні. Тікайте.
Переказ:
Мауглі споряджає у дорогу Джунглями для Мессуа та її чоловіка охорону — Мати Вовчицю.
Канхіварі стане безпечним притулком для вигнанців.
Тим часом Багіра навела жах на жителів села, що прийшли спалити оселю Мессуа разом З її хазяями.
Цитата:
Нарада під смоквою край села ставала все гучніша. Скоро знявся дикий галас, і цілий натовп чоловіків та жінок кинувся вулицею. Бульдео і брамін вели перед, а весь натовп біг за ними й кричав:
— Відьма й чаклун! Запаліть покрівлю! Ми покажемо, як переховувати перевертнів.
Трохи зам'ялися з дверима. Вони були добре замкнені, але натовп навалився на двері й вирвав їх геть. Світло смолоскипів залило кімнату, в якій, витягнувшись на весь свій зріст, схрестивши лапи й звісивши їх з одного кінця постелі, лежала Багіра — чорна, мов смола, і страшна, мов пекло. Минуло кілька хвилин сповненої відчаю тиші, поки перші ряди людей задкували назад, до порога. В цей час пантера підвела голову й позіхнула солодко і навмисне повільно, — так вона позіхала завжди, коли хотіла образити когось рівного собі. Її складчасті губи піднімались і відтягувались, червоний язик вигнувся, нижня щелепа одвисла так, що ви могли б заглянути в гаряче горло пантери й побачити величезні ікла; потім щелепи стулились і брязнули, мов металеві застібки скрині. Наступної миті вулиця опустіла. Багіра вистрибнула у вікно і вже стояла поряд із Мауглі. А охоплений панічним жахом натовп з криком і ревінням біг вулицею; спотикаючись і падаючи, селяни намагалися швидше дістатися до своїх хатин.
Здавалося, село охопила німа тиша пообіднього сну, але, прислухавшись уважно, можна було почути, як риплять важкі скрині з зерном: їх пересували до дверей.
Переказ:
Ніхто з села не насмілився переслідувати втікачів.
Мауглі вирішив помститися ледачим, дурним і жорстоким жителям села, але жертв не хотів: "хлопчик нізащо в світі не позбавив би життя Людину, щоб іще раз відчути жахливий запах крові".
Князівський анкас
Переказ:
Великий кам'яний пітон Каа розповів Мауглі про Холодні Печери, в яких сторожує Білий Клобук, кобра, що охороняє речі, "за найгіршу з яких умерло б чимало людей".
Цитата:
— О-о! — промовив Мауглі, — так воно ж схоже на те, чим розважається Людська Зграя. Тільки це жовте, а там руде.
Мауглі кинув золоті монети і пішов далі... За довгі роки метал розсунувся і розплився, як пісок під час відпливу. Біла кобра сказала правду. Ніякими грошима не можна було оцінити ці скарби, що добувалися протягом століть війнами, грабунками, торгівлею та податками.
Мауглі, звісно, не міг збагнути значення цих речей. Ножі трохи зацікавили хлопчика. Але вони виявилися легші за його власний ніж, і Мауглі кинув їх геть. Нарешті він знайшов щось справді привабливе; воно лежало в кутку, біля одного напівзасипаного паланкіна. Це був анкас двофутової довжини, тобто палиця для слонів, схожа на невеликий човновий гак. На верхівці палиці поблискував один круглий рубін; весь восьмидюймовий держак був густо поцяцькований необробленою бірюзою, і це робило його дуже зручним. Нижче — нефритовий обідець з гірляндою квітів, листя яких зроблене з смарагдів; самі ж квіти — рубінові і вставлені в холодний зелений камінь. Уся інша частина держака виготовлена з чистої слонової кості, а саме вістря і гак — із золотою інкрустацією, картина ловлі слонів. Малюнки стосувалися друга Мауглі — старого Хаті, і це зацікавило хлопчика.
Біла кобра повзла слідом за Мауглі.
— Невже не варто умерти заради цього? — сказала вона.
— Не розумію, — відповів хлопчик. — Ці речі тверді, холодні та зовсім не придатні для їжі. Але ось цю штуку, — Мауглі підняв анкас, — я хочу взяти з собою, подивлюсь на неї при сонячному світлі. Я йду зараз. Тут темно і холодно.
— Подивись під ноги. Вони прийшли сюди багато років тому, щоб забрати скарби. Я поговорила з ними в темряві, і рони й по цей день лежать тут.
— Та навіщо мені всі ці скарби? Якщо ти дозволиш узяти з собою анкас, то я вважатиму щасливим своє полювання. Якщо ж ні — все одно полювання вдале. Я не б'юся з Отруйним Племенем, і, крім того, я знаю Владичне Слово цього племені.
— Тут лише одне Владичне Слово — моє.
З палаючими очима Каа кинувся вперед.
— Хто просив мене, щоб я привів Людину? — прошипів пітон.
— Звісно, я, — прошепотіла стара кобра.