Беранже говорить, що прийшов навідати його, а головне— вибачитися за вчорашню сварку. Водночас Беранже зауважує, що не впізнає голосу свого приятеля, до того ж Жан постійно кашляє. Беранже говорить: "Ще раз пробачте мені... Хочу вам сказати, що, кожен по-своєму, ми обидва мали слушність. Зараз це доведено. У місті є однорогі носороги так само, як і дворогі". Жан приймає вибачення, але говорить про те, як погано себе почуває, наче все кипить усередині, "трохи морозить і болить голова". Жан розповідає про свій стан, і його голос дедалі стає все хрипкішим. Але він запевняє Беранже, що голос змінився саме у приятеля, а не в нього. Беранже підходить ближче до Жана і бачить у нього на чолі ґулю, яка стирчить якраз над носом. Жан іде до ванної кімнати подивитися на ґулю, а коли повертається назад, видно, що колір його шкіри став якимось зеленуватим. Беранже його заспокоює, каже, що треба полежати кілька днів і Жан одужає. Але Жан говорить, що мусить заробляти на хліб. Беранже дивується ще більше: у Жана понадималися жили, його шкіра продовжує зеленіти і грубіє. Беранже хоче викликати до приятеля лікаря, але той грубо відштовхує його від телефону. Жан кричить, що не вірить у дружбу Беранже, що він мізантропці якщо люди будуть стояти в нього на дорозі, він просто розчавить їх.
Беранже говорить Жанові, що Беф став носорогом, на що Жан відповідає: "...бути носорогом не гірше, ніж людиною. Носороги, зрештою, такі ж, як і ми, і мають однакове з нами право на життя!" Беранже відповідає, що людей не можна порівнювати з тваринами, бо у перших є мораль. Жан говорить, що мораль треба переступити, "мораль протиприродна. ...Треба відновити підвалини нашого життя. Повернутися до первісної цілості". Беранже намагається переконати його, що люди мають систему неспростованих цінностей, якої немає у тварин. Жан кричить Беранже, що той "старий сентиментальний дурник", а йому самому подобаються зміни, тому Жан не. проти стати носорогом. Врешті-решт його ріг росте на очах: Жан стає носорогом. Беранже ще намагається викликати лікаря, але Жан кидається на нього з криком: "Я затопчу тебе, я затопчу тебе!"
Беранже вдається вискочити з ванної кімнати, в якій лютує носоріг. Беранже стукає до Жанового сусіда, потім до швейцара, кричить, що у будинку носоріг. Але з дверей і сусіда, і швейцара на цей крик з'являються голови носорогів. Беранже повертається до кімнати Жана, дивиться у вікно і бачить одних лише носорогів: "На вулиці їх тепер ціле стадо! Носорожаче військо, біжить собі вулицею вниз!.. Як вибратись, як мені вибратися?.. А ще казали, що ця тварина живе одинцем! Це брехня. Таку думку слід переглянути!".
Дія третя
Кімната Беранже, яка надзвичайно нагадує Жанову. Беранже лежить на дивані, голова в нього перев'язана. Йому сниться щось погане, бо уві сні він кричить: "Роги, стережися рогів!"
Беранже падає з ліжка, прокидається і біжить до дзеркала, полегшено зітхає, коли не знаходить на своєму обличчі гулі. Він прислухається до свого кашлю, ще раз дивиться у дзеркало й остаточно заспокоюється, бо не перетворився на носорога.
До Беранже приходить Дудар. Беранже розповідає йому, що боїться переродитися. Дудар його заспокоює, говорить, що не слід так перейматися, навіть через те, що трапилося з Жаном. Беранже намагається зрозуміти, що стало причиною перетворення людей на носорогів. Дудар припускає, що це могла бути якась пошесть, говорить, що з цим потрібно змиритися: "Безглуздо, на мій погляд, шаленіти через те, що кільком особам заманулося поміняти шкуру. Їм було погано у власній. Вони ж вільні..." Але Беранже переконаний, що треба перерубати сам корінь зла. Дудар продовжує його заспокоювати, говорить, що пан. Папільйон став носорогом, і намагається виправдати Папільйона: "кожен досягає сублімації, як може", "таке з кожним може трапитися". Але вражений Беранже переконаний, що кожен має створювати опір "носорогізму". Дудар відповідає, що "завжди треба намагатися зрозуміти. ...Зрозуміти — значить виправдати". Беранже і Дудар сперечаються про те, що таке ненормальність і нормальність, і наскільки природно те, що людина стає носорогом. Беранже доходить висновку, що Дударева "надмірна терпимість, ...шляхетне потурання... насправді лише слабкість... і засліплення..."
Під час цієї розмови усе гучнішим стає носорожачий тупіт за вікнами.
Беранже намагається познайомити Дудара з Логіком, щоб він допоміг вирішити їм такі складні питання. Але з'ясовується, що Логік теж перетворився на носорога. Біля будинку Беранже вже бігає ціле стадо носорогів.
До Беранже приходить Дезі. Вона повідомляє, що її брат серед перших став носорогом, і його дружина теж, а ще — багато значних осіб у різних країнах. Але Беранже впевнений, що "перевага в чисельності за нами. Треба цим скористатися. Щось зробити, перш ніж затопчуть нас". Дезі запрошує Беранже і Дудара снідати. Дудар хоче піти, але Дезі вмовляє його лишитися. Дезі розповідає, що по вулицях бігають стада носорогів. І всі начебто до цього вже звикли, "люди стають осторонь, а потім ідуть далі, роблять своє, ніби нічого й не сталося":
А в цей час носороги руйнують казарму пожежників, до того ж самі пожежники вже перетворилися на цілий носорожачий полк.
Дудар знову хоче піти. Беранже його зупиняє, говорячи, що це небезпечно, — опинитися серед носорогів. Дудар відповідає, що "зобов'язаний до могили ділити із своїми начальниками і товаришами кожну радість і горе. ...Мій обов'язок — не покидати їх..." Беранже заперечує, що його обов'язок "свідомо і несхитно опиратися їм". Але Дудар врешті-решт тікає на вулицю. Беранже і Дезі намагаються розгледіти його серед носорогів, але Дудар уже став таким, як усі, бо в нього дуже чуйне серце, до того ж "він закоханий і зробив це з досади", щоб уразити Дезі.
Беранже дивиться у вікно і бачить, що в місті лишилися тільки носороги, "жодної людської істоти". Він освідчується Дезі і просить ніколи не покидати його: "Я буду сміливим і сильним. Я теж тебе боронитиму від усяких причеп".
Дезі відповідає, що вони нікому не бажають зла, тож і їм самим ніхто не зробить лиха. Проте Беранже переконаний, що "часом роблять зло, й не прагнучи цього". Дезі закликає Беранже не перейматися тим, що сталося, не думати про людей, що стали носорогами. Дівчина впевнена: "...Ми маємо право жити. Це навіть наш обов'язок — удвох, без нікого — бути щасливими, незважаючи ні на що".
Дзвонить телефон. Беранже сподівається, що це хтось з перетворених хоче сповістити, що змінив рішення стати носорогом, або це уряд, який бореться з пошестю і жадає допомоги. Але узявши трубку, Беранже чує тільки ревіння: це носороги глузують з людей. Дезі обурена цим, вона не хоче, щоб з неї глузували, але ж зараз вона на боці Беранже, і носороги мстять їй за це.
Телефон знову дзеленчить. Дезі висмикує дріт, дзвінок уривається, але ревіння доноситься вже з радіоприймача. Беранже виключає його. Дезі і Беранже починають бігати по кімнаті, зазираючи у вікна, і з'ясовують, що справа стає дуже серйозною: уряд перейшов на бік носорогів, і тільки закохані залишилися людьми. А носорожачий гармидер поширюється. З усіх сторін чути тупіт і сапання звірини, Дезі перелякана і не знає куди бігти. Беранже заспокоює її, кажучи, що захистить кохану, він запевняє: "Наш обов'язок — бути щасливими. Вони не лихі, ми їм не робимо ніякого зла. Вони не чіпатимуть нас". Дезі заспокоюється і говорить, що треба спробувати порозумітися з тваринами, "спробувати зрозуміти їхню психологію, навчитися їхньої мови". Але Беранже не вірить у це, він вважає, що "світ хворий і всі вони хворі", і тільки вони з Дезі вдвох зможуть відродити людство, народивши дітей. Але Дезі не хоче дітей і не бажає рятувати людство. І взагалі вона вважає, що "це, може, нас треба рятувати. Це ми, мабуть, ненормальні". Бе-ранже намагається переконати кохану у власній правоті, повторюючи, як палко він її кохає. Дезі відповідає: "Мені трохи соромно того, що ти називаєш любов'ю, отого кволого почуття, тієї чоловічої слабості. Та й жіночої. Це й порівнятися не може із жагою й надзвичайною енергією, якою аж пашать оті істоти навколо нас". Беранже дає Дезі ляпаса, вона плаче, Беранже каже, що не поступиться своїми переконаннями, навіть всупереч усьому. Дезі намагається підтримати його, говорячи, що буде з Беранже до кінця. Але згодом ревіння носорогів здається їй уже співом, до того ж носороги так гарно танцюють, граються, і взагалі вони "божественні". І врешті-решт Дезі покидає Беранже, бо "спільне життя вже неможливе".
Беранже спочатку не помічає, що вона пішла, а потім починає гукати, щоб Дезі повернулася, щоб не лишала його самого, адже вона обіцяла йому. Потім він ретельно зачиняє двері на ключ та вікна: "Я вам не дістанусь. Ви мене не схопите. Я зостануся тим, ким є. Я ж людина. ...Якщо вона пішла, то це моя провина. Я був усім для неї. Що з нею станеться? Ще одна людина на совісті". Він затикає собі вуха, щоб не чути шаленіючих носорогів, дивиться на себе у дзеркало і розуміє, що ніколи не стане носорогом. "Я вже не можу .переродитись. Я так хочу, дуже хочу, але я не можу. Я вже не можу дивитися на себе. Який я бридкий! Лихо тим, хто хоче зберегти свою оригінальність! Ну, тим гірше! Я боронитимусь проти всіх! ...Я остання людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!"