Хоч більше ніхто в Ґюллені не хоче цього признати. Спокуса надто велика, а наша біда надто тяжка. Я також підніму на вас руку. Моя віра в гуманність — безсила. ...Колись і до нас прийде стара дама, і тоді з нами станеться те, що оце з вами".
Іль розуміє, що і власна родина його зрадила: донька тепер грає в теніс, син їздить на новій машині, а у дружини з'явилися дорогі хутра.
Тим часом у крамниці з'являється Бургомістр із зарядженою рушницею. Він говорить, що ввечері на міських зборах у присутності преси, радіо та телебачення буде оголошено про пропозицію Клер. "Ми стали такі відомі, що готується репортаж про наші давні демократичні установи". Також Бургомістр натякає Ілеві, що для всіх найкраще було б, якби Іль сам позбавив себе життя: "...Це ваш обов'язок — відібрати у себе життя... Вже хоча б з почуття солідарності, з любові до рідного міста". Але Іль не погоджується: "Якби ви не накинули мені того страху, того жорстокого жаху, все було б інакше... Я прийняв би зброю. З любові до вас. Та тепер я переміг свій ляк. Сам. Тепер ви мусите бути моїми суддями. Ви можете мене вбити, я не нарікаю, не протестую, не боронюсь, але вашого вчинку не можу у вас відібрати".
Іль зі всією родиною відправляється в подорож містечком. А згодом, відпустивши родину, йде до Конрадсвайлерського лісу. Туди ж Робі і Тобі приносять Клер. З нею вже Чоловік під номером VIII, який, у порівнянні з Чоловіком VII, має не думати, якщо цього не бажає Клер. Клер та Іль знову згадують молодість, розмовляють про свою померлу доньку. Іль говорить Клер про те, що ввечері відбудуться міські збори, що його засудять на смерть і хтось його вб'є. Клер відповідає, що забере його в домовині на Капрі і поховає в мавзолеї з видом на Середземне море: "Там ти залишишся назавжди. Мертвий коло кам'яного ідола. Твоя любов померла багато років тому. Моя любов не могла вмерти. Але й жити не могла. ...Твоє життя... належить мені. Назавжди. Незабаром нічого вже не залишиться, тільки мертвий коханий у моїм спомині..."
Ґюлленці сходяться на збори у новому святковому одязі, всюди фотографи, журналісти, кінооператори. Бургомістр робить заяву від імені Клер Цаханесян про намір подарувати Ґюллену один мільярд. Потім слово бере Учитель, який говорить про те, що за свій мільярд Клер бажає тільки справедливості, бо колись громада потурала злочинові, "кривоприсязі, негідникові", і тепер треба це виправити. Потім Бургомістр звертається до Іля і питає, чи знає той, що через нього "нам запропоновано фонд? Чи будете ви поважати нашу ухвалу в справі прийняття чи відхилення фонду Клер Цаханесян?" їль відповідає, що він усе знає і поважатиме рішення зборів. Бургомістер проводить голосування, і всі присутні, крім Іля, голосують за "створення фонду". "Не задля грошей, а задля справедливості. І через муки сумління, бо ми не можемо жити й дивитися, як між нами гніздиться злочинство, яке ми повинні викорчувати".
Журналістів запрошують на бенкет, а ґюлленці лишаються, щоб виконати своє рішення. Іль викурює свою останню цигарку й іде повз двох рядів мовчазних чоловіків. Іль обертається і бачить, як лави змикаються за ним. Він падає на коліна. Лави перетворюються на людський клубок, який згодом розсипається. І тільки Лікар стоїть над трупом, констатуючи "параліч серця". З'являється Клер, довго дивиться на обличчя свого колишнього коханого: "Він знову такий, яким був колись давно, чорний леопард. ...Ми їдемо на Капрі". І перш ніж піти, вона вручає чек на мільярд Бургомістрові.
Ґюлленці проводжають Клер словами: "Від'їздить доброчинниця наша, що дала нам багатство і щастя".
... Сам Ґюллен перетворився на блискуче, технічно довершене місто. А самі ґюлленці у вечірньому вбранні, вишикувавшись у два хори, співають про те, що багато є на світі лиха, "та немає на світі лиха над бідність".