Спочатку він смикнув Олівера за чуба, за вухо, обізвав підлизою, а коли всі ці знущання не дали очікуваного результату, Ной почав глузувати з матері Олівера і назвав її шльондрою.
"Почервонівши від люті, Олівер скочив на ноги, перекинув стілець і стіл, схопив Ноя за горло, трусонув так, що в того аж зуби клацнули, і, вклавши всю свою силу в один удар, звалив свого кривдника з ніг". Від смертельної образи, завданої матері, дух його збунтувався, кров скипіла і маленький затурканий хлопчик в одну мить перетворився на грізного месника.
На крик Ноя прибігла Шарлотта, потім місіс Сауербері. Вони почали бити Олівера, який пручався, борюкався і не втрачав бойового духу, а потім запхали до льоху і закрили там. Хлопчик продовжував бити в двері, що двигтіли під його ударами.
Місіс Сауербері послала Ноя до притулку і наказала негайно привести містера Бамбла.
РОЗДІЛ VII
Олівер бунтує далі
Ной стрімголов залетів у ворота робітного дому. Він притискав до синця під оком лезо ножика і волав, що Олівер хотів убити його, хазяйку і Шарлотту.
Коли містер Бамбл прийшов у будинок трунаря, Олівер усе ще гатив у двері льоху. Повернувся містер Сауербері і за комір витяг з льоху малого бунтаря. Взагалі він ставився до хлопця по-доброму, але сльози дружини розбудили його гнів і йому залишилося тільки одне — відлупцювати Олівера.
До вечора той просидів під замком у льосі, а коли споночіло, хазяйка відправила його спати у майстерню. Усю ніч хлопчик то плакав, то молився, а на світанку відсунув засув і, вагаючись, вийшов на вулицю. Він пішов у бік робітного дому. У садку за решіткою Олівер побачив свого товариша Діка, який у цей ранній час уже полов грядку. Він підвів бліде личко, підбіг до хвіртки і простяг Оліверу свою худеньку ручку. Хлопчики попрощалися, і Дік благословив Олівера. Це благословення малої дитини Олівер пам'ятав усе життя.
РОЗДІЛ VIII
Олівер іде в Лондон. Дорогою він зустрічає чудернацького юного джентльмена
Олівер швидко йшов битим шляхом. За містом він побачив дороговказ, на якому було написано, що звідси до Лондона рівно сімдесят миль. Хлопчик згадав слова старих мешканців робітного дому, що хлопець з головою в Лондоні може заробити великі гроші.
Першого дня Олівер прийшов двадцять миль. Він з'їв єдиний шматочок хліба, що був у його торбинці, і відчував страшенний голод. На ніч хлопчик зарився в копицю сіна серед поля, трішки зігрівся і заснув.
Наступного дня він ледве пересував ноги від утоми і голоду, а ніч знову провів у холодному, вогкому полі. У селах Олівер намагався випросити окраєць хліба, але фермери в дев'яти випадках з десяти, побачивши простягнуту руку, кричали, що зараз спустять на нього собак.
"На сьомий день після втечі Олівер рано-вранці пришкандибав до містечка Барнет". Містечко ще спало. "Брудний, запорошений хлопчик присів на чийсь поріг, щоб дати перепочинок скривавленим, побитим ногам". Ніхто не звертав на нього уваги. Раптом Олівер помітив, що на нього дивиться якийсь хлопець. "Він мав кирпатий ніс, плаский лоб... і замурзаний був так, як може замурзатися тільки недоліток. Як на свій вік, він був невисокого зросту, ноги мав криві, а очиці бистрі й зухвалі". Цей чванькуватий, самовпевнений ферт першим підійшов до Олівера, розпитав про те, куди він іде, нагодував шинкою з хлібом і запропонував іти в Лондон разом. З подальшої розмови Олівер довідався, що його приятеля звуть Джек Докінс, він має прихильність одного шанованого старого лондонського джентльмена і зараз іде в столицю. Джек зізнався, що в колі друзів він більш відомий під прізвиськом "Спритний Пройда".
У Лондон хлопці зайшли пізно вночі, проминули багато вулиць і опинилися у вузькому брудному, смердючому завулку біля якогось будинку. Пройда штовхнув Олівера в коридор і завів у напівтемну кімнату з почорнілими від часу і бруду стінами. Перед каміном стояв дощаний стіл, над вогнем на дроті смажилася ковбаса, "а над нею схилився з довгою виделкою в руці старезний зморщений єврей з бридким обличчям, зарослим кошлатою бородою... За столом сиділо четверо чи п'ятеро хлопців, віком не старших за Пройду. Вони курили довгі череп'яні люльки й попивали спиртне, наче дорослі".
Джек Докінс назвав старого Фейгіном, представив компанії Олівера Твіста. Усі міцно потиснули йому руки і посідали вечеряти. Фейгін налив Оліверу в склянку джину з гарячою водою, звелів усе випити. Хлопчик відчув, як його перенесли на один із матраців, що лежали на підлозі, і поринув у глибокий сон.
РОЗДІЛ IX
містить подальші відомості про приємного старого джентльмена та його здібних вихованців
Олівер прокинувся пізно вранці і побачив лише старого єврея, який готував сніданок. Хлопчик лежав з напіврозплющеними повіками, чув і бачив старого, але думками був далеко звідси. Фейгін покликав Олівера, але той не озвався. Тоді старий замкнув двері, витягнув зі схованки невеличку скриньку і став розглядати коштовності.
Перебравши все це, старий поглянув на Олівера і побачив, що той не спить, і зблід. Він підскочив до хлопчика, але потім ласкаво перевів розмову на те, що йому доводиться утримувати багатьох дітей, а це майно він надбав на старість.
Повернулися Пройда і Чарлі Бейтс, сіли снідати. Потім хлопці віддали Фейгіну два гаманці і чотири кишенькові хустки, говорячи між собою мовою, яку Олівер майже не розумів. Йому було невтямки, коли і де хлопці встигли так добре попрацювати.
Через деякий час хлопці і старий затіяли цікаву гру: Фейгін походжав по кімнаті, а Чарлі з Пройдою потай витягали з його кишень різне добро. Старий запропонував Оліверу непомітно витягнути з його кишені хусточку і похвалив за здібності.
До юних джентльменів завітали дві юні леді — Бет і Ненсі. "Поводилися вони дуже мило й невимушено, і Олівер вирішив, що вони чудові дівчата".
РОЗДІЛ X
Олівер ближче знайомиться із своїми новими приятелями й дорогою ціною набуває досвіду. Короткий, але дуже важливий розділ цієї оповіді
"Багато днів Олівер не виходив із кімнати Фейгіна — то випорював мітки з носовиків, ...то брав участь у вже згаданій грі, в яку старий джентльмен і двоє хлопців бавилися щоранку".
Нарешті одного ранку Олівер, Чарлі Бейтс і Пройда пішли в місто. Біля книжкового рундука хлопці побачили старого джентльмена в золотих окулярах, який зосереджено читав книжку. Пройда і Чарлі залишили Олівера, підійшли до старого, Пройда витяг у нього хусточку, передав її Чарлі, після чого вони вдвох дременули й зникли за рогом.
Ось коли Олівер зрозумів, звідки у Фейгіна беруться і хусточки, і годинники, і коштовності. Хлопчика обпекла гаряча хвиля жаху, і він кинувся бігти. Джентльмен з книжкою в руці погнався за Олівером, гукаючи: "Лови злодія!" Слова ці мали магічну силу. Люди кидали все і бігли вслід хлопчикові.
Олівер знесилився, його нагнав якийсь чолов'яга, ударив і збив з ніг. Юрба оточила хлопчика, підоспів поліцейський і повів малого до суду. Слідом пішов джентльмен.
РОЗДІЛ XI
оповідає про поліційного суддю містера Фенга й дає певне уявлення про те, як він вершить правосуддя
Олівера посадили в камеру, що скидалася на льох. Із суботи тут побувало з півсотні п'яниць, багато чоловіків та жінок, яких тримали за недоведеними обвинуваченнями. Ця кімната була гірша і брудніша, ніж камери в Ньюгетській тюрмі, де тримали найнебезпечніших злочинців.
Через деякий час Олівера повели до суду. Переляканий хлопчик не міг сказати жодного слова. Суддя, Метерлінк Фенг, сидів у глибині зали із похмурим виглядом. Він грубо повівся із старим джентльменом, який хотів пояснити суть справи, перебивав і ображав його. Потім почав допитувати Олівера. Полісмен, бачачи, що хлопчик неспроможний нічого зрозуміти і відповісти, навздогад назвав Олівера Томом Уайтом, навмання розповів про померлих батьків.
Олівер ледве тримався на ногах, знепритомнів і вже не чув вироку судді: три місяці ув'язнення в каторжній тюрмі. Раптом до зали забіг власник книжкового рундука і, не звертаючи уваги на гнів судді Фенга, розповів, що хустинку поцупив інший хлопець. Розлючений суддя скасував вирок і вигнав усіх із зали.
Старий джентльмен забрав непритомного Олівера і відвіз до себе додому.
РОЗДІЛ XII,
у якому про Олівера дбають краще, ніж будь-коли, і в якому знову розповідається про веселого старого джентльмена та його молодих друзів
Містер Браунлоу дбав про Олівера, але багато-багато днів хлопчик лишався нечутливим до піклування своїх нових друзів. Він танув у пропасниці, як віск на вогні.
Але "зрештою Олівер отямився, кволий, худий і блідий, аж прозорий..." Насилу відірвавши голову від подушки, хлопчик з острахом озирнувся і спитав, де він. Одразу ж до ліжка підійшла чисто й охайно вдягнена старенька жінка. "Вона обережно поклала Оліверову голову на подушку і зазирнула йому в очі з такою добротою й любов'ю, що він мимоволі схопив тоненькою рукою її руку й обвив її навколо своєї шиї". Місіс Бедвін була зворушена до сліз цим поривом вдячності.
Олівер почав потроху одужувати. Економка місіс Бедвін, містер Браунлоу, лікар, стара доглядальниця підтримували сили хлопчика своєю турботою. Через деякий час Олівер став уже виходити до столу. У вітальні він звернув увагу на портрет молодої чарівної жінки, що висів на стіні. Олівер не міг відвести від нього очей, а містер Браунлоу був здивований абсолютною схожістю Олівера із зображенням невідомої жінки.
РОЗДІЛ XIII
Тямущий читач знайомиться з новими дійовими особами, а також з різними цікавими перипетіями, які пов'язані з цими особами й мають безпосереднє відношення до цієї оповіді
Коли малі злодюжки повернулися до Фейгіна без Олівера, старий зустрів їх лютим криком. Він трусив Пройду за комір, штовхав Чарлі, допитуючи, де вони поділи хлопчика.
Раптом у кімнату з прокльонами зайшов кремезний чолов'яга років тридцяти п'яти, убраний у чорний сюртук, засмальцьовані коричневі бриджі, шнуровані черевики на товстих ногах, на яких не вистачало кайданів. Цей симпатичний громило прийшов із великим псом, якого штурхонув під стіл, де той згорнувся калачиком і часто кліпав злостивими очима.
Це був Білл Сайкс. Він розпитав хлопців про арешт Олівера і позловтішався з Фейгіна, говорячи, що коли хлопчик щось розповість поліції, то старого чекає шибениця.