Усе в ній викликало мою ніжність. Вона говорила, що коли підходить до мене, у неї холодок біжить по спині, і я легенько плескав її по спині. Я був вдячний їй за кохання до мене, за доброту. Едварда зізнавалася, що не думає ні про кого і любить мене усім серцем.
РОЗДІЛ X
"Літні ночі, і тиха вода, і безкінечно тихий ліс. Міль і нічні метелики летять у моє вікно і сідають на білу порохівницю на стіні. Мені здається, що деякі з них схожі на маленькі квіточки.
Я виходжу з хатинки. Тихо. Повітря світиться від метеликів. Там, на лісовій галявині, зацвіли кущі глоду, розпустилася квітками дика гвоздика. Я не бачу їх, але відчуваю запах кожної квітки.
По дорозі йде Едварда. Я кидаюся їй в ноги, обнімаю коліна і простеньке платтячко. Я безсилий від щастя. Я розповідаю їй, що дякую квітам, деревам за те, що вона є, що вона здорова.
Ми сіли на м'яку траву, і Едварда сказала, що одна подруга зізналася їй, що ловить кожний мій погляд. Я спитав ім'я цієї дівчини, але Едварда не сказала.
Далі мова зайшла про те, що батько Едварди їде у справах у Росію. Тоді ми влаштуємо бенкет. Вона кинулася мені на шию. Вона дивилася на мене зачарованим поглядом.
Настав ранок, і я провів Едварду до дороги.
РОЗДІЛ XI
Радість п'янить. Я стріляю, і звук пострілу пливе над морем і гримить у вухах безсонного рульового.
Я рахував час за ночами. Іноді наставала ніч, а Едварда не приходила. "Одного разу вона не прийшла дві ночі підряд..." Але потім вона прийшла і сказала, що збирала батька в дорогу. Вона пам'ятала про мене. "Тоді все добре".
РОЗДІЛ XII
"Два човни були спущені на воду, і ми розташувалися в них. Ми співали і розмовляли". Лікар теж був з нами. Він був веселий, розмовляв з дамами, щось питав у Едварди. "Коли я щось говорив, він слухав уважно і не виявляв до мене неввічливості".
До мене підійшла молода дівчина і привіталася. Я не пізнав її, але вирішив, що це саме та подруга Едварди, яка цікавилася мною. Ми трішки поговорили.
Едварда уважно слухала лікаря, розмовляла з подругами і не звертала на мене уваги. Я сидів оддалік компанії, і мені було сумно. Я хотів додому, де мене чекав прив'язаний Езоп, але третього човна не було.
Увечері компанія стала збиратися. Ми поверталися. Едварда сіла в човен поряд зі мною, і це зробило мене щасливим. Але раптом вона повернулася до мене спиною. Чверть години я для неї не існував. І тоді я зробив таке, за що мені соромно й зараз: я взяв її черевичок і закинув далеко у воду — "від радості, що вона біля мене, чи від потреби звернути увагу і нагадати їй, що я тут, — не знаю".
"Дами зчинили галас. Я сам неначе закам'янів від жаху від свого вчинку, але що з цього? Справу було зроблено".
Черевичок виловили, я став витирати його носовичком. Едварда взяла його і сказала, що ніколи не бачила нічого подібного. Я був присоромлений і відмовився йти до неї в гості.
РОЗДІЛ XIII
"Що могло бути гірше? Я вирішив зберігати спокій. Хіба я перший нав'язався їй?"
Я ловив рибу чотири дні, ночами лежав без сну у своїй хатинці, а потім пішов до неї.
— Я не бачив вас чотири дні, Едвардо!
Вона повела мене до зали. Кімната була прибрана до балу. Едварда говорила, що не забула мене. Їй було ніколи, адже завтра буде свято, вона хоче танцювати зі мною.
Я дивився на неї і, змучений безсонням, не розумів, що сталося між нами.
Біля ґанку зупинився екіпаж. З нього вийшов лікар. Я привітався з ним, потім вибачився, бо мав був їх покинути. Іду від будинку, а в очах у мене туман, рушниця здається легкою пір'їнкою.
"Якби вона стала моєю, я б зробився гарною людиною... Я б служив їй... Я б зробив би для неї все, що в моїх силах, навіть більше, ніж міг би, і радів би тому, що вона моя..."
Я йшов додому, і спокій повернувся до мене. Біля мого будиночка стояла жінка в білій хустці на голові. Це була Єва, дочка коваля. Я взяв її за руку і завів у хатинку.
РОЗДІЛ XIV
Я прийшов на "бал" із рушницею і у своїй найкращій куртці. Декілька молодиків підійшли до мене, щоб роздивитися мою здобич. Едварда привіталася зі мною, і ми почали танцювати. Мої високі мисливські чоботи залишили сліди на пофарбованій підлозі.
Едварда розмовляла з гостями, голосно сміялася. Я декілька разів підходив до неї, але вона не помічала мене. Я хотів піти, але лікар став на порозі. Едварда швидко підійшла і сказала, що я піду останнім. Потім вона почала розповідати гостям, ніби я дав п'ять талерів чоловікові, який врятував її черевичок. Я нічого не розумів. Вона відкрила двері в кухню і покликала робітника. Той підтвердив, що вона сама дала йому п'ять талерів. Я хотів, щоб Едварда пояснила свою поведінку, але вона ухилялася від розмов. Вона була така сумна, і моє серце знову рвонулося до неї.
Лікар намагався привернути до себе увагу публіки. Дами не відходили від нього.
""Чи не це мій суперник?" — думав я, і я думав також про його кульгаву ногу і жалюгідну фігуру... Я був абсолютно змучений, і мені спало на думку наділити його всіма перевагами, якщо він вже був моїм суперником". Я голосно сміявся з його слів, спеціально привертав увагу гостей до нього, виявляв захоплення його розумом.
"Коли гості розійшлися, я зайшов у сусідню кімнату. Зайшла Едварда і дуже здивувалася, що я залишився. Вона стала говорити, що стомилася і хоче відпочити. Я вийшов у вітальню і побачив у кутку палицю лікаря. "Як міг кульгавий лікар забути палицю?" — здивовано запитав я. Розлючена Едварда голосно закричала, щоб я не нагадував їй постійно, що лікар кульгавий. "Ви не кульгавий — о, ні!.. Але вам все одно не зрівнятися з ним — не зрівнятися, не зрівнятися. Ось!Я зрозумів, що лікар забув палицю, аби пізніше повернутися. Ідучи додому, я зустрів його на стежці. Я сказав, що знаю, куди він поспішає. Нехай іде швидше, там на нього вже чекають.
А вдома я "піднімаю курок на рушниці, приставляю дуло до лівої ступні і натискаю на собачку. Пуля проходить крізь ступню і впивається у підлогу".
Через деякий час у кімнату входить лікар.
РОЗДІЛ XV
Цей постріл нічого не дав. Він тільки прив'язав мене до дому.
Одного разу лікар заговорив про Едварду. Він розповів, що ніколи не сватався до неї і не отримував згоди. Ця дівчина не така проста, як здається на перший погляд. Їй уже двадцять років, хоча вона виглядає п'ятнадцятилітньою. Ніхто не може вплинути на неї. Як тільки вона помітить, що хтось хоче заволодіти її серцем, "одним поглядом чи холодним словом вона відсторонить вас на цілих десять миль". Вона любить пригоди, але чекає свого принца. Сам лікар поводиться з нею, як із школяркою: сміється з неї, виправляє її мову. Вона вже стала майже нормальною людиною, як тут з'явився я. Едварда мріє, що одного разу з'явиться чоловік, "який зможе взяти її, заволодіє її тілом і душею". Ось тому пан Макк знову вирушив у експедицію. Одного разу він привіз кульгавого лікаря. Але то був не принц.
РОЗДІЛ XVI
Я почув жіночий голос біля моєї хатинки. Це була Едварда. Вона увійшла, і переді мною воскресли минулі дні. "Я цілував її!" — думав я. Я встав і залишився стояти.
Вона не вгаваючи говорила про моє поранення, про мій вигляд, питала, чи буду я кульгати.
"Вона нахилилася до мене, вона була так близько від мене... Я потягнувся до неї руками. Тоді вона відхилилася від мене".
Я став розповідати, що хотів поставити рушницю в куток, випадково натис на курок. Вона дивилася на мене, намагаючись щось зрозуміти.
Я заговорив про наші стосунки, про раптову зміну у її ставленні до мене. Але вона швидко попрощалась і пішла. Я сів писати листа з проханням вислати мені мундир.
РОЗДІЛ XVII
"Перший день у лісі.
Усі звірі наближалися до мене і оглядали мене... Я називаю імена птахів, дерев, каміння, комах, дивлюся в усі боки і називаю всіх по черзі".
"У полудень я виїхав у море і зійшов на маленький острівець. Там росли фіолетові квіти на довгих стеблах, що досягали моїх колін".
Я повертаюся додому, обідаю разом з Езопом і знову йду в ліс.
"Утома охоплює мене, і я засинаю" на галявині. Мені наснилась Ізелінда. Вона ніжно цілує мене і розповідає історію свого кохання. Вона зустріла свого коханого Дундаса ранком, а вночі він прийшов до неї. Після ночі кохання вона забула полити квіти, погодувати кішку.
Скоро Дундас поїхав. Але потім було кохання з мисливцем Герлуфсеном, священиком Стамером. Вона любила всіх.
Я прокинувся із відчуттям жагучого поцілунку Ізелінди на губах. Але вона покинула мене.
Я повертаюся. Біля хатинки стоїть Єва.
РОЗДІЛ XVIII
Нога ще боліла, але я вже не кульгав. Пан Макк повернувся, забрав у мене човен, щоб привезти якогось чоловіка.
Незнайомцю відвели дві кімнати в будинку пана Макка. Він вивчав морську справу, збирав мушлі, водорості, дрібних морських тварин. Усі говорили, що він барон.
У мене не було м'яса, і я пішов у Сірілунд, щоб попросити у Едварди щось на вечерю. Мене зустрів пан Макк і сказав, що донька захворіла.
"У кімнату зайшов барон — маленький чоловічок років сорока. Довге вузьке обличчя з гострими вилицями і ріденькою чорною борідкою". Він привітався. "Пан Макк викликав його на розмову про його мушлі і морських тварин". Потім барон спитав про моє поранення, і я із задоволенням подумав, що це Едварда розповіла йому.
Я пішов додому, і ніхто не проводжав мене.
РОЗДІЛ XIX
Пройшло сім днів. Едварда і барон були завжди разом. Коли ми випадково зустрілися, то я повільно пройшов повз них.
Якось увечері я зустрів коваля і запросив піти разом додому. Але він сказав, що пан Макк дав роботу, яку треба виконати негайно.
Я пішов до будинку коваля. Єва була сама. Я клявся їй у коханні, але ми весь час говорили про Едварду. Я говорив, що в неї негарний лоб, брудні руки, вона не знає, хто такий Езоп.
"Хочеш, ми краще посидимо мовчки і нічого не будемо говорити?" — тихенько спитала Єва. Я знову говорю, що кохаю тільки її, що заберу її звідси. "Ми пристрасно обнімаємо одне одного, і вона віддається мені вся".
"Через годину я цілую Єву і йду. У дверях я наштовхуюся на пани Макка". Він був вражений, але швидко опанував себе і став говорити, що шукав саме мене. Він нагадав мені, що зараз заборонено стріляти птицю і що я буду платити штраф.
Ми розійшлися кожен своєю дорогою, і я зрозумів, що з гостиною в пана Макка у мене все скінчено.
РОЗДІЛ XX
"За милю під собою я бачу море.