Очі в неї були чорні і якісь сумні.
Вона обняла Герду й сказала:
— Вони не приштрикнуть тебе, аж доки я на тебе не розсерджуся. Ти, напевно, королівна?
— Ні, — відказала Герда й розповіла про все, що їй довелося пережити, і як вона любить Кая.
— Цю ніч ти будеш спати зі мною, біля моїх любих звірят! — сказала маленька розбійниця.
Дівчаток нагодували, напоїли, і вони пішли у свій куток, де лежала солома, вкрита килимами. Над ними, на жердинах, сиділа добра сотня голубів. Усі вони, здавалося, спали, та коли підійшли дівчатка, голуби заворушилися.
— Вони всі мої, — сказала маленька розбійниця і схопила одного з голубів. Вона так ним трусонула, що голуб аж забив крильми. — Поцілуй його! — крикнула вона, тицьнувши голуба просто Герді в обличчя.
— А ось мій любий дідуганчик: бе-е-е! — загорлала вона й потягла за роги прив'язаного до стіни північного оленя в блискучій мідній вуздечці. — Його теж треба прив'язувати. Щовечора я лоскочу його шию гострим ножем — він дуже цього боїться... А тепер ще раз розкажи мені про маленького Кая і про те, як ти мандрувала по світі.
І Герда розповіла все спочатку.
Два лісові голуби вуркотіли у своїй кліточці... Герда заснути не могла: вона не знала, чи її вб'ють, чи залишать живою.
Раптом лісові голуби сказали:
— Курр! Курр! Ми бачили маленького Кая. Біла курка несла на спині його санчата, а він сидів у санях Снігової Королеви. Вони летіли над лісом, коли ми ще лежали в гнізді. Снігова Королева дихнула холодом на наших братиків та сестричок, і всі вони вмерли, залишилися тільки ми... Курр! Курр!
— Що ви кажете? — скрикнула Герда. — Куди поїхала Снігова Королева? Ви знаєте про це?
— Вона поїхала, мабуть, до Лапландії, — відповіли голуби, — бо там завжди зима. Спитай-но у північного оленя, що стоїть на прив'язі.
— Так, там завжди сніг і крига, там так чудово! — промовив північний олень. — Там можна стрибати по просторих крижаних полях, там стоїть літній палац Снігової Королеви, а її улюблений палац височіє біля Північного полюсу, на острові, що зветься Шпіцберген.
Переказ:
Маленька розбійниця, почувши вранці цю розповідь, зглянулася над Гердою і відпустила її разом з північним оленем на пошуки Кая.
Оповідання шосте: Лапландка і фінка
Цитата:
Олень зупинився коло вбогої хатинки, у якій мешкала стара лапландка.
Переказ:
Жінка відправила Герду з оленем до фінки із запискою на в'яленій рибі. Олень добіг аж до Фінляндії, де фінка, прочитавши записку на в'яленій трісці, сказала Герді: Цитата:
— Маленький Кай справді у Снігової Королеви, проте він вельми задоволений, навіть щасливий, і гадає, ніби це найкраще місце в світі. А все через те, що в нього в серці і в оці засіли скалки тролевого дзеркала, їх треба вийняти, інакше він ніколи не стане самим собою і Снігова Королева заволодіє ним назавжди.
— А ти не можеш допомогти Герді, щоб вона стала сильнішою? — запитав олень.
— Я не можу дати їй більше сили, аніж вона має тепер... Сила — в її чистому дитячому серці. ї якщо вже вона не зможе дістатися до замку Снігової Королеви і вийняти з Кая зачаровані скалки, то більше ніхто в світі не зможе цього зробити... За дві милі звідси починається сад Снігової Королеви. Віднеси дівчинку до великого куща з червоними ягодами і прожогом вертайся назад — не барися й хвилини.
Але тепер саме час подивитися, що ж робив Кай?..
А він і не думав про Герду, і навіть не мав гадки, що вона стоїть за стіною замку...
Оповідання сьоме: Замок Снігової Королеви і що сталося згодом
...Маленький Кай, сам того не помічаючи, з холоду аж посинів. Королевині поцілунки зробили його нечутливим до морозу, а його серце перетворилося на крижинку. Кай мудрував над плескатими гостроокими крижинами, складаючи з них різні фігури й слова. Проте він ніяк не міг скласти слово, якого йому особливо хотілося — "ВІЧНІСТЬ". Адже Снігова Королева сказала: "Коли ти складеш це слово, то станеш сам собі господар, і я подарую тобі увесь світ і новенькі ковзани". Та це слово ніяк йому не давалося...
І саме в цей час у величезну браму палацу входила Герда. У брасі її зустріли буйні вітри, які — о диво! — раптом затихли і лягли на землю, мовби хотіли спати.
Дівчинка увійшла до величезної крижаної зали і враз побачила Кая. Герда впізнала його! Вона кинулася йому на шию й закричала:
— Каю! Мій любий Каю! Нарешті я тебе знайшла!..
Та Кай сидів тихий, непорушний і холодний.
Тоді Герда заплакала, і її гарячі сльози впали йому на груди. Вони пронизали його до самого серця і розтопили крижану скалку чарівного дзеркала.
Кай поглянув на Герду, і вона заспівала йому про троянди.
Кай раптом заридав. Він ридав так довго й сильно, що скалка дзеркала витекла з ока разом зі сльозами. Тоді він упізнав Герду й радісно вигукнув:
— Гердо! Де ж ти так довго була? І де був я сам?..
Кай із Гердою вийшли з пустельного крижаного палацу. Вони йшли, тримаючись за руки, й розмовляли про бабусю, про свої троянди, і на їхньому шляху вщухали буйні вітри й виглядало сонце...
А Кай із Гердою продовжували свій шлях, тримаючись за руки, і там, де вони проходили, розквітали квіти й зеленіла трава... Незабаром вони вже входили в низенькі двері своїх маленьких мансардок і саме тут здивовано зауважили, як вони обоє за цей час підросли.
Переклад О. Іваненко
Коментар
Казка "Снігова королева" разом із казками "Соловей", "Гидке каченя", "Штопальна голка" ввійшли до збірки Г. К. Андерсена "Нові казки".
Мабуть, у жодній казці не протиставляються так яскраво добро і зло, дружба і влада, щирі стосунки дітей і угода між Каєм і Сніговою королевою, гаряче серце Герди і крижаний поцілунок Снігової королеви, холодне серце Кая. Таке протиставлення цілком різних життєвих явищ, понять, почуттів, думок, характерів і називається антитезою.
Саме з неї і починається "Снігова королева": з одного боку зло, негідне й погане, що уособлюють троль і його учні, з іншого — добре і прекрасне, втілене у Богові та янголах.