Відійшовши на декілька кроків, він побачив, що жінка майже розносить ракету зсередини. Чоловік підскочив до пульта дистанційного керування і запустив ракету. Вона вилетіла крізь стартову шахту, але реактивне полум'я встигло осліпило Кельвіна. Ракета була виведена на орбіту довкола Соляріса.
"МАЛИЙ АПОКРИФ"
Кельвін зустрів Снаута, той запитав, чи вдалося спекатися гостей. Тепер Кельвін розумів, чому і у Снаута, і Сарторіуса, такі ж обпечені обличчя, як у нього. Снаут сказав, що тепер у них є 2-3 години, бо гості повернуться. Кельвін назвав його свинею, але Снаут виправдовувався тим, що не міг сказати про все відразу, бо Кельвін просто не повірив би. Кельвін дізнався, що Гібарян був перший, з ким це сталося. Він замкнувся у своїй кабіні й розмовляв тільки через двері. Снаут і Сарторіус подумали, що він збожеволів, але і до них прийшли гості. Також Снаут говорив, що Гері повернеться, але нічого не знатиме, точніше, поводитиметься так, ніби всього того, що Кельвін вчинив, аби її скараскатись, ніколи не було. Вона не буде агресивною, якщо її не змусить до того ситуація. Кельвін мусив розповісти Снауту, що Гері – його колишня жінка, від якої він пішов, і вона зробила собі смертельну ін'єкцію.
Снаут заявив, що все, що відбувається з ними зараз, – це контакт з Океаном. Кельвін не розумів, чому Океан хоче потішитися з них, або покарати їх. Снаут зауважив, що Океан, можливо, нічого проти них не замишляє. Може, Океан відповів на опромінення якимсь іншим, своїм опроміненням, може, прозондував своїми променями їхні мозки й видобув звідти інкапсульовані певні психічні процеси. Процеси, відірвані від усіх інших, замкнені в собі, пригнічені, відокремлені, якісь запалені осередки пам'яті. Снаут радив навіть не намагатися вбити гостей, бо вони регенерують у неймовірному темпі, просто на очах. Він дав Кельвіну "Малий апокриф".
У цій книзі містився рапорт Бертона. У ньому йшлося про те, що вчений під час польоту зміг зазирнути углиб Океану і побачив щось на зразок макета саду. У ньому була низка деталей, навіть пасіка. Згодом Бертон побачив велетенську дитину, заввишки, мабуть, метрів з чотири. Вона дуже неприродно рухалася. Була схожа на якийсь музейний експонат, на ляльку, тільки живу. Хтось немовби проводив над нею досліди... Далі в апокрифі йшлося про те, що справжнім джерелом того, що бачив Бертон, міг бути Фехнер; йшлося про експериментальне відтворення, про реконструкцію певних (мабуть, найстійкіших) відбитків у його пам'яті.
Прочитавши цю книжку, Кельвін вирішив прослухати на магнітофоні записи Гібаряна. Та він не встиг, бо рипнули двері – Гері повернулася.
НАРАДА
Страх і відчай Кельвіна лишилися позаду. Він був поруч з Гері. Йому навіть здавалося, що це він обманює її, а не вона його. Він навіть повірив, що вона справжня. Коли він подивився на її кров у мікроскоп, то виявив, що не може віднайти і побачити атоми.
За допомогою відеозв'язку Кельвін, Снаут і Сарторіус провели нараду. Вони говорили про гостей, назвавши їх створіннями F. Кельвін поділився тим, що виявив: гостей збудовано з часток, менших, ніж звичайні атоми, а всі білки, клітини, ядра клітин – тільки імітація. Сарторіус вважав, що створіння F – це не особа і не копії певних осіб, а тільки матеріалізована проекція тих відомостей, що їх містить людський мозок про якусь певну особу. Кельвін погодився, що вибрано найстійкіші відбитки в пам'яті, найбільш ізольовані від усіх інших.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ПОТВОРИ
Вночі Кельвін у сні говорив, що не любить Гері, що хоче, аби вона забралася геть. Жінка все це чула, адже "гості" ніколи не спали. Жінка розплакалася, розбудила його своїм плачем і сказала, що відчуває себе непотрібною, що не розуміє, що з нею відбувається, але відчуває, що кохає його.
Зранку Кельвін отримав від Снаута листа: той повідомляв, що справи кепські, бо Сарторіус за рішучі дії і сподівається, що йому вдасться дестабілізувати нейтринні системи, тобто "гостей". Кельвін порвав лист і відправився з Гері у бібліотеку. Йому не хотілося розставатися з Гері, тому він вирішив якось затримати досліди Сарторіуса. У бібліотеці Кельвін знайшов книгу Гізе – вченого, який описував те, що "показував" Океан. Гізе придумував нові поняття, що стосувалися утворень Океану: "городерева", "довгуни", "грибовища", "мімоїди", "симетріади" й "асиметріади", "хребетники" й "спритуни". Гізе вважав, що "довгуни" є вихідною формою, і зіставляв їх з побільшеними багато разів і нагромадженими одна на одну припливними хвилями земних морів. "Довгуни" мали найпростішу, найстійкішу форму, існували усього кілька тижнів. Набагато складніша й химерніша форма – це "мімоїди". "Мімоїди" мали певну схильність до наслідування довколишніх форм, байдуже, близьких чи далеких. Мімоїд не реагував на людей, зате манекен, лялька, зображення собаки чи дерева, зроблене з будь-якого матеріалу, копіюються негайно. Вчені гадали, що через мімоїди, відбудеться жаданий контакт двох цивілізацій, але нічого не вийшло. Найбільш не схожими на все те, що будь-коли досліджувалося людиною на Землі, за твердженням школи Гізе, є "симетріади". В межах симетріад не було нічого постійного, нічого певного, там не діяли навіть фізичні закони. Симетріади виникали раптово, а їх кінець був жахливий, схожий на вбивство. Крім симетріад, є асиметріади, які виникають так само, але гинуть інакше. У них нічого не можна розрізнити, бо все тремтить, палає, мерехтить. Окрему групу становлять, утворення, які на довгий чи короткий періоди повністю відокремлюються від живого Океану. Під час досліджень Океану пропало 718 чоловік, серед них і Гізе, який потрапив в асиметріаду. За ці жертви по Океану хотіли завдати термоядерних ударів. Та цього не сталося, бо йшлося про знищення того, чого люди не могли зрозуміти.
Часи, коли численні експедиції відвідували планету, вже минули. Теперішня станція висіла на висоті від п'ятисот до тисячі п'ятисот метрів над Океаном завдяки гравітаторам. Також станцію було оснащено спеціальними радарними установками, готовими в разі найменшої зміни стану поверхні Океану ввімкнути додаткову потужність, – тож, тільки-но з'являються перші ознаки нового живоутворення, сталевий диск підіймається в стратосферу.
Під час наступної зустрічі Снаут розповів Кельвіну, що Сарторіус хоче послати Океану яву – думки, коли людина не спить. Цей пучок променів вони мають промодулювати біострумами мозку Кельвіна. Був і другий план – перемонтувати апарат Роше – анігілятор, який створюватиме нейтринне антиполе. Таким чином звичайна матерія (люди) залишиться без змін, але знищенню підлягатимуть нейтринні системи, тобто гості. Кельвін збрехав, що є докази, коли нейтринна структура розпадається, то вивільнюється надлишок енергії зв'язку. Ця енергія дорівнює невеликому заряду урану, якби він вибухнув усередині станції. Снаут налякався і сказав, що розповість про небезпеку Сарторіусові. Кельвін був впевнений, що Сарторіус не повірить, тому вирішив втілити перший план – дозволити зробити енцефалограму свого мозку.
РІДКИЙ КИСЕНЬ
Вночі Кельвіну приснився Гібарян. Він говорив, що Кельвін повинен жаліти себе, а не Гері, що Сарторіус і Снаут будують анігілятор поля. Хоч це був сон, Кельвіну здавалося, що Гібарян говорив щось і наяву, та він не пам'ятав, що саме. Зранку Кельвін почав шукати магнітофон Гібаряна, але той кудись зник. Тим часом Гері наче почала здогадуватися, що не знає всієї правди про себе. Вона питала, звідки тут взялася. Жінка просила, хоч би хто вона була, сказати їй правду. Кельвін сказав, що нічого не приховує, що любить її, та це Гері не заспокоїло.
Вночі Кельвін прокинувся і почув хрипіння. Він побачив, що Гері випила рідкий кисень, щоб отруїтися і знищити себе. Кельвін не знав, як її рятувати. Так коли, здавалося, вона уже померла, її тіло почало регенерувати, вона ожила. Її знову мучили думки, хто ж вона насправді, якщо не Гері. Вона переконувала, що не прикидається, ридала, і зізналася, що минулої ночі слухала магнітофон Гібаряна. Так вона і зрозуміла, що не є людиною. Її зізнання, намагання вбити себе, розчулили Кельвіна. Тепер він був переконаний, що кохає її, любить не ту, на Землі, а ту, яка є зараз.
РОЗМОВА
Кельвін зустрівся зі Снаутом у радіостанції і розповів, що Гері вже знає про себе. Снаут переконував, що кожен "гість", який тут з'являється – насправді тільки фантом, напакований безладною мішаниною почерпнутих у свого... Адама... спогадів і образів, поза якими він просто... порожній. Чим довше він з людиною, тим більше олюднюється. І набуває самостійності. Гері не знала лише про те, що Кельвін уже пробував її позбутися. Ідея Кельвіна врятувати Гері, залишити її, не подобалася Снауту. Він переконував, що коли Кельвін полетить звідси з Гері, вона не зможе існувати поза Океаном, адже звідкись же бере енергію. Втім, це можна перевірити: Кельвін може полетіти на орбіту і подивитися, чи ще жива попередня Гері. А можна просто зв'язатися з нею по радіо; якщо вона жива, то обізветься і... Кельвін знав, що там давно закінчився кисень. Тому Снаут говорив, що тут склалася ситуація поза всякою мораллю. Коли Кельвін сказав, що любить її, Снаут спитав: "Кого? Свій спомин?".
Наступного дня Кельвін мав робити енцефалограму, яку повинен був "отримати" Океан. Чоловік дуже боявся, щоб його підсвідомість наспрвді хоче, щоб Гері зникла. І все це тому, що в ньому, мабуть, криються думки, заміри, надії – жорстокі, злочинні, безжалісні, а він про них нічого не знає. "Людина вирушила на зустріч з іншими світами, іншими цивілізаціями, не пізнавши до кінця закамарків глухих кутів, глибоких колодязів, міцно забарикадованих дверей власної душі", – думав Кельвін.
МИСЛИТЕЛІ
Вночі Гері помітила, що Кельвін не може заснути через експеримент з енцефалограмою. Він мусив випити снотворне, щоб виспатися. Уранці експеримент видався йому дрібницею. Йому здавалося, що під час запису він думав про хороші речі. Поки Сарторіус і Снаут працювали над "відправкою" плівки, Кельвін і Гері пішли у бібліотеку. Там Кельвін знайшов том Гравінського. Це був збірник усіх соляристичних гіпотез.