Уже ввечері Жозеф був переконаний, що це йому привиділося. І викинув цей епізод із пам'яті. За кілька років хлопець дізнався, що того дня то таки його батько проїхав зовсім поруч.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Якось у таємній синагозі отець Понс сказав Жозефу, що Гітлер програє, але нацисти тут казяться дедалі більше. Коли стало відомо, що численні та добре озброєні американські війська висадилися на континент, у неділю мадемуазель Марсель прийшла у церкву і заграла на органі "Уродженку Брабанта", національний гімн. Це відбувалося під носом у нацистів і було неймовірним зухвальством. Вони схопили Мадемуазель Марсель, заштовхали її в машину й поїхали. Того ж вечора гестапівці заполонили Жовту віллу. Навіть під тортурами Мадемуазель Марсель нічого їм не сказала. Одначе під час обшуку її домівки нацисти виявили негативи фотографій, що були наклеєні на підроблені документи. Хлопців було викрито. Усіх єврейських дітей Жовтої вілли зібрали в одному з дортуарів. Отець Понс кинувся в бій. Він брехав, що не знав нічого про цих дітей, що вважав їх арійцями. Отець говорив, що коли дітей забирають, то він хоче підготувати їх в дорогу, зібрати їм валізи. Начальник гестапо повірив у брехню отця, тож дозволив йому перебрати речі хлопців, скласти валізи, одягнути їх, підготувати на дорогу харчі. Зранку хлопці мали бути готові до далекої дороги. Коли гестапівці покинули пансіон, отець Понс заховав хлопців у крипті каплиці. Перед цим хлопці зробили сліди до річки, щоб гестапівці подумали, ніби їх забрало судно. Уранці гестапівці заполонили Жовту віллу, розлютилися, що їх обманули, і залишеними фальшивими слідами дійшли до самої річки й помчали шукати далі: вони ні на мить не припустили, що євреї нікуди не тікали.
Досить швидко мережа Опору почала по одному забирати й переховувати хлопців з каплиці деінде. Руді пішов одним із перших. Отець Понс ніколи не вказував на Жозефа, коли приходили забирати хлопців. Одного дня, коли в крипті їх залишилося всього п'ятеро, Жозеф показав отцеві на трьох своїх товаришів, що спали. Хлопець сказав, що не хотів би помирати з ними, а волів би померти з отцем. Тієї миті почулися крики, що Брюссель вільний.
На вулицях Шемле усі раділи. Жозеф до самого вечора не відпускав отця Понса і не злазив із його рук. Починаючи від цього 4-го вересня 1944-го року, Жозеф завжди вважав, що Брюссель звільнили тому, що він несподівано, без недомовок, відверто сказав отцеві Понсу, що любить його.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Наступні дні виявилися ще більш небезпечними і згубними, ніж воєнні часи, бо під час визволення удари сипалися то звідси, то звідти, вони були неконтрольовані, всюди панував хаос. Зібравши знову своїх вихованців на Жовтій віллі, отець Понс заборонив їм виходити з парку. Проте Жозеф з Руді залазили на свій дуб. Якось, сидячи там, Жозеф побачив, як у машині з відкритим верхом повезли німецького офіцера, що вирішив не видавати їх тоді під душем. Він сидів, затиснутий озброєними визволителями, які везли його назустріч невідомо якій відплаті…
Хлопці дізналися, що аптекарка Мадемуазель Марсель зазнала жахливих тортур, перш ніж її вивезли кудись на Схід. Дізнавшись, що нацисти нищили в'язнів у концентраційних таборах, що загинули мільйони людей, Жозеф знову став упісюватися в постелі. Вночі він знаходив "зірку Жозефа і мами" і починав ридати.
Отець Понс почав шукати батьків хлопців. Для декого з них усе з'ясувалося дуже швидко: з усієї родини вижили тільки вони. Руді вирішив, що вся його рідня загинула, та якось увечері отець Понс повернувся з Брюсселя і повідомив, що матір Руді залишилася жива. У п'ятницю Руді, отець Понс і Жозеф на позиченому авто поїхали за межі Жовтої вілли. У Брюсселі вони прийшли до великого пишного готелю, куди привозили тих, хто вижив. Руді не відразу впізнав маму, бо колись описував її як високу владну жінку. Зараз він обнімав невисоку стареньку жінку, майже облисілу, із застиглим боязким поглядом вицвілих сірих очей, чиє кістляве, широке й пласке тіло проступало під вовняною сукнею. Хлопець повів її до фортепіано, що було в готелі, і жінка заграла. Полинула найніжніша й найпечальніша мелодія з усіх, що Жозефу довелося чути в житті. У наступні тижні Жозеф досить регулярно бачив маму Руді, бо одна стара діва із Шемле погодилася поселити її в себе з харчуванням. Руді почав добре вчитися.
У неділю Жовта вілла ставала місцем, де збиралися діти, яких ховали від нацистів. Із довколишніх населених пунктів привозили дітей, які виходили на імпровізований поміст, споруджений під навісом. Людей приїжджало багато: усі когось шукали.
Однієї неділі Жозеф, ще раз принижений безрезультатними оглядинами, вирішив піти разом із Руді, який зібрався в село випити з мамою чаю. Вони спускалися по дорозі, коли Жозеф вдалині запримітив маму і тата. Хлопець впізнав мамине рожево-зелене картате пальто із шотландки, прикрашене каптуром. Вражений зустріччю, хлопчик міг тільки ридати.
Згодом батьки розповіли отцеві Понсові, що їм удалося вижити, працюючи робітниками в полі на великій фермі недалеко звідси. Жозеф не хотів повертатися з батьками до Брюсселя, але він мусив. Його тато кинувся у бізнес зі мстивою енергією. Він зняв чудовий будинок, та в ньому Жозеф почувався самотнім, йому бракувало отця Понса. Коли батько запропонував записатися до хедера, традиційної єврейської школи, щоб підготуватися до бар міцви, причастя, Жозеф не задумуючись відмовився. Батько дав йому сильний ляпас. Того ж вечора Жозеф втік із дому і приїхав до отця Понса. Той саме був у крипті. Отець говорив, що Жозеф – один із останніх уцілілих синів славетного народу, який щойно зазнав винищення. Шість мільйонів євреїв було вбито… Отець переконував, що Жозеф повинен свідчити про євреїв в час, коли їх більше немає. Жозеф сказав, що хоче вірити в Ісуса Христа. Отець переконав його відзначити бар міцву, а що ж до віри – хлопець вирішить пізніше, бо найголовніше сьогодні – визнати себе євреєм. Оглянувши крипту, хлопець побачив, що отець тепер збирає нову колекцію – твори поетів-дисидентів, яких знищує Сталін. Отець сказав, що тепер клопотатися євреями повинен Жозеф. Віднині Ной – це Жозеф.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Після тих подій минуло півстоліття. Жозеф, врешті-решт, відзначив свою бар міцву, перейняв справу свого батька, не навернувся у християнство. Він захоплено вивчив релігію своїх батьків і передав її своїм дітям. Але Бог так і не прийшов до нього на зустріч. Жодного разу він так і не віднайшов того Бога, якого відчув у дитинстві, в тій сільській церквиці. Жозеф надалі провідував отця Понса. Вперше Жозеф повернувся до Шемле в 1948-му році, коли муніципалітет присвоїв одній вулиці ім'я Мадемуазель Марсель, яка так і не повернулася з концентраційного табору. Всі діти, яких вона врятувала, зібралися там із цієї нагоди.
Коли Жозеф одружувався з Барбарою, отець мав нагоду побувати у справжній синагозі. Пізніше він досить часто бував у них удома. Однак Жозеф волів їздити до Шемле, щоб разом із отцем спускатись у крипту каплиці, яка незмінно дарувала комфорт гармонійного безладу. Впродовж тридцяти років отець неодноразово оголошував, що починає нову колекцію.
Жозеф з Руді залишилися друзями, обоє сприяли розбудові Ізраїлю. Жозеф дав грошей, а Руді там оселився. Єрусалимський інститут "Яд Вашем" вирішив присвоїти звання "Праведник світу" тим, хто в часи нацизму й терору уособлював усе найкраще, що є притаманним людству, і рятував євреїв, ризикуючи власним життям. Отець Понс дістав звання "Праведника світу" у грудні 1983 року. Він про це так і не дізнався, бо незадовго перед тим помер. Того ранку Жозеф з Руді вийшли пройтися стежинами гаю в Ізраїлі, який був названий його ім'ям. У Гаю отця Понса росло двісті сімдесят одне дерево, символізуючи двісті сімдесят одну врятовану ним дитину. Жозеф сказав, що отець Понс як Ной.
Щоразу, як Жозеф приїжджає на ферму Руді в Палестині, або коли Руді відвідує його в Бельгії, вони сваряться з приводу Ізраїлю. Жозеф підтримує цю молоду державу, але не завжди схвалює її дії, на відміну від Руді, який виправдовує та обстоює найменші пориви ізраїльського режиму, навіть найбільш войовничі. Жозеф вважає, що з палестинцями треба укладати мир, а Руді вважає, що найкращим засобом домогтися миру нерідко є війна.
Коли друзі по дорозі до оливкової плантації минули палестинський будинок, по якому нещодавно проїхали гусениці танка, Жозеф попросив Руді зупинити джип. Руді сказав, що вчора один палестинець-смертник вчинив терористичний акт, тому євреї мали відреагувати. Жозеф виліз із машини й пішов по уламках. Дві групи-суперниці, єврейські й палестинські хлопчики, кидали один в одного камінням. Жозеф з криком кинувся до них. Хлопчики розбіглись. Руді неквапливо підійшов до Жозефа. Нахилившись, Жозеф помітив загублені хлопчаками предмети. Це були кіпа і палестинська хустина. Один предмет він поклав у праву кишеню, другий – у ліву. Руді спитав Жозефа, що той робить. "Починаю нову колекцію", — відповів Жозеф.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу