Містер Ейр дуже поспішав, бо його корабель за день-два мав відпливти з Лондона. Бесі вважала, що це був брат батька Джейн.
Джейн прибула у Торнфілд, її зустріла місіс Фейрфакс, яка була тут економкою. Місіс Фейрфакс розповіла, що прізвище учениці – Варанс, що Торнфілд – чудовий старовинний будинок, але сюди не часто хтось потикає носа. Господарем маєтку був містер Едвард Рочестер, та він не часто сюди приїжджає. Нарешті Джейн познайомилася зі своєю вихованкою – Адель. Її няню-француженку звали Софі. Адель народилась у Франції і лише недавно навчилася розмовляти по-англійському. На щастя, Джейн добре знала французьку. Згодом Адель розповіла Джейн, що сюди її привіз містер Рочестер. Дівчинка колись жила з мамою, але вона померла.
Пізніше від місіс Фейрфакс Джейн дізналася, що містер Рочестер навідується сюди нечасто, і його поява буває завжди раптова, тому вона завжди підтримує будинок у порядку. Жінка назвала господаря трохи диваком. Вона розповіла, що господар багато мандрував і чимало побачив на своєму віку, а коли з ним говориш, ніколи не можна бути певним, чи то він жартує, чи каже серйозно, вдоволений він чи ні. Коли Джейн оглядала будинок, вона почула чийсь уривчастий, сухий, безрадісний сміх. Налякана Джейн дізналася від місіс Фейрфакс, що це сміється покоївка Ґрейс Пул, яка шиє в одній з кімнат.
Джейн подобалося у Торфілді, вона мала спокійне життя, хоч нерідко чула сміх Ґрейс Пул, уривчастий, глухий. З іншими мешканцями будинку – Джоном та його дружиною, покоївкою Лі та нянею Софі – у дівчини були нормальні стосунки.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Минули жовтень, листопад і грудень. Якось у січні місіс Фейрфакс попросила Джейн віднести листа до Ґея – дві милі туди й назад. Джейн йшла по безлюдній дорозі, а коли подолала милю від Торнфілда, сіла на перелазі огорожі довкола поля. Раптом вона побачила великого пса, а потім – вершника на коні. Джейн рушила своєю дорогою, але раптом кінь посковзнувся на вкритій льодом дорозі і вершник впав. Дівчина зрозуміла, що в подорожнього проблема з ногою, вона хотіла допомогти. Джейн розглянула чоловіка: він був середнього зросту і широкоплечий, лице мав смагляве, риси суворі, чоло високе, мав десь років тридцять п'ять. Джейн допомогла чоловікові сісти на коня, а сама поспішила до Ґея. Коли ж вона повернулася додому, то їй повідомили, що приїхав містер Рочестер, який упав з коня і вивихнув собі ногу.
Наступного вечора Джейн і Адель було запрошено в бібліотеку до містера Рочестера. Він сказав, що встиг вдень перевірити Адель, і побачив, що з нею добре попрацювали. Містер Рочестер перевірив вміння Джейн грати на роялі, переглянув її малюнки.
Одного вечора містер Рочестер хотів порозмовляти з Джейн. Цього разу він видався їй не таким суворим і не таким похмурим. Він спитав Джейн, чи вважає вона його гарним, і дівчина мимоволі відповіла "Ні!". Чоловік почав допитуватись, які у нього вади, але Джейн запитала, чи він добра людина. Він відповів, що не дуже, але має сумління. Чоловік говорив, що йому хочеться поговорити з кимось по щирості, що Джейн зацікавила його, що він хоче скласти про неї докладнішу думку, дізнатись щось більше. Того вечора містер Рочестер розповів, що коли йому минуло двадцять років, він став на хибний шлях, що мати Аделі колись видурювала золото з його кишень, а тепер він дбає про Адель, бо хоче цим спокутувати багато гріхів.
Згодом Джейн дізналася більше. Виявилося, що Адель – донька французької балерини, Селіни Варане, у яку був закоханий містер Рочестер. Він вважав, що балерина його обожнює, хоч який він негарний. Чоловік витрачав на неї гроші, а вона виявилася зрадницею. Адель вона називала донькою містера Рочестера, хоч він в рисах дівчинки не знаходив докази батьківства. Мати кинула дитину напризволяще, тому він мусив забрати дівчинку в Англію. Дружба з містером Рочестером подобалася Джейн, а уТорнфілді він пробув аж два місяці.
Якось вночі Джейн зачула тихе бурмотіння, потім хтось торкнувся її дверей. Дівчина запитала: "Хто там?", але ніхто не одізвався. Почувся диявольський сміх – неголосний, здавлений, низький. Коли Джейн вийшла в коридор, то виявила, що у кімнаті містера Рочестера горить. Вона погасила вогонь, розбудила господаря і коротко розповіла про все, що чула й бачила. Він пішов на третій поверх, а згодом повернувся і щиро подякував за порятунок. Містер Рочестер взяв Джейн за руки, дивно подивився, щось хотів сказати, але слова тремтіли на його вустах. "На добраніч, люба моя рятівнице!" – сказав він.
Зранку Джейн запідозрила у пожежі Ґрейс Пул і дивувалася, чому цю жінку не арештували чи вигнали. Здавалося, у Торфілді панує якась таємниця. Ввечері Джейн дізналася, що містер Рочестер ще зранку вирушив до Ліза, в маєток містера Ештона за десять миль. Місіс Фейрфакс надіялась, що господар побачиться там з чарівною красунею Бланш Інґрем. Джейн розчарувалася, бо досі плекала марні надії щодо містера Рочестера. Тепер Джейн розуміла, що вона бідна, негарна, безрідна, тому не може подобатися містеру Рочестеру.
Через два тижні містер Рочестер повідомив, щоб у маєтку готувалися зустрічати гостей. Коли усі прибули, Джейн відразу помітила, що найбільше уваги містер Рочестер приділяє Бланш. Крім цієї дівчини прибули місіс Ештон і дві її дочки Емі і Луїза, леді Лін, місіс Дент, вдова лорда Інґрема – матір Бланш і її сестри Мері. Останні три були втіленням жіночої величі. Веселим і метушливим став тепер Торнфілд-хол. У парадних покоях бувало тихо тільки тоді, коли гості виходили у сад. Джейн щодня краще розуміла, що містер Рочестер хоче одружитися з Бланш.
Одного дня, коли містера Рочестера не було вдома, прибув дивний чоловік – містер Мейсон. Він приїхав з Вест-Індії, де колись заприятелював з містером Рочестером. Поки гості спілкувалися з Мейсоном, лакей повідомив, що до будинку прибула стара ворожка. Вона викликала до себе панночок і пророкувала їм долю. Настав час і Джейн зайти до бібліотеки, де сиділа стара. Циганка сказала, що Джейн самотня, і нема кому зігріти їй серце, але своє щастя треба поманити, ступити крок назустріч. Коли циганка почала розпитувати Джейн про господаря будинку, про його одруження з Бланш, дівчина сказала, що хоче знати про свою долю, а не про свого господаря. У кімнаті було темно, але Джейн помітила на руці циганки перстень містера Рочестера. То справді був він. Дівчина повідомила, що прибув Мейсон, це налякало містера Рочестера.
Вночі на третьому поверсі пролунав дикий, несамовитий, моторошний крик. Гості прокинулись, переполох був страшенний. Прибіг містер Рочестер і сказав, що одній служниці приверзлося казна-що уві сні, а вона жінка нервова і неврівноважена. Він змусив гостей розійтися по спальнях, а згодом покликав Джейн на допомогу. Дівчина побачила пораненого Мейсона, хтось вкусив його в руку, він стікав кров'ю. поки містер Рочестер поїхав по лікаря, Джейн мусила доглядати за гостем. Дівчину лякало те, що за дверима сиділа Ґрейс Пул, яку вона підозрювала у цьому злочині. Джейн лише тричі чула звуки по той бік дверей. Нарешті прибув лікар Картер, він забрав Мейсона з собою.
Відправивши Мейсона, Джейн і містер Рочестер залишились у саду. Світало. Джейн призналася, що боялася жінки за дверима, але містер Рочестер сказав, що двері були замкнені, і що Ґрейс Пул житиме тут і далі. Потім він розповів, що колись був розбещеним, норовистим юнаком, який опинився в далекому чужому краю і вчинив непоправну помилку, а тепер її наслідки весь час переслідують його.
Якось до Джейн прибув чоловік на ім'я Роберт Лівен. Він розповів, що був за візника в місіс Рід, коли Джейн ще жила в Ґейтсхеді. Від нього Джейн дізналася, що тиждень тому Джон, син місіс Рід, наклав на себе руки, бо вліз у борги й вів розгульне життя. Місіс Рід сильно захворіла і послала Роберта, щоб привіз Джейн.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Джейн прибула до Ґейтсхеда. У Бесі уже було троє дітей. Вона розповіла, що міс Рід дуже хвора. Джейн зустрілася з Елізою і Джорджіаною. Еліза відверто гордувала нею, а Джорджіана не стільки глузувала, як удавала уважну. Джейн кілька раз заходила до тітка, але та ставилася до дівчини дуже холодно. Якось вона дала Джейн лист, через який і покликала її. Цей лист був для Джейн. Писав її дядько Джон Ейр, брат її мами. Він просив міс Рід дати адресу Джейн Ейр, бо хотів запросити її до себе на Мадейру. Дядько був нежонатий і бездітний і хотів удочерити Джейн та відписати все своє майно. Листа було написано три роки тому. Тітка сказала, що відписала, ніби Джейн померла у Ловуді від тифу. Тепер тітка хотіла, щоб Джейн знала правду. Невдовзі місіс Рід померла.
Минув місяць, перше ніж Джейн розпрощалася з Ґейтсхедом. Джорджіану забрав до себе дядько з Лондона, Еліза виїхала до Європи, оселилася в монастирі і постриглася в черниці. Забігаючи наперед, треба сказати, що Джорджіана зробила вигідну партію, узявши шлюб з багатим, щоправда підтоптаним джентльменом, а Еліза постриглася в черниці і стала настоятелькою монастиря, де на початку була послушницею.
Джейн повернулася в Торнфілд і була рада побачити містера Рочестера. Ніхто вже не згадував про весілля господаря. Вечори Джейн і Адель проводили з ним. У той час він був з Джейн дуже лагідним.
Якось теплого літнього вечора Джейн вийшла в сад. Там її чекав містер Рочестер. Між ними відбулася розмова, і дівчина дізналася, що він кохає її. Містер Рочестер запропонував свою руку і серце і признався, що упадав біля Бланш, щоб Джейн ревнувала. Джейн не могла повірити словам містера Рочестера. Зрештою, вона побачила, що він не жартує, і дала згоду стати його дружиною.
Джейн почувалася щасливою, а місіс Фейрфакс говорила, що важко вгадати, що з цього вийде. Крім того, в закоханих була різниця у віці в двадцять років.
Наближався день весілля. У шафі висіла весільна сукня сріблисто перлового кольору й легенький серпанок – подарунок містера Рочестера. Одного дня господаря покликали справи до невеличкого маєтку за тридцять миль. Його не було вдома цілу ніч і наступний день.