Невтомний дзвінок озвався вчетверте: класи вишикувались і перейшли до іншої кімнати – снідати. Подали пригорілу вівсянку, тому ніхто не наївся. Проказавши подячну молитву за те, чого не дістали, та проспівавши ще один гімн, дівчата побрели з їдальні до класу.
О дев'ятій годині почалися уроки. Джейн розглянула вчительок: огрядна була трохи грубувата, чорнява – дуже зла, чужоземка – нестримана й смішна, а червонощока міс Мілер виглядала геть виснаженою. Раптом до класу увійшла жінка, яка вчора наказувала нагодувати і покласти Джейн спати. Ця жінка була висока, ставна і вродлива, мала карі очі, що сяяли добрістю. Звали її міс Марія Темпл. Це була директриса Ловуда. Для старшого класу вона почала урок географії.
О дванадцятій міс Темпл наказала дати ученицям хліба і сиру, бо знала, що сніданок був поганий. Вчительки здивовано поглянули на неї, а міс Темпл сказала, що бере це на свою відповідальність. Всі з радістю попоїли, а потім пішли на прогулянку в сад. День був дуже холодний. Джейн поглянула на школу і прочитала табличку "Ловудський притулок". Почувши позад себе чийсь кашель, Джейн обернулася і побачила дівчинку, яка читала книжку. Дівчата почали розмовляти, Джейн запитала, чому школа називається притулком. Дівчинка відповіла, що тут пристановище для бідних сиріт, родичі сиріт платять на рік по п'ятнадцять фунтів, але це мало, тому решта поповнюється пожертвами. Наприклад Наомі Броклґерст побудувала нову половину школи, а її син тут тепер усім порядкує, і міс Темпл доводиться відповідати перед ним за всі свої дії. Містер Броклґерст сам купує їжу й одяг, він священник і мешкає за дві милі звідси у великому будинку. Дівчинка також розповіла, що червонолицю вчительку звуть міс Сміт, вона навчає кроїти й шити; мала, чорнява – то міс Скетчерд, вона викладає історію й граматику, а також допомагає другому класові готувати уроки, дуже запальна, тож не треба її сердити. А мадам П'єро родом з Лілля, із Франції, і вчить французької мови, вона непогана жінка. Міс Темпл дуже добра й дуже розумна; вона всіх переважає, бо знає набагато більше.
На обід подали місиво з водявої картоплі, звареної з обрізками несвіжого м'яса. Після обіду розпочались уроки, що тривали до п'ятої години. Міс Скетчерд прогнала з уроку історії дівчинку, з якою Джейн розмовляла під час прогулянки. Після п'ятої години знов дали їсти: кожна дістала по кухлику кави та по пів скибочки хліба. Потому наспіла півгодинна перерва, потім готування уроків, а там дали по склянці води з шматочком вівсяної запіканки, прочитали молитви, і всі вклалися спати.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ VI
Другий день почався, як і перший. Умивання не було, бо вода замерзла. Джейн зовсім заклякла з холоду. На сніданок дали кашу, не пригорілу, але дуже мало. Джейн записали ученицею четвертого класу і визначили повсякденні завдання та обов'язки. Дівчинка зраділа, коли після уроків міс Сміт дала їй смужку серпанку, загадавши підрубити його. За роботою Джейн чула, як міс Скетчерд читала історію Англії, а потім ставила запитання. Вчителька весь час робила зауваження дівчинці, з якою Джейн говорила на прогулянці минулого дня, а потім міс Скетчерд разів десять шмагнула ту дівчинку різками по спині.
Джейн найбільше подобалася вільна година ввечері. Вона знайшла дівчинку з прогулянки і дізналася, що її звуть Елен Бернс. Вона вже два роки жила тут. Елен зовсім не ображалася на міс Скетчерд і вважала, що на зло треба відповідати добром. Джейн не розуміла філософії покірності Елен, не розуміла, як можна мовчки терпіти таку зневагу.
РОЗДІЛ VII
Перша чверть у Ловуді видалась Джейн дуже важкою. Протягом січня, лютого та частини березня дівчат водили тільки до церкви, але в саду вони мали щодня проводити цілу годину. Дівчата мерзли, сніг набивався в черевики, руки на морозі дубіли й репалися. Усі страждали й від убогого харчування. Недоїдання призводило до нечесності, бо старші змушували молодших ділитися. Найгнітючішими днями тієї зими були неділі. Дівчата мали пройти добрі дві милі пішки, щоб дістатися до броклбріджської церкви, де правив службу Божу їхній опікун. Цілий день дівчата мерзли у церкві, а після вечірньої відправи йшли до школи на гострому зимовому вітрі.
Містер Броклґерст не з'являвся майже місяць після того, як Джейн прибула до Ловуда. Але якось по обіді він таки приїхав. Джейн саме сиділа з грифельною дощечкою в руках. Він стояв біля міс Темпл і стиха говорив їй на вухо, що треба економити, наприклад, берегти вовняні панчохи й дбайливіше їх штопати, не видавати дівчатам чисті комірці двічі на тиждень, не давати другий сніданок, що складається з хліба й сиру. Він говорив, що дівчат треба вчити витривалості, терпіння й самозречення. Раптом містер Броклґерст побачив дівчинку з кучерявим волоссям. Міс Темпл пояснила, що дівчинка кучерява від природи. Чоловік почав кричати, що в такому закладі не дозволяються кучері, наказав коротко обстригти дівчинку. За його наказом увесь старший клас став обличчям до стіни і він, розглянувши зачіски, наказав всіх обстригти. Містер Броклґерст сказав, що його завдання – придушити в цих дівчатках всі плотські бажання, виховувати в них скромність і поміркованість, а не пристрасть до пишних уборів та зачісок. Тут до кімнати зайшли його дружина і дві дочки, які були дуже елеґантно вдягнуті, мали старанно завите волосся. Міс Темпл шанобливо їх зустріла і відвела на почесні місця.
Джейн боялася потрапити на очі містеру Броклґерсту, але раптом її дощечка вислизнула з рук і гучно брязнула. Тоді містер Броклґерст побачив Джейн і всім сказав, що має дещо про неї розповісти. Він наказав дівчатам поставити Джейн на стільця, а потім виголосив, що лукавий вже знайшов у душі Джейн притулок, бо ця дівчинка – брехуха. Прощаючись, містер Броклґерст наказав, щоб Джейн постояла на стільці ще з пів години, і щоб ніхто не смів сьогодні говорити з нею. Джейн сильно переживала і думала про те, що всі дівчата і вчительки тепер зневажатимуть її. Несподівано її підбадьорила усмішка Елен Бернс, яка проходила повз стілець, на якому стояла Джейн.
РОЗДІЛ VIII
О п'ятій уроки скінчились, всі пішли до їдальні, а Джейн злізла зі стільця. Дівчинку охопила журба і вона заридала. Джейн згадала, що вже домоглася дечого: того-таки ранку її посадовили в першому ряду; міс Мілер похвалила її; міс Темпл пообіцяла, що вчитиме її малювати та дозволить відвідувати уроки французької мови, однокласниці були доброзичливі до неї. А тепер усе пішло шкереберть. У кімнату зайшла Елен Бернс, вона принесла Джейн кави й хліба. Елен намагалася розрадити Джейн, говорила, що більшість дівчат співчувають їй, а містера Броклґерста ніхто не любить. Поклавши голову на плече Елен, Джейн обняла її і пригорнулась до неї. У кімнату зайшла міс Темпл і запросила дівчаток до себе. У кімнаті вчительки було тепло і затишно. Міс Темпл сказала Джейн, що вважатиме її такою, якою вона себе покаже. Джейн розповіла їй невеселу історію свого дитинства. Міс Темпл сказала, що напише до містера Лойда, аптекаря, і якщо він підтвердить те, що Джейн оце розповіла, з нею буде привселюдно знято всі обвинувачення. Потім директриса розпитала Елен, як вона почувається, бо в дівчинки часто були напади сухого кашлю. Міс Темпл пригостила дівчаток чаєм, грінками і пирогом з кмином. Того вечора дівчатка були дуже щасливі. Та коли вони повернулися у спальню, на Елен накричала міс Скетчерд за нескладені речі у шухляді. Наступного ранку міс Скетчерд написала великими літерами на шматку картону слово "Нечепура" і почепила цей напис на чоло Елен. І та носила його аж до вечора, спокійно й терпляче.
Містер Лойд підтвердив у листі, що Джейн казала правду, тому міс Темпл оголосила, що Джейн ні в чому не винна. Вчительки привітали дівчинку, а та взялась за навчання, твердо вирішивши перебороти всі труднощі.
РОЗДІЛ IX
Настала весна, стало тепліше. Та у школі спалахнув тиф, вона перетворилася на шпиталь. Недоїдання і задавнені застуди так знесилили вихованок, що більшість не могла вистояти проти хвороби: сорок п'ять дівчат із вісімдесяти занедужали майже водночас. Навчання припинилось, правила розпорядку тепер додержували не так суворо. Здоровим дівчатам було дано майже необмежену свободу. Лікар наполягав, щоб вони, аби вберегтись від хвороби, якомога більше гуляли на свіжому повітрі.
Вся увага міс Темпл була звернена на хворих, багато дівчат померли. Джейн не захворіла, тому могла з іншими здоровими дівчатами з ранку до вечора блукати лісами й долинами. У притулку почали краще годувати. Містер Броклґерст та його сімейка не наважувалися потикатись у Ловуд. Зла економка пішла, злякавшись зарази, а нова була щедріша.
Джейн мала улюблене місце – великий гладенький камінь посеред струмка. Останнім часом вона заприятелювала з дівчинкою Мері Ен Вілсон, бо Елен була хвора, але не тифом, а сухотами. В сонячні дні міс Темпл двічі або тричі виводила Елен погуляти до саду. Проте Джейн не дозволяли підходити й розмовляти з нею.
Одного вечора Джейн поверталася з прогулянки у притулок і побачила, що до Елен приїхав лікар. Доглядальниця розповіла Джейн, що Елен дуже погано. Вночі Джейн проникла до кімнати міс Темпл. Вчительки не було, а доглядальниця спала. Елен сказала Джейн, що скоро помре. Джейн лягла поруч з подругою. Елен не боялася смерті і сказала, що на цьому світі не залишається нікого, хто б дуже жалкував за нею: батько недавно оженився і не довго тужитиме. Невдовзі дівчатка заснули.
Коли Джейн прокинулася, був день. Доглядальниця несла її коридором назад до спальні. Джейн спала, а Елен була вже мертва.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ X
Минуло вісім років. Коли епідемія тифу згасла, на школу звернули увагу. Було проведено розслідування і поступово зібрано різні факти, що викликали величезне обурення. Ці викриття були ганебні для містера Броклґерста, але вони пішли на користь школі. Кілька багатих і доброзичливих мешканців того графства дали велику суму грошей на спорудження зручнішого будинку в кращому місці; було запроваджено нові правила, поліпшено харчування, порядкувати шкільними фондами було доручено комітетові з довірених осіб.