Но теперь уже поздно. Я знаю это!"
Переказ:
Тяжко поранений Андрій, побачивши Анатоля Курагіна, якому відтяли ногу, вибачає йому.
Частина III
Переказ:
Толстой розмірковує над значенням особистості і народних мас: не особистість робить історію, а прості люди. П'єр, Андрій — всі ті, хто складають народні маси. Кутузов з генералами на Поклонній горі обговорюють план дій. У Філях збирається воєнна рада.
Готуючись до нового шлюбу, Елен Безухова переходить у католицтво.
Разом з кількома солдатами П'єр повертається до Можайська, а після — до Москви. Верещагін пропонує П'єру припинити зв'язок з масонами і полишити скоріш Москву. П'єр іде з дому. Ростови збираються виїхати з Москви. Наташа спочатку допомагає пакувати речі до евакуації, але потім примушує слуг зняти з підвод частину домашнього скарбу, щоб надати місце пораненим російським солдатам, яких немає на чому вивезти з міста. На противагу щедрих і широких душею Ростових показано егоїста, кар'єриста, що навіть у скрутні хвилини думає лише про збагачення, — це Берг, зять Ростових.
Цитата:
— Такое геройство вообще, каковое выказали российские воины, нельзч представить и достойно восхвалить! — сказал Берг, оглядываясь на Наташу и как бы желая ее задобрить, улыбаясь ей в ответ на ее упорный взгляд... — "Россия не в Москве, она в сердцах се сынов!" Так, папаша? — сказал Берг.
В это время из диванной, с усталым и недовольным видом, вышла графиня. Берг поспешно вскочил, поцеловал ручку графини, осведомился о ее здоровье и, выражая свое сочувствие покачиваньем головы, остановился подле нее.
— Да, мамаша, я вам истинно скажу, тяжелые и грустные времена для всякого русского. Но зачем же так беспокоиться? Вы еще успеете уехать...
— Я не понимаю, что делают люди, — сказала графиня, обращаясь к мужу, — мне сейчас сказали, что еще ничего не готово. Ведь надо же кому-нибудь распорядиться. Вот и пожалеешь о Митеньке. Это конца не будет?
Граф хотел что-то сказать, но, видимо, воздержался. Он встал с своего стула и пошел к двери.
Берг в это время, как бы для того, чтобы высморкаться, достал платок и, глядя на узелок, задумался, грустно и значительно покачивая головой.
— А у меня к вам, папаша, большая просьба, — сказал он.
— Гм?.. — сказал граф, останавливаясь.
— Еду я сейчас мимо Юсупова дома, — смеясь, сказал Берг. — Управляющий мне знакомый, выбежал и просит, не купите ли что-нибудь. Я зашел, знаете, из любопытства, и там одна шифоньерочка и туалет. Вы знаете, как Верушка этого желала, и как мы спорили об этом. (Берг невольно перешел в тон радости о своей благоустроенности, когда он начал говорить про шифоньерку и туалет.) И такая прелесть! выдвигается и с аглицким секретом, знаете? А Верочке давно хотелось. Так мне хочется ей сюрприз сделать. Я видел у вас так много этих мужиков на дворе. Дайте мне одного, пожалуйста, я ему хорошенько заплачу и...
Граф сморщился и заперхал.
— У графини просите, а я не распоряжаюсь,
— Ежели затруднительно, пожалуйста, не надо, — сказал Берг. — Мне для Верушки только очень бы хотелось.
— Ах, убирайтесь вы все к черту, к черту, к черту и к черту!.. — закричал старый граф. — Голова кругом идет. — И он вышел из комнаты.
Графиня заплакала.
— Да, да, маменька, очень тяжелые времена! — сказал Берг.
Наташа вышла вместе с отцом и, как будто с трудом соображая что-то, сначала пошла за ним, а потом побежала вниз.
На крыльце стоял Петя, занимавшийся вооружением людей, которые ехали из Москвы. На дворе все так же стояли заложенные подводы. Две из них были развязаны, и на одну из них влезал офицер, поддерживаемый денщиком.
— Ты знаешь за что? — спросил Петя Наташу (Наташа поняла, что Петя разумел: за что поссорились отец с матерью). Она не отвечала.
— За то, что папенька хотел отдать все подводы под раненых, — сказал Петя. — Мне Васильич сказал. По-моему...
— По-моему, — вдруг закричала почти Наташа, обращая свое озлобленное лицо к Пете, — по-моему, это такая гадость, такая мерзость, такая... я не знаю! Разве мы немцы какие-нибудь?.. — Горло ее задрожало от судорожных рыданий, и она, боясь ослабеть и выпустить даром заряд своей злобы, повернулась и стремительно бросилась по лестнице. Берг сидел подле графини и родственно-почтительно утешал ее. Граф с трубкой в руках ходил по комнате, когда Наташа, с изуродованным злобой лицом, как буря, ворвалась в комнату и быстрыми шагами подошла к матери.
— Это гадость! Это мерзость! — закричала она. — Это не может быть, чтобы вы приказали.
Берг и графиня недоумевающе и испуганно смотрели на нее. Граф остановился у окна, прислушиваясь.
— Маменька, это нельзя; посмотрите, что на дворе! — закричала она. — Они остаются!..
— Что с тобой? Кто они? Что тебе надо?
— Раненые, вот кто! Это нельзя, маменька; это ни на что не похоже... Нет, маменька, голубушка, это не то, простите, пожалуйста, голубушка... Маменька, ну что нам-то, что мы увезем, вы посмотрите только, что на дворе... Маменька!.. Это не может быть!..
Граф стоял у окна и, не поворачивая лица, слушал слова Наташи. Вдруг он засопел носом и приблизил свое лицо к окну.
Графиня взглянула на дочь, увидала ее пристыженное за мать лицо, увидала ее волнение, поняла, отчего муж теперь не оглядывался на нее, и с растерянным видом оглянулась вокруг себя.
— Ах, да делайте, как хотите! Разве я мешаю кому-нибудь! — сказала она, еще не вдруг сдаваясь.
— Маменька, голубушка, простите меня!
Но графиня оттолкнула дочь и подошла к графу.
— Mon cher, ты распорядись, как надо... Я ведь не знаю этого, — сказала она, виновато опуская глаза.
— Яйца... яйца курицу учат... — сквозь счастливые слезы проговорил граф и обнял жену, которая рада была скрыть на его груди свое пристыженное лицо.
— Папенька, маменька! Можно распорядиться? Можно?.. — спрашивала Наташа.— Мы все-таки возьмем все самое нужное...
Переказ:
Ростови зустрічають перевдягненого у кучерський каптан П'єра з пістолетом.
Наполеон чекає депутацію від жителів Москви. Імператор віддає наказ про вступ в опустіле місто.
У місті грабують лавки, натовп переслідує поліцмейстера. Растопчін, незадоволений ходом справ у Москві, віддає Верещагіна на розправу натовпу.
Французькі війська входять до Москви, грабують і підпалюють. П'єр вирішує залишитися в Москві, знайти і вбити Наполеона.
Під час ночівлі в Митищах Наташа вночі зустрічається з Андрієм Болконським.
П'єр намагається здійснити свій план. На вулицях палаючої Москви П'єр рятує дитину. Французькі солдати заарештовують П'єра.
ТОМ IV
Частина І
Переказ:
У Петербурзі йде складна боротьба партій у вищих колах. На вечері у Шерер розмовляють про хворобу Елен. Бородинську битву сприймають як цілковиту перемогу російської армії. Елен Безухова помирає.
Олександр І вирішує боротися з Наполеоном до кінця і висловлює незадоволення з приводу відступу з Москви.
Миколая Ростова відряджено з діючої армії до Воронежа. Він присутній на вечері у губернатора, де дружина керівника губернії планує сватовство Ростова до княжни Мар'ї. Спалахує сильне почуття між Ростовим і княжною. Миколай згадує Соню. Вона пише листа з відмовою від шлюбу з Ростовим.
У полоні П'єра допитують у маршала Даву. Безухова вважають шпіоном. На його очах розстрілюють п'ятьох полонених. Між П'єром і простим мужиком, селянином Платоном Каратаєвим, зав'язується дружба.
Княжна Мар'я з племінником їде до Ярославля. Вона розуміє, що кохає і кохана. Княжна Мар'я приїжджає до Ростових, бачить брата і розуміє, що він на межі життя і смерті. Перед смертю Андрій згадує Наташу.
Частина II
Переказ:
Російською армією намагаються управляти з Петербурга — цар пише листа Кутузову. Тарутинську битву відкладено без відома Кутузова. Після битви російські війська переходять у наступ. Наполеон без успіху намагається навести лад у Москві. Кутузов відмовляється від запропонованого Наполеоном перемир'я.
Французька армія безладно відступає.
Частина III
Переказ:
Бородинська битва і відступ французів.
Денисов планує напад на транспорт кавалерійських речей і полонених. Петя Ростов з Денисовим їдуть чатувати на французів. Юний Ростов проявляє дружній інтерес до полоненого хлопчика-барабанщика. Долохов планує з'їздити вночі до французького табору на розвідку. Під час нападу на французів Петя гине. Серед звільнених — П'єр Безухов.
Платон Каратаєв слабне від лихоманки. Він розповідає П'єру про купця, який навіть після того, як його виправдовують, продовжує відбувати каторгу. П'єру сниться символічний сон.
Частина IV
Переказ:
Дізнавшись про загибель Петі, княгиня тяжко переносила потрясіння. Наташа оточує турботою матір, і та потихеньку оживає. Наташа разом з княжною Мар'єю від'їжджає до Москви.
Автор втілює високий пафос війни 1812 року, підносячи стратегічний геній фельдмаршала Кутузова.
Кутузов виносить промову перед військом.
Проти фельдмаршала плетуться інтриги у вищих колах. Великий князь Костянтин дає зрозуміти Кутузову, що його час скінчився. Цар з прохолодою спілкується з Кутузовим, якого відтісняють на другий план. Такий стан речей пригнічує великого полководця, і він помирає.
Після одужання П'єр вирішує приїхати в Москву, де відвідує княжну Мар'ю. Там він зустрічає Наташу. Старі почуття відроджуються в душі П'єра. Наташа і П'єр зближуються. П'єр розповідає про свої почуття до Наташі княжні Мар'ї.
Епілог
Частина І
Переказ:
Чотири глави частини І епілога Толстой присвятив теоретичним роздумам над низкою філософських проблем: він поставив питання про рушійні сили історії, про недосяжність людському розуму знань кінцевих цілей історії, про сутність прогресу і реакції, про добро і зло, про роль і значення історичних діячів, про випадок і генія.
Толстой висловлює глибоку впевненість, що історичний процес безперервний, тільки зовнішні його прояви мають різний характер. На думку Толстого, десь в глибині діють таємні сили, що торують дорогу людству, але ці закони, що визначають рух, недосяжні людині.
Толстой уважає, що життя людини має свою логіку розвитку і є складним і суперечливим процесом.
II глава частини І епілогу присвячена розгляду таких понять, як випадок і геній: тільки тоді, на думку Толстого, людству не потрібні будуть ці надто невизначені і безпредметні поняття, коли воно зречеться від знань близької і зрозумілої мети і коли визнає, що кінцева мета нам недосяжна.
У главах V-ІХ Толстой в образі Миколая дає яскраву і доволі колоритну фігуру поміщика, який зумів взяти правління маєтком в свої руки і зробити його міцним господарством; фактично образ Ростова-поміщика і Ростова-чоловіка, в якому поєднано гармонію інтересів пана і мужика, чоловіка і дружини, є зразком для Толстого.
У главах Х-ХVІ подалі зображується ідеал дворянських сімей — це родина Миколая Ростова і Мар'ї Болконської і родина П'єра Безухова і Наташі Ростової.