Скупим він також не був і не відмовляв нікому, хто просив у нього. Єдине, що він любив, — це веселощі і жінок". Анатоль знову зближується з Долоховим, якому він потрібний для принади знатних молодих людей у своє ігорне товариство. Наташа справила на Анатоля сильне враження, і він за вечерею з Долоховим обговорює її зовнішність з досвідом знавця. Анатоль хоче просити сестру, аби та сприяла його зближенню з Наташею. Долохов радить зачекати, доки Наташа заміж вийде. Анатоль заявляє, що "любить дівчаток", Долохов нагадує, що "один раз він уже попався на дівчинці", Анатоль у відповідь сміється і говорить, що два рази на тому самому не попадаються.
Наташа Ростова, як і раніше, чекає Андрія Болконського, але водночас не може не згадувати про Курагіна. Незабаром до Ростових приїжджає сама Елен. Незважаючи на те, що свого часу Наташа завдала їй прикрості, коли ще в Петербурзі відвадила від неї Бориса, вона ладна все забути. Елен потайки повідомляє Наташі, що її братові вона подобається. Наташа потрапляє під вплив Елен, вона засліплена її світським блиском. Елен запрошує Наташу на маскарад, про який згадував у театрі Анатоль. Марія Дмитрівна застерігає Наташу від знайомства з Безуховою, але радить розвіятися. Граф Ілля Андрійович везе своїх дочок до графині Безухової. Анатоль очікує їх біля входу й одразу ув'язується за Наташею. "Як тільки Наташа його побачила, те саме, як і в театрі, почуття марнолюбного задоволення, що вона подобається йому, і страх від відсутності моральних перепон між нею і ним охопив її". Елен гостинно зустрічає Наташу, захоплюється її красою і туалетом. Під час вальсу Анатоль говорить Наташі, що вона чарівна і що він кохає її. "Вона майже нічого не пам'ятала з того, що було цього вечора". Батько пропонує їй їхати, але Наташа просить залишитися. Вона виходить у вбиральню поправити сукню, за нею виходить Елен. Тут же з'являється Анатоль, Елен відразу кудись зникає. Анатоль знову говорить про свою любов, цілує Наташу. Повернувшись додому, Наташа не спить цілу ніч, мучиться питанням, кого вона любить: Анатоля чи князя Андрія. Вона не знає, що їй роботи: їй здається, наче вона любить обох. Наступного дня Марія Дмитрівна розповідає про свій візит до старого Болконського: він навіжений і, як і раніше, нічого чути не хоче про шлюб свого сина з Наташею. Марія Дмитрівна пропонує їхати усім в Отрадне і там чекати нареченого, "інакше без сварки з батьком не обійдеться". Наташа мимоволі скрикує: "Ні!" Наташі передають лист від княжни Мар'ї, у якому та просить вибачення за свою поведінку під час останньої зустрічі. Одна зі служниць таємно приносить лист від Анатоля, який склав для нього Долохов. Анатоль присягається у коханні, пише, що рідні Наташі йому її не віддадуть, тому обіцяє викрасти і "відвезти на край світу". Цього вечора Марія Дмитрівна їде до знайомого. Соня їде з нею. Наташа, посилаючись на головний біль, залишається вдома.
Повернувшись пізно ввечері, Соня заходить у кімнату Наташі і з подивом бачить, що та спить на канапі. Вона помічає на столі лист від Анатоля, читає його і жахається. Наташа прокидається. Соня дорікає їй за мінливість, нагадує, що вона бачила Анатоля тільки три рази. На це Наташа відповідає: "Мені здається, я сто років люблю його... Як тільки я побачила його, я відчула, що він мій владар, і я раба його, і що я не можу не любити його... Що він мені звелить, те я і зроблю". Соня продовжує дорікати їй, говорить, що, можливо, він неблагородна людина, погрожує, що сама напише лист Анатолеві і розповість про все Наташиному батькові. Наташа у відповідь кричить: "Мені нікого не потрібно! Я нікого не люблю, крім нього!" Проганяє Соню, і та, розплакавшись, іде геть. Наташа сідає за стіл і пише відповідь княжні Мар'ї, у якій сповіщає, що всі непорозуміння між ними залагоджені і що вона не може бути дружиною князя Андрія.
У п'ятницю Ростови мали їхати в Отрадне. В середу граф поїхав у підмосковний маєток з покупцем. Цього ж дня Соню і Наташу запрошують на обід до Курагіних, і Марія Дмитрівна повезла їх. Наташа знову зустрічається з Анатолем. Соня помічає, що Наташа про щось домовляється з ним, і вона знову намагається застерегти Наташу, але та у відповідь просить облишити її, кричить, що ненавидить Соню, що вона їй "ворог назавжди". Проте Соня продовжує уважно стежити за подругою і після того, як вони повертаються додому, помічає, що та чогось чекає. Напередодні того дня, коли мав повернутися граф, Наташа сіла зранку біля вікна, і Соня помітила, що вона робить якийсь знак військовому, що проїздить вулицею. Потім Наташа знову одержує листа. Соня здогадується, що Наташа хоче втекти з Курагіним.
Анатоль уже декілька днів живе в Долохова. План викрадення Ростової вигадав саме Долохов. Наташа мала разом з Анатолем їхати в село за 60 верст від Москви, де вже змовились з розстриженим попом, щоб повінчати їх. Після цього вони мали їхати за кордон, в Анатоля були вже готові паспорти, подорожня і 10 тисяч рублів, узятих у сестри, і ще 10 тисяч, позичених за посередництва Долохова. Вони пакують речі, Долохов нагадує, що ще є час і "поки можна кинути цей намір". Долохов упевнений, що справа не на жарт серйозна; якщо дізнаються, що Анатоль одружений, його "під карний суд підведуть". Анатоль не слухає. Долохов цікавиться, що той робитиме, коли скінчаться гроші. Анатоль відмахується, говорячи: "Що про це зараз думати!" Долохов і Анатоль таємно під'їжджають до будинку Мар'ї Дмитрівни. Але на подвір'ї Анатоля зустрічає кремезний лакей і просить "до барині". Зрозумівши, що план провалився, Долохов з Анатолем ганебно втікають.
Мар'я Дмитрівна застала заплакану Соню в коридорі і змусила все розповісти. Потім пішла до Наташі, вилаяла її, назвавши "мерзотницею" і "безстидницею", і замкнула в кімнаті. Після того, як Долохов і Анатоль втекли, Марія Дмитрівна знов іде до Наташі, яка перебуває в істериці, вона нічого не хоче слухати і не розуміє усієї ганебності становища, яке очікувало її. Наступного дня приїжджає граф, бачить стан Наташі, але Мар'я Дмитрівна намагається приховати від нього все, що сталося.
П'єр одержує листа від Марії Дмитрівни із проханням поговорити про справу, що стосується Андрія Болконського та його нареченої. Коли П'єр приїжджає, Марія Дмитрівна бере з нього слово честі і під найсуворішим секретом розповідає всю історію. П'єр не вірить власним вухам, не розуміє, як Наташа могла "проміняти Болконського на дурня Анатоля". Крім того, П'єр знає, що Анатоль одружений, про що і повідомляє Марії Дмитрівні. Та, у свою чергу, розповідає про це Наташі, яка не йме цьому віри і вимагає підтвердження від П'єра. Безухов підтверджує сказане, після чого в несамовитій люті йде на пошуки Курагіна. Не знайшовши його ніде, П'єр приїжджає додому і дізнається, що Анатоль спокійнісінько сидить серед інших гостей його Дружини. Елен лякається, коли бачать вираз обличчя свого чоловіка. Це вираз сказу і сили, який вона знала і випробувала на собі після дуелі з Долоховим. П'єр говорить дружині: "Де ви — там розпуста, зло", шарпає Анатоля за руку, пропонуючи "поговорити". Анатоль намагається вести бесіду в презирливому тоні, але П'єр, схопивши його за комір, починає трясти з боку у бік доти, доки обличчя Анатоля не набуло виразу достатнього переляку. П'єр навіть схопив важке прес-пап'є зі столу, збираючись розбити ним Анатолеві голову, але вчасно схаменувся й висунув свої вимоги: Анатоль повинен негайно поїхати з Москви, віддати йому листи Наташі і нікому ніколи не говорити, що було між ним і Ростовою. "Ви не можете зрозуміти, нарешті, що, крім вашого задоволення, є щастя, спокій інших людей, що ви губите ціле життя через те, що вам хочеться веселитися". У міру того, як П'єр переборює свій гнів, Анатоль знову набирається нахабності, говорить про образу, якої П'єр йому завдав. П'єр просить пробачення і дає грошей "на дорогу", аби тільки Анатоль виконав його вимоги. Незважаючи на свою браваду, наступного дня Анатоль їде з Москви.
Другого дня П'єр їде повідомити Ростовим про вигнання Анатоля. Наташа хвора: вона вночі намагалася отруїтися миш'яком, який десь потай дістала. "Проковтнувши його трохи, вона так злякалася, що розбудила Соню й розповіла про те, що зробила". Удень П'єр у клубі чує розповіді про спробу викрадення Ростової і щосили намагається їх спростувати. Найжахливіше те, що чутки поширюються й досягають старого князя Болконського. За кілька днів після від'їзду Анатоля П'єр одержує звістку від князя Андрія про приїзд. П'єр зустрічається з Андрієм, якому вже повідомили про зраду нареченої. Андрій завзято говорить із гостями про політику, коли ж вони з П'єром залишаються наодинці, віддає йому Наташині листи і портрет із проханням передати це колишній нареченій. На боязкі запитання П'єра Андрій відповідає, що знову просити її руки і бути великодушним він не може, потім додає, що якщо П'єр хоче бути його другом, то він ніколи не повинен згадувати про Ростову. Старий князь Болконський і князівна Мар'я не приховують своєї радості з приводу розстроєного одруження.
Того ж вечора П'єр поїхав до Ростових. Наташа хотіла його бачити, незважаючи на те, що почувалася дуже слабкою. П'єр у серці звинувачував Наташу і намагався ставитися до неї презирливо. Але, побачивши її, не міг втриматися від жалю. Наташа у відчаї, вона розуміє, що між нею і князем Андрієм усе скінчено, і просить П'єра передати князю Андрію, аби простив її за те зло, що вона йому заподіяла. Наташа не могла більше говорити, заплакала. П'єр просить Наташу вважати його своїм другом, який завжди прийде на допомогу. Наташа крізь сльози говорить, що не варта співчуття, що життя її згублене. П'єр, дивлячись на ці сльози і відчай Наташі, несподівано для себе говорить, що "коли б я був не я, а гарніший, розумніший від усіх, краща людина у світі, і був би вільний, я б цієї ж миті на колінах просив би руки і любові вашої". Наташа вперше відчула, що відчай і жах наче трохи відступили. Вона знову плаче, але то сльози подяки і розчулення. П'єр вийшов від Ростових, окрилений тією посмішкою і поглядом крізь сльози, почуття любові й розчулення вивищувало його душу, і все інше здавалося дрібним і незначним.