Приїхав модний і прийнятий у всіх багатих московських домах як рівний лікар Метів'є, котрого останнім часом князь наблизив до себе. Княжна не змогла переконати його, що накази князя краще не порушувати, і Метів'є увійшов із поздоровленнями до князя. Вийшов скандал: князь вигнав Метів'є, назвав французьким шпигуном. Потім закликав до себе княжну і у всьому звинуватив її, сказав, що не може більше цього терпіти, хай княжна шукає собі інше місце. За обідом, де були присутні лише кілька найбільш поважних гостей, князь розповів про цей випадок, хоча ніхто з присутніх не зрозумів, на яких підставах князь звинуватив Метів'є. Коли княжна Мар'я разом з іншими підійшла привітати князя з іменинами, той глянув так, що було зрозуміло, що розмови ранкової він не забув і тепер приймає її вітання тільки тому, що в домі гості. Всі ці переживання не дали змоги нещасній княжні помітити, що Борис Друбецькой, який зміг за короткий час увійти у довіру князя, так що його навіть запросили на цей обід, намагався привернути її увагу і навіть натякав на якісь почуття. На це звернув увагу П'єр, теж присутній на обіді. Після обіду П'єр був у доброму гуморі і з посмішкою розповідав, що Борис там, де багаті наречені, але тепер не знає, кого ж йому "атакувати" — Жулі Карагіну чи княжну Мар'ю. З тією ж посмішкою П'єр запитав, чи пішла б княжна за Бориса. Княжна слухала П'єра неуважно, бо думала про ранкову розмову з батьком, їй треба було з кимось поділитися горем, вона навіть думала, що П'єр зрозумів би її. Тому вона й сказала, що бувають такі хвилини, коли вона ладна вийти за будь-кого, і заплакала. Веселість П'єра миттю зникла, він просив "довірити йому її горе", але княжна опанувала себе і більше нічого не розповідала. Аби змінити тему, княжна заговорила про Ростових, приїзду яких вона чекала і побоювалася. Запитала, якої думки П'єр про Наташу. П'єр відчув, що в цьому запитанні прихована недоброзичливість княжни до майбутньої невістки, і вона чекає від нього осуду вибору князя Андрія, але сказав "те, що він скоріш відчував, ніж думав".
Наташа чарівна, її неможливо аналізувати. Мар'я зітхнула, потім сказала, що дуже хотіла б полюбити Наташу і спробувати привчити до неї старого князя.
Борис Друбецькой справді приїхав у Москву в пошуках багатої нареченої. "...Борис перебував у нерішучості між двома найбагатшими нареченими — Жулі і княжною Мар'єю. Хоча княжна Мар'я, незважаючи на всю її невродливість, і здавалася йому привабливішою за Жулі, йому чомусь незручно було залицятися до Болконської". Борис щодня їздив до Жулі, але ніяк не міг примусити себе освідчитися, бо відчував до неї відразу, хоча і вдавав "меланхолічного закоханого". Напевно, Жулі ще довго б чекала шлюбної пропозиції від Бориса, якби не приїхав князь Анатоль Курагін, теж шукач посагу. З його приїздом Жулі перестала подобатися меланхолія, і вона кинулася до розваг, які так любив Анатоль. Термін відпустки Бориса закінчувався, і йому стало шкода, що він марно витратив час на Жулі, не зважившись на цей шлюб. Тоді він примусив себе приїхати до неї говорити про кохання і майбутнє щастя, якщо вона стане його дружиною. Жулі знала, що за свої гроші вона може розраховувати хоча б на такі розмови. Жулі дає згоду на шлюб із Борисом, а він думає, що можна буде якось зробити так, аби бачити дружину не дуже часто.
У січні граф Ростов з Наташею і Сонею приїхав у Москву. Графиня все ще хворіла, але чекати її одужання часу не було: з дня на день мав приїхати князь Андрій, і треба було готувати посаг. Дім Ростових не приготували до їх приїзду, тому граф прийняв запрошення Марії Дмитрівни Ахросімової, хрещеної матері Наташі, зупинитися у неї. Марія Дмитрівна зустріла їх радо і гостинно, взялася допомагати готувати посаг. На другий день після приїзду вона покликала Наташу до себе для розмови і, привітавши хрещеницю з гідним вибором нареченого, адже вона його ще змалечку знає, відверто сказала, що старий князь Болконський не бажає цього шлюбу, але Наташа повинна докласти зусиль, аби сподобатися старому і княжні. Наташа промовчала, але їй було неприємно, що Марія Дмитрівна втручається у її з Андрієм кохання. Наступного дня граф Ростов з Наташею поїхали до князя Болконського. Графу було страшно й невесело, Наташа навпаки була впевнена, що все буде добре, що її не можна не любити, а вона сама вже готова була прийняти серцем Болконських тільки за те, що він — батько Андрія, вона — його сестра. Наташа помітила, що у княжому дому був переполох, коли вони приїхали, навіть лакеї і покоївки метушилися і шепотілися. Нарешті старий сердитий лакей сказав, що князь прийняти не може, а княжна просить до себе. Княжна Мар'я була налякана, очікуючи якоїсь вихватки від старого князя, тому поводилася вимушено. Коли доповіли про Ростових, старий князь крикнув через двері княжні, що не прийме гостей, що вони йому не потрібні. Княжна зустріла Наташу і її батька з упередженим почуттям: Ростова здалася їй "занадто ошатною, легковажною і марнославною". Наташа була ображена таким прийомом. Граф Ростов, пригадавши свою давню сутичку із старим Болконським у справах ополчення, посидів трохи і залишив Наташу і Мар'ю "хвилин на п'ятнадцять", втік від страху перед князем, пославшись на невідкладні справи. Мадемуазель Бур'єн, незважаючи на виразні погляди княжни, з кімнати не вийшла і говорила про московські розваги. Наташа почувалася приниженою, княжна їй не сподобалася, здалася негарною і нещирою. Важка для всіх і силувана розмова тривала вже хвилин п'ять, коли несподівано увійшов старий князь у халаті і ковпаку. Він фальшиво розшаркався перед Наташею, просив вибачити за свій зовнішній вигляд, бо "не знав, що ви таку честь нам виказали своїм відвідуванням". Ні княжна, ні Наташа не знали, що робити. Коли князь пішов, мадемуазель Бур'єн почала говорити про хворобу князя, а "Наташа і Мар'я мовчки дивилися одна на одну, і що більше вони дивилися... то більш недоброзичливо вони думали одна про одну". Наташа так зраділа поверненню графа, що це виглядало відверто неввічливо. Вона тієї миті майже ненавиділа княжну, яка за півгодини розмови жодного разу не згадала князя Андрія. Вона не знала, що княжну мучило те саме: Мар'я не могла у присутності мадемуазель Бур'єн говорити про майбутній шлюб брата. Того дня Наташу довго чекали до обіднього столу, а вона плакала, як дитина, у своїй кімнаті. Соня її втішала. Марія Дмитрівна, яка вже знала, як князь прийняв Ростових, удавала, що нічого не трапилося, жартувала з графом та іншими гостями.
Того ж вечора Ростови поїхали в оперу, куди Марія Дмитрівна дістала квиток, бажаючи розрадити Наташу. Та не мала бажання їхати, але відмовитись не змогла. Коли вже одягнута Наташа подивилася на себе у велике дзеркало, їй стало сумно. Так хотілося, щоб князь Андрій був поруч, хотілося пригорнутися до нього, говорити з ним, "хотілося чути від нього слова кохання, якими було повне її серце ". У театрі Ростови бачать знайомих — Бориса з Жулі, Долохова, що став "центром тяжіння блискучої молоді Москви". Про нього ходять легенди, що він був на Кавказі, потім втік і у якогось можновладного князя в Персії був міністром, там убив брата шаха тощо. "Ну й шаліють всі московські панночки", — характеризує Долохова і Анатоля Курагіна знайомий Ростових Шиншин. Наташа помічає Елен Безухову, яка вражає її своєю сяючою і байдужою до всього красою. Граф розкланюється з Елен, вона звертає увагу на Наташу, бо чутки про заручини молодої Ростової з князем Андрієм хвилювали світське товариство. На сцені починається дія. Наташа сп'яніла від усього, що відбувається навколо. Через якийсь час у ложу Елен заходить Анатоль Курагін, який дещо спізнився. Побачивши Наташу, вій запитує сестру, хто це така. В антракті Курагін дивиться на ложу Ростових. Наташа повертається так, аби її було видно в профіль: на її думку, у найбільш вигідному ракурсі. Після другого акту Елен просить графа познайомити її з дочками, запрошує Наташу до себе в ложу, та йде. У цьому ж антракті в ложу сестри приходить Анатоль. Елен рекомендує свого брата Наташі. Курагін розповідає, що в них улаштовується "карусель у костюмах", запрошує Наташу взяти участь. Наташа помічає, що він дивиться на її оголені руки і плечі, і розуміє, що Анатоль захоплюється нею. Їй було трохи ніяково від його присутності, "але, дивлячись йому в очі, вона зі страхом почувала, що між ним і нею зовсім немає тієї перепони соромливості, яку вона відчувала між собою й іншими чоловіками". Наташа озирнулася і подивилася на батька, наче шукаючи в нього підтримки. Граф не помітив збентеження дочки, його погляд наче схвалював ту веселість, що панувала в ложі Елен. Наташа відчувала свою близькість до Анатоля, хоча вони розмовляли про найпростіші речі. Анатоль переходить межу, говорить, відверто залицяючись, Наташа слухає його. Тільки приїхавши додому, Наташа згадує про князя Андрія і ойкає з острахом. Вона не могла зрозуміти, чому спогади про Анатоля мучать її, чому їй здається, наче вона зрадила князя Андрія. Нікому було їй розповісти, що з нею відбувалося, бо вона була певна, що її ніхто не зрозуміє. "Лише старій графині Наташа змогла б уночі розповісти все, що вона думала". Але мати була далеко. Каяття совісті, що не мучило, коли вона була в товаристві Елен і почувала чарівність порочності, якою віяло від цієї жінки, тепер не давало Наташі спокою. Але вона пригадувала і всю свою розмову з Анатолем, його погляд, жести і ніжну посмішку.
Анатоль Курагін жив у Москві, тому що його життя в Петербурзі дуже багато коштувало батькові. Князь Василь запевнив, що платить борги Анатоля востаннє, хай уже той одружиться з багатою нареченою і проживає її гроші. Але оскільки багаті наречені були непривабливі, Анатоль ні з ким не зближується. Крім того, за винятком найближчих друзів, ніхто не знав, що він уже два роки як одружений: у Польщі один небагатий поміщик примусив Анатоля одружитися зі своєю дочкою. Анатоль покинув свою дружину, і за гроші, які він домовився вислати тестеві, добув собі право вдавати неодруженого. "Анатоль не був гравцем, не був марнославним, йому було однаково, що про нього думали. Він не був честолюбним і декілька разів псував свою кар'єру, сміючись з усіх почестей.