Ці розмови були однією з головних насолод матері і дочки. Одного разу Наташа прийшла поговорити про Бориса, почути думку матері про цього молодика. Графиня каже, що в шістнадцять років сама вона вже була заміжня, але Наташа марно закрутила голову Борисові, бо шлюб між ними неможливий: він молодий, не має маєтності, та ще й доводиться родичем, крім того, може зашкодити репутації Наташі. Наташа каже, що то байдуже, що заміж за Бориса не можна, він справді їй не до вподоби: "вузький такий, як годинник у їдальні... Вузький, знаєте, і сірий. П'єр, наприклад, на думку Наташі, темно-синій з червоним і він квадратний". Графиня сміється, але наступного дня запрошує Бориса до себе для розмови, й відтоді він перестав бувати у Ростових. Тридцять першого грудня, напередодні нового, 1810 року, один із сановитих вельмож улаштовує бал, на якому мали бути присутні дипломатичний корпус і государ. Багато гостей вже приїхали на цей бал, а у Ростових не видно було ще кінця приготуванням. Це був перший великий бал Наташі Ростової. Наташа увесь день не мала спокою і тепер, ще не одягнена, бігала від матері до Соні, допомагаючи їм одягнутися: якимось одним їй відомим способом приколоти квітку, стрічку тощо. Нарешті й Наташа одяглася, але сукня виявилася задовгою. Дівчата-покоївки кинулися підшивати. За цими клопотами Наташа не мала часу навіть подумати про самий бал. Тому лише коли Ростови сіли в карету, Наташа вперше уявила собі, що на неї чекає. Вона пригадувала, як, на її думку, велично й статечно має поводитися дівчина на балі, але відчула такий захват від світла, музики, квітів, що забула про величність, а йшла попереду матері схвильована й щаслива. Вона не знала, що то був саме той вираз, який найбільше пасував їй.
На бал прибуває величезна кількість гостей. Перонська, яка приїхала на бал разом з Ростовими, називає їм гостей. Тут красуня Елен, біля якої юрмляться молодики і чоловіки. Не менше і коло дами з негарною дочкою — спадкоємицею мільйонів, за якою упадають "наречені" — Анатоль Курагін і Борис Друбецькой. З'являється П'єр, "фармазон всесвітній" — говорить про нього Перонська. Наташа помітила, що П'єр зупинився і розмовляє з Андрієм Болконським, якого Наташа впізнала. Нарешті приїздить цар. Всіх майже притиснули до стіни, коли він увійшов у залу. Цар відкриває бал, танцюючи з господинею дому. Більшість дівчат мали кавалерів на цей перший танок. Наташа і Соня залишилися серед меншості, що стояла біля стіни. Наташа ладна була плакати, так їй хотілося танцювати. Нарешті урочистий і довгий, як здалося Наташі, перший танок закінчився. Почулися перші звуки вальсу. Ад'ютант-розпорядник запросив красуню Елен. У коло вийшла перша пара, більше ніхто не наважився. Наташа була у відчаї: невже так ніхто і не запросить її на вальс?! Князь Андрій стояв у цей час біля вікна і майже не слухав співрозмовника, який говорив із ним про політику. Він дивився на залу, на кавалерів, які ніяковіли у присутності царя. Раптом П'єр шарпнув його за руку і показав йому на Наташу, благаючи князя Андрія запросити її на вальс. Побачивши Наташине обличчя, князь Андрій зрозумів її почуття, він згадав ніч в Отрадному. Дуже ввічливо і шанобливо він вітається з графинею, що суперечить характеристиці, яку дала Болконському Перонська, і запрошує Наташу на вальс. Вона радісно посміхнулася йому, і посмішка її наче говорила: "Давно я на тебе чекала". Вони були другою парою, що увійшла у коло. Він був одним із кращих танцюристів свого часу, вона танцювала чудово. "Князь Андрій любив танцювати і, прагнучи скоріш позбутися політичних і розумних розмов, з якими всі до нього зверталися, та бажаючи розірвати зніяковілість, що утворилася від присутності государя, пішов танцювати і вибрав Наташу, бо на неї показав йому П'єр і тому, що вона перша з гарненьких жінок трапилася йому на очі; але як тільки він обійняв цю тоненьку, рухливу, постать, ...вино її чарівності вдарило йому в голову; він відчув, що оживає і молодіє. Вона щаслива танцювати з ним. Після князя Андрія Наташу запрошують і інші кавалери, зокрема й Борис. Наташа не помічає тонкощів світського етикету, її більше захоплюють танці, радість, вона По-справжньому відчуває себе щасливою. Один із танців вона знову танцює з князем Андрієм, той розповідає дівчині, що чув її жагучий монолог уночі в Отрадному, Наташа немов виправдовується у відповідь. Болконському подобається її безпосередність, подобається і те, що вона ще не зіпсована світськими умовностями. Андрій милується Наташею, в перерві між танцями навіть загадує: якщо Наташа зараз підійде до своєї кузини, то стане його дружиною. Наташа дійсно підходить до кузини. Болконський дивується: чому це йому на думку спадають подібні дурості? Наташа бачить нещасливого П'єра, ображеного і приниженого поведінкою своєї дружини у світі, Наташа намагається підбадьорити Безухова, не розуміючи, як можна такій чудовій людині не радіти в такий чудовий день. Наступного дня князь Андрій згадує бал і Наташу. До нього приходить один із чиновників, щоб повідомити про відкриття Державної ради. Ця подія, якій раніше князь Андрій приділив би багато уваги, тепер здається йому дрібною і незначною. Він їде на обід до Сперанського, де присутні також й інші "реформатори". Вони веселяться, зарозуміло жартують, але їхні веселощі здаються Болконському штучними. "Тонкий звук голосу Сперанського неприємно уражав його, і сміх, що не угавав, своєю фальшивою нотою чомусь ображав почуття князя Андрія". Усе, що б не робив Сперанський, здається Андрієві надуманим і награним. Болконський іде рано, дорогою згадує про всі засідання ради, членом якої є, зокрема, Берг, де багато часу витрачається на обговорення форми замість того, щоб вирішувати болючі питання. Ця робота тепер здається Андрієві марною і непотрібною, і він сам дивується, як раніше не зрозумів таких очевидних речей. Наступного дня Болконський їде до Ростових і залишається в них обідати. Після обіду Наташа грає на клавікордах і співає. Слухаючи її спів, князь Андрій відчуває "очищення". "Він подивився на Наташу, і в душі його відбулося щось нове і щасливе. Він був щасливий, і йому водночас було смутно. Йому не було чого плакати, але він ладен був плакати через що? Через стару любов? Через маленьку княгиню? Через свої розчарування? Через свої надії на майбутнє? Головне, через що йому хотілося плакати, — це раптом цілком усвідомлена ним страшна протилежність між чимось нескінченно великим і невизначеним, що було у ньому, і тим вузьким і тілесним, чим він був сам, і навіть була вона. Ця протилежність мучила і радувала його під час її співу". Після повернення додому князь Андрій довго не міг заснути, він думає про те, що потрібно жити, що не треба замикати себе у вузькі рамки, розуміє, що П'єр тоді, на переправі, мав рацію.
Берги влаштовуються на новій квартирі і, щоб усталити своє становище в товаристві, запрошують гостей. Серед запрошених — П'єр, Ростови, Болконський. На вечорі, "що нічим не відрізняється від інших подібних вечорів", П'єр помічає, що між князем Андрієм і Наташею щось відбувається. Князю Андрію потрібно поговорити з П'єром, але надокучливий господар не дає їм такої можливості.
Наступного дня Князь Андрій приїздить до Ростових обідати, усі прекрасно розуміють, навіщо він ходить, і перебувають у чеканні. Увечері того ж дня князь Андрій повідомляє П'єру, що має намір одружитися з Наташею. П'єр підтримує друга, його власні сімейні негаразди не мають значення, "ця дівчина (Наташа) — скарб, і князь буде щасливий у цьому шлюбі". Князь Андрій їде, П'єр залишається у похмурому настрої: "чим ясніше вбачилася йому доля князя Андрія, тим більш сумною бачилася своя власна".
Щоб одружитися, Андрій мав запитати дозволу у батька, отож і поїхав у Лисі Гори. Той після певних роздумів згоду дає, але вимагає, щоб Андрій почекав рік: у них із Наташею різниця у віці, крім того, у князя Андрія син. Через цю поїздку до батька князь Андрій не з'являється в Ростових три тижні. Наташа, нічого не знаючи про причини відсутності Андрія, у відчаї, нікуди не хоче виїжджати, таємно від усіх плаче і не приходить, як звичайно, щовечора у спальню до матері. Та одного ранку вона прокинулася, наділа улюблену сукню й черевички і повернулася до "колишнього життя". Вона саме співала у великій залі й милувалася на себе у дзеркало, коли почула, що приїхав Болконський. Наташа побігла до матері із дією звісткою і перелякано сказала, що це жахливо, вона не хоче мучитися. Графиня не встигла відповісти, бо зайшов князь Андрій. Він просив вибачити його за тривалу відсутність, пояснив, що мав потребу говорити зі своїм батьком, просить дозволу сказати графині кілька слів наодинці. Наташа розуміє, що вирішується її доля. Графиня дає згоду на шлюб князя Андрія і Наташі. Князь Андрій освідчується нареченій. Почуття переповнили Наташу, вона плаче і сміється від щастя. "Князь Андрій тримав її руку, дивився їй в очі і не знаходив у своїй душі колишнього кохання до неї. В душі його раптом щось перевернулося: не було колишньої поетичної і таємничої чарівності бажання, а був жаль її жіночої і дитячої слабкості, був страх перед її відданістю і довірливістю, тяжке і водночас радісне усвідомлення свого обов'язку, що навіки зв'язав його з нею. Теперішнє почуття, хоча й не було таким ясним і поетичним, як колишнє, було серйозніше, сильніше". У розмові з нею Андрій згадує про те, що їхнє весілля не може відбутися раніше, ніж через рік, така воля його батька. Цей рік князь буде відсутній — він їде за кордон поправити здоров'я. Наташа не розуміє, навіщо потрібен рік, якщо вони кохають одне одного. Вона говорить і щиро вірить у це, що покохала князя Андрія в його перший приїзд в Отрадне.
Заручини широко не оголошуються: Андрій наполіг на цьому через те, що, беручи відповідальність на себе, водночас не хотів зв'язувати Наташу. Напередодні свого від'їзду з Петербурга князь Андрій привозить до Ростових Безухова, повідомляє Наташі, що відкрив П'єру їхню таємницю, і просить звертатися до того, якщо під час його відсутності щось трапиться. Прощаючись з Андрієм, Наташа не плакала, але з такою силою і пристрастю попросила його не їхати, що на мить князь Андрій навіть завагався, чи справді треба йому їхати.