Він дістав чимале замовлення на виготовлення табличок для житлотовариств. Виконання табличок за трафаретом Остап поклав на Вороб'янінова, а сам мало не цілий місяць, з часу приїзду до Москви, кружляв у районі Жовтневого вокзалу, шукаючи сліди останнього стільця.
За пів року діамантової гонитви Киса втратив усі свої навички. Ночами він бачив гірські хребти, прикрашені дикими транспарантами, літав перед очима Ізнуренков, перевертались човни, тонули люди. Остап, перебуваючи щоденно з Іполитом Матвійовичем, не помічав у ньому ніякої зміни. Але у характері Киси об'явились риси рішучості і жорстокості. Три епізоди поступово виховали в нім ці нові почуття: порятунок від важких кулаків васюкінських аматорів, перший дебют в царині жебрацтва і землетрус, після якого Вороб'янінов затаїв до свого компаньйона таємну ненависть. Він боявся, що Остап розшиє стілець сам і, забравши скарби, кине його.
Якось Остап прибіг до Киси і сказав, що знайшов стілець у новому клубі залізничників. Обидва помчали на Каланчівський майдан. Вони зайшли у клуб і дійсно побачили стілець. Остап, поки ніхто не бачив, підійшов до вікна і висмикнув з гнізда засувки рам. Уночі вони мали прийти знову. На останні 25 карбованців, що мав Остап, чоловіки добре випили. П'яний Остап говорив, що віддасть Іполиту не більш як 10 процентів, а згодом зменшив їх до 3. Вдома Остап розлігся на трьох стільцях, зібраних у різних кінцях Москви, і заснув.
Це були останні слова великого комбінатора. Іполит Матвійович вийшов на вулицю. Він був повний одчаю і злоби. У нього було єдине бажання: якомога скоріш все скінчити. Іполит повернувся, взяв бритву, якою працював і перевірив, чи нікого ніде нема.
Остап спав тихо, без сопіння. Іполит Матвійович засукав правий рукав, обмотав оголену руку рушником, вимкнув світло і щосили косо всадив усе лезо в горло Остапові. Потім Вороб'янінов пішов на Каланчівський майдан.
Біля потрібного вікна він зупинився, послухав, а потім спритно виліз на карниз, штовхнув раму і безшумно стрибнув у коридор. Квапитись йому було нікуди. За ним ніхто не гнався. Іполит Матвійович сів на підлогу, обхопив стілець жилавими своїми ногами і почав висмикувати із стільця мідні гвіздки, не обминаючи жодного. На 62 гвіздкові робота його скінчилася. Англійський ситець і рогожка вільно лежали на оббивці стільця. Нічого в стільці не було.
Майже розвиднілось, коли Вороб'янінов виліз через вікно на вулицю. "Цього не може бути! Цього не може бути!" — скрикував він. Раптом він побачив сторожа клубу. Той був говіркий і почав розповідати, що клуб незвичайний. "А що ж в нім такого надзвичайного?" — запитав Іполит Матвійович, збираючись з думками. Сторож розповів, що тут працює 10 рік. Нікудишній був клуб, важко було його опалювати. Навесні товариш Красильников купив стілець для сцени, гарний, м'який… З цього стільця сторож посковзнувся, оббивка на ньому подерлася. І з стільця почало сипатись намисто, а ще були коробочки. Сторож доповів начальству, і за гроші за знайдені коштовності побудували новий клуб. Тепер тут парове опалення, шашки з годинником, буфет, театр.
Іполит Матвійович закляк і, не рухаючись з місця, водив очима по карнизах. Так от вони де, скарби мадам Пєтухової! Скарби залишились, вони були цілі і навіть збільшились. Їх можна було помацати руками, але не можна було забрати з собою. Вони перейшли на службу іншим людям.
Іполит Матвійович закричав. Крик його вилетів на середину майдану, метнувся під міст і почав глухнути і за хвилину зачах. Чудовий осінній ранок скотився з мокрих дахів на вулиці Москви. Місто рушило у буденний свій похід.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу