З кожним роком все менше і менше залишається людей, які пройшли крізь ті жахливі роки війни з фашизмом. З часом таких людей зовсім не залишиться, але пам'ять про події 1941—1945 pp. постійно буде жити в молодших поколіннях. А хіба може бути інакше?!
Василь Симоненко в поезії "Салюти миру" намагається передати радість людей, викликану перемогою над фашистськими загарбниками:
В дні травневі, мріями багаті,
Коли щастя хлюпає з пісень,
Ми щороку зустрічаєм свято —
Перемоги радісної день.
В такий день усі люди пригадують своїх загиблих рідних, ветерани — друзів, які залишились в землі, захищаючи рідну Батьківщину.
На жаль, сьогодні у світі також відбуваються війни. Так само гинуть люди, страждають від хвороб, голоду та холоду. І все це — результати війн. Невже сьогодні люди не розуміють, що будь-яка війна знищує нашу Землю?! Невже нам, сьогоднішньому поколінню, недостатньо спогадів про колишні війни, які принесли стільки горя усьому людству, стільки смертей?
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
Адже так приємно, прокидаючись зранку, чути і бачити буяння життя, а не вибухи бомб та снарядів. Бережімо мир на землі!