Коли почалася імперіалістична війна, був створений легіон під назвою Українські Січові Стрільці. Мужньо билися воїни з ворогами, відстоюючи незалежність України. Проводили вони і культурно-освітню роботу: створювали курси української мови, театральні гуртки, читальні. Стрілецькі поети Л. Лепкий та Р. Купчинський складали пісні.
Пісня "Ой у лузі червона калина" виникла у період зародження січового стрілецького руху і зразу набула широко розголосу, а для січових стрільців стала своєрідним гімном. Ця пісня сповнена щемливої любові до рідної Вітчизни, пройнята духом нескореності нашого народу. Вона уславлює січових стрільців, які вели збройну боротьбу проти царських та польських військ. І слова, і мелодія пісні наскрізь народні. В уяві українців червона калина була символом рідного краю і дівочої вірності та краси. Найбільшу ідейно-художню енергію випромінюють слова, запозичені з історичного першоджерела:
Ой у лузі червона калина
похилилася,
Чогось наша славна Україна
зажурилася,
А ми тую червону калину
підіймемо,
А ми нашу славну Україну
гей, гей, розвеселимо.
Пісня "Видиш, брате мій" сповнена невимовного болю, бездонного жалю і глибокого відчаю. Але і цей біль, і ця туга освячені великою любов'ю до України, глибоким жалем за її безповоротною втратою: "В чужині умру...". Пісня народилася з любові до народу, до тих скривджених і знедолених, які змушені були розпливатися, як журавлі, у сірій мряці під голодним чужим небом.
Пісні Січових Стрільців поширювалися і поміж мирним населенням, стаючи народними.