Ні у кого зараз не викликає сумніву те, що українці є повноцінною нацією з давньою історією, з оригінальною мовою, літературою і культурою. Але, на жаль, самі українці почувають себе людьми другого сорту, навіть у порівнянні з росіянами, і, тим паче, європейськими народами. Це відчуття переслідує нас, мабуть ще з XVIII сторіччя, коли Україною остаточно заволоділа Російська імперія і згасли останні спалахи волі разом із козацтвом. Українці тоді стали хлопами, які й розмовляти "по-людськи" не вміють, не те що створити власну літературу чи культуру. Аж ось з'явився Тарас Шевченко і пробудив свідомість свого народу.
Тарас Шевченко показав, що і серед хлопів народжуються таланти, що і українська мова придатна не тільки для усної народної творчості, але й для високої літератури. Він оспівав славну українську історію, згадавши про повстання XVII сторіччя, нагадав дітям про предків козаків, яких боялися не тільки поляки, а і росіяни, про їх боротьбу за свої національні, соціальні права.
Шевченко зобразив українське село з усією його поетичністю і водночас темрявою, наочно показав ті знущання, яких зазнає неосвічений селянин від "культурних" панів. Та їм, до речі, мало України, яку вони не сприймають як окрему країну зі своєю мовою і культурою, так вони зазіхають ще й на Кавказ, що ніякого відношення не має до так званих "ісконних руських земель".
І про все це Шевченко розповів зрозумілою не тільки для інтелігентів, але й для селян мовою, і вони немов прокинулись, замислилися над тим, чому українці повинні коритися, чому вони повинні жити "на власній не своїй землі".
Минуло вже більше ніж півтора сторіччя, українці мають свою землю, ніхто не зазіхає на неї і на права української нації самій вирішувати проблеми своєї держави, ніщо і ніхто не забороняє писати чи говорити українською мовою, але і досі деякі мешканці Східної України вважають українську мову наріччям російської, а українську націю штучною. Вони не знають і не хочуть знати власної історії, літератури.
Існують і зараз поети, що намагаються пробудити свідомість українців, але якось не торкають вони душі пересічних громадян. "Нам треба голосу Тараса"!!! Власне, мова йде не про стиль чи тематику творів Шевченка, а про силу його голосу, що проникав у найтемніші кутки українського села. Нехай з'явиться той, хто розбудить українців, хто викличе почуття гордості за свою країну. Я впевнена, що і життя тоді покращає.