Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та історичні пісні. В них відбито світогляд народу, його морально-етичні норми, погляди, естетичні смаки. Розрізняють декілька основних тематичних груп історичних пісень, які були пов'язані з певними подіями, важливими для українського народу. В кожній з них маємо свій тип героя.
В історичних піснях про татарську неволю знайшли втілення кращі риси українців: любов до рідної землі, почуття власної гідності, стійкість. Зрадник, запроданець, за народною мораллю, був гірший за ворога-чужинця. Тому з гнівом відкидає пропозицію потурчитися легендарний Байда ("В Цариграді на риночку"): "Твоя, царю, віра проклятая, // Твоя царівночка поганая!" Навіть висячи на гаку, терплячи нелюдські муки, він знаходить у собі сили, щоб послати стрілу в царя.
Розквіт історичних пісень пов'язаний з піднесенням козацького руху. У творах цього періоду з'являється образ воїна-козака, справжнього лицаря своєї землі. Характерними рисами такого героя є військова доблесть, мужність, лицарська відвага, незалежність ("Ой з-за гори чорна хмара, мов хвиля, іде", "Ой ти, Морозенку"). Сірко в пісні "Та ой як крикнув же та козак Сірко" порівнюється з сизим орлом ("Та що сизий орел по степу літає, — // Аж то Сірко на конику виїжджає"), у пісні "Гей, та то ж не грім в степу гуркотає" — з місяцем ("Гей, ми ж думали — то місяць зійшов, // Аж то батько Сірко та з військом пішов") та соколом ("Гей, ми ж думали, що то сокіл летить, // Аж то батько Сірко кониченьком грає"),
У часи визвольної війни 1648—1654 років народжується своєрідний цикл історичних пісень про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими поневолювачами. З цих поетичних творів постають образи реальних історичних осіб — Богдана Хмельницького ("Чи не той то хміль"), Данила Нечая ("Ой з-за гори високої"), Максима Кривоноса ("Не дивуйтеся, добрії люди", "Ой усе лужком та все бережком"), Семена Палія ("Годі, коню, в стайні спати"), Максима Залізняка ("Максим козак Залізняк"). Народ наділяв своїх улюблених героїв небувалою силою й відвагою. Ось як розправляється зі шляхтою козак Нечай у пісні "Ой з-за гори високої": "Ой кинувся козак Нечай // Від дому до дому // Та зложив же ляхів тисяч // 3 коней як солому. // Повернувся козак Нечай // На лівеє плече, // А вже у ляшків вражих синів // Кров ріками тече".
Народ не хотів миритися зі смертю своїх улюблених героїв. Тому нерідко в історичних піснях спостерігаємо відхід від історичної правди. У пісні "Ой усе лужком та все бережком" легендарний Максим Кривоніс виступає учасником подій, які відбувалися вже після його загибелі.
Історичні пісні про боротьбу українців проти поневолювачів представляють багато виняткових особистостей, та все ж, у першу чергу, засвідчують істину, що рушійною силою історії завжди був і є народ.