Василь Симоненко ніколи не належав до дисидентів чи правозахисників, не відбував довгих строків у таборах за свої політичні погляди. Але саме він уперше в українській літературі виразив ту думку, яка сьогодні стає актуальною для всієї Європи, усвідомлюється спільнотою та поширюється в політиці країн світу, які прагнуть створити правову державу. Не одне десятиліття і правозахисники, і правники-юристи дискутували, що є джерелом прав людини. І врешті дійшли висновку, що джерелом прав людини є власне людська гідність, що спирається на людську неповторність. Це та проста думка, що лягла у рядки вірша:
На світі безліч таких, як я,
Та я, їй-богу, один.
У нас, людей, так багато спільного, бо ми всі — люди, але кожен із нас неповторний, бо має свою гідність, яка йде від розуміння своєї неповторності:
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Ось такими, здавалося б, простими словами поет висловив ідею, яка сьогодні є основою формування правозахисного світогляду. Саме з таким світоглядом громадяни зможуть створити правову державу, що не декларуватиме, а гарантуватиме дотримання прав людини. І про це сказано в Загальній декларації прав людини: "Усі люди народжуються вільними й рівними в своїй гідності та правах".
Тож шануймо ім'я видатного поета України Василя Симоненка, який поклав першу цеглинку в підмурівок побудови громадянського суспільства та правової держави.