Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (за творами Тараса Шевченка)
Кріпак за походженням, Шевченко все життя прагне до знань.
Різних вчителів посилала йому доля на життєвих шляхах (від школи п'янички-дяка до Академії Мистецтв).
Ще в дитинстві, ледве опанувавши грамоту, він захоплюється творами Сковороди:
...куплю паперу аркуш, і зроблю
маленьку книжечку; хрестами
та візерунками з квітками
кругом листочки обведу
і списую Сковороду.
А потім були друзі-вчителі: Сошенко, Брюллов, Венеціанов, жуковський; були книги; були вірші Пушкіна і трактати Чернишевського.
І завжди в душі лишалися пісні рідного народу і твори першовід —кривача нової української літератури Котляревського.
З сумною вдячністю Шевченко звертається до долі:
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, — ти сказала
І я послухавсь, і учивсь,
І вивчився, а ти збрехала...
Поет переконаний, що наука, знання — то добро, але гаряче виступає проти примусової освіти, примусового місіонерства на Кавказі.
З глибоким сарказмом звучать його слова:
Просвітлились! та ще й хочем
Других просвітити...
І на матеріалі книг треба вчитися розумно. Сам Кобзар, наприклад, добре знав Біблію, знаходив там багато мудрого, часто брав вислови звідти, скажімо, для назв власних творів ("Ісаія. Глава 35", "Осії. Глава 14" тощо). Але був проти подання біблійних тем церковниками, що мали за мету відволікти народ від боротьби:
У нас святую Біблію читає
Святий ченець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі!
Ож бачите, які у нас
Сидять на небі!
Ви ще темні...
Викриває Т. Г. Шевченко і панське навчання "по закордонах". Витрачаючи "дідами крадене добро", ліберальні пани навчалися в чужих країнах, а додому привозили "великих слов велику силу та й більш нічого". Не мали ані власної думки, ні власної національної гідності.
— Добре брате!
Що ж ти такеє?
— Нехай скаже німець.
Ми не знаєм.
("І мертвим, і живим...")
Тому і дорікає поет панам за таку "вченість":
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя...
("І мертвим, і живим...")
Навчаючись, кожен повинен зрозуміти, що "в своїй хаті своя й правда, і сила і воля".
Ніби сьогодні сказано! Чи не про нас це:
І всі мови
слов'янського люду
Всі знаєте. А своєї
дастьбі...
Колись будем
І по-своєму глаголить,
Як німець покаже...
("І мертвим, і живим...")
І ще одне дуже важливе питання порушував Шевченко: якими знаннями користуватись — здобутими власним народом чи чужими. Глибокий патріотизм, але не націоналістичну обмеженість проповідує наш великий національний поет. він виправдовує гайдамаків у їх ненависті до поляків-гнобителей, але схиляється перед творчістю Міцкевіча; ненавидить російський царизм, але безмежно любить поезію Пушкіна, як братові подає руку Чернишевському. Тож символічно звучить той факт, що 1859 року у Лейпцигу вийшла книга з назвою "Сочинения Пушкина и Шевченка".
тому і кличе великий Кобзар по-справжньому і творчо вчитися, беручи у культури кожного народу все краще: "І чужому научайтесь..." Але слід добре знати, хто ми, "яких батьків діти", не цуратися свого, рідного краю, рідної мови, бо:
Хто матір забуває,
того Бог карає,
того діти цураються,
в хату не пускають!
("І мертвим, і живим...")
І ще. Заклик поета "Учітесь, читайте!" стосується не лише знань у науці, літературі, мистецтві. Слід вчитися жити, любити людей, свій край, його історію, любити правду й волю, дієво захищати все це.