I. Використання вікового досвіду народу письменниками (яскраві зразки народної мудрості в творах українських письменників, починаючи від Котляревського).
II. Усна народна творчість — основа розвитку української літератури.
1. Витоки фольклору (зародження фольклору в ті часи, коли ще не було взагалі письма; передача вікового досвіду завдяки народним пісням, думам, казкам тощо).
2. Колискові, примовки, загадки, казки (використання народом усної творчості для власних потреб; прищеплення дітям моральних норм поведінки, формування естетичного смаку).
3. Думи (основний зміст дум: оспівування ратних подвигів українського народу і проповідування здорової суспільної та сімейної моралі; автори та носії народного епосу — кобзарі; герої дум — отаман Максим Старий, Іван Богун, Хмельницький, Барабаш, Олекса Попович — загальновідомі символи боротьби за краще майбутнє українського народу).
4. Історичні пісні (самостійність жанру історичних пісень; зображення у піснях страждання людей, коли палили міста і села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили; відомі історичні пісні: "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку").
Наукове та культурне значення народної творчості (відбиття у різноманітних жанрах усної народної творчості світогляду народу на кожному етапі його історичного розвитку; використання українськими письменниками фольклору для створення не тільки історичних, але й художніх творів).
ІІІ. Невмирущість сюжетів нашої минувшини.