I. Своєрідність мистецьких засобів В; Винниченка. (Твори В. Винниченка були сміливим утвердженням нового в описі зовнішнього вигляду героїв, впровадженням свіжих зразків міських, сільських і степових пейзажів. Пейзаж як мистецький засіб проймає наскрізь усю творчість письменника. По-новому Винниченко трактує життя, інколи "іде від супротивного", змальовуючи контрасти, граючи на протилежностях.)
1. Формування української людини нового типу. (Тема народження людини нового типу постійно хвилювала Винниченка й становила одну з провідних ідей багатьох його дореволюційних творів. Письменник створив цілу галерею талантів з народу. Пригадується трагікомічна ситуація двох студентів, що потрапили в небезпечну пастку, з якої їх рятує хитро розіграна записна книжка ("Записна книжка"); вражаюча картина смертної кари ("Промінь сонця"); героїчна смерть непомітного, тихого, політв'язня Піні, який ціною власного життя допомагає товаришам з тюрми ("Талісман") тощо)
2. Образи жінок у творчості В. Винниченка. (Дуже чарівні, привабливі, героїчні, а інколи — трагічні й морально занепаді образи жінок подають нам твори Винниченка. Як не згадати затуркану тяжким життям, але сповнену мрій на краще Маринку з оповідання "Голота", чарівний образ дівчини, однаково відданої і в коханні, і в дружбі, і в боротьбі ("Зіна"); тиху, мрійну Олесю та експансивну Ріну з роману "Божки". Ця розмаїтість жіночого типажу в різних психологічних аспектах створює широку панораму української жінки початку XX сторіччя.)
- Реферати про життя та творчість Володимира Винниченка
- Коли п'єси В. Винниченка з'явилися в репертуарі театрів? (та інші запитання)
II. Українська національна ідея Винниченкових творів. (Ідея формування української нації як державної та незалежної проходить крізь значну частину творів В. Винниченка. її порушено не тільки в оповіданнях і драмах, а найголовніше — в його романах і повістях ("Божки", "Хочу", "На той бік", "Нова заповідь"). У цих творах тісно переплітаються стосунки між українськими та російськими соціал-демократами. Винниченко переконаний, що рушійною силою українського національного відродження є селянство, робітництво та інтелігенція. Саме вони розкривають універсальність та багатогранність таланту письменника.)
1. Сатиричні та дружньо-гумористичні образи. (В українському національно-визвольному русі Винниченко бачив і зображував не тільки героїчне віддане, а й буденне, дріб'язкове, смішне, а інколи — шкідливе, що чіплялось за героїчне. Такі ситуації, такий типаж відтворював цілу низку образів нашого національного життя. Пригадаймо знамениті типи "уміркованого" і "щирого". Статечний господар Самжаренко ("Уміркований") любить Україну і все українське, але якось обережно, приховано. Нікому про це не каже, не проявляючи бунтарства, лише українську газету потайки носить у кишені. Протилежність йому — Недоторканий ("Щирий"), який у своїй національній щирості доходить до абсурду, він терпіти не може російської мови, навіть у тюрмі вигукує: "Геть, чортова кацапня, з наших українських тюрем! Чого поналазили сюди?!" Цей класичний типаж периферії українського національно-визвольного процесу, ці гумористичні образи, безумовно, надають повноти і реальності усім творам Винниченка.)
III. Релігія і суспільство, люди і віра в Бога. (Є ще один важливий аспект у творчості Винниченка — це аспект релігійний. Різні критики вважали його атеїстом, адже він у своїх творах проповідував безбожництво. Звичайно, атеїзм Винниченка був чітко окреслений і принциповий. Він аналітик людських душ, характерів і творець живих образів. Письменник добре розумів, що всі проблеми органічно пов'язані в людській свідомості. Вони завжди були і будуть, тому як митець він ніколи не вилучав їх з кола своїх спостережень і творчості.
Згадаймо оповідання "Голота", де прості, неписьменні, гнані і затуркані працею і бідою люди, постійно міркують про добро, правду, Бога. Для змучених тяжким життям людей віра в Бога — це людська гідність, це підтримка в біді, це надія на краще, бо "...без Бога наш брат — не чоловік". Своєрідно й оригінально розкриває Винниченко проблеми релігії, богошукання, які він трактує як філософську категорію.)
IV. Роль Винниченка в історії української драматургії. (Багато літературних критиків вважали Винниченка засновником української модерної драматургії і сучасного театру. Багатогранна і багатожанрова творчість цього майстра слова вплинула на формування цілого покоління драматургів. Кого б ми не згадали — М. Хвильового, Г. Косинку, В. Підмогильного, М. Куліша, — то на кожному з них, без сумніву, позначився вплив чарівливого стилю Винниченка. Як не згадати Т. Осьмачку, який 1955 року писав: "То ми зараз і питаємо, хто ж тоді є письменником нашої обдертої і поневоленої України? І відповідаємо — знову-таки Винниченко. Він найбільший між усіма нашими прозаїками і найбільший письменник гайдамацьких нащадків...")
1. Жанрова новизна творів В. Винниченка. (Саме Винниченко впровадив в українську літературу два нових жанри: науково-утопійний ("Соняшна машина", "Вічний імператив", "Прокажельня") та соціально-детективний ("На той бік", "Нова заповідь", "Поклади золота"). Пізніше ці жанри стали використовувати Ю. Смолич і В. Владко.)