У народній поезії створено незабутній, хвилюючий Образ Кармалюка, який очолив антикріпосницький рух селянства на Поділлі в 20—30-х роках XIX століття.
Кармалюк наділений винятковою фізичною силою, зовнішньою і внутрішньою красою. Він живе народними прагненнями, вболіває за долю трудового народу:
Куди піду, подивлюся —
Скрізь багач панує,
У розкошах превеликих
І днює й ночує.
Убогому, нещасному —
Тяжкая робота,
А ще гіршая неправда —
Вічная скорбота!
Кармалюк намагається обґрунтувати справедливість і необхідність своєї боротьби. Він не лише мститься гнобителям, а й прагне соціальної справедливості, правильного розподілу матеріальних благ.
З багатого хоч я візьму,
Убогому даю,
А так гроші розділивши,
Гріха я не маю.
"Пісня про Устима Кармалюка" є одним з найяскравіших зразків антикріпосницької пісні першої половини XIX століття.